Наступні видання, що були підготовлені, а частково й надруковані в Острозі, пов’язані з укладенням Берестейської церковної унії 1596 р. І якщо до того часу Василь-Костянтин не вступав у полеміку, то тепер під його керівництвом і на його гроші було надруковано низку творів полемічного характеру.

Відразу після офіційного проголошення унії на соборі в Бресті в 1596 р. за підтримки В.-К. Острозького був опублікований твір «Екзетезис…», що містив документальні матеріали, у яких висвітлювався хід Берестейського антиуніатського собору 1596 р., наводилися документи, прийняті на ньому. Укладений твір був у Острозі, але надрукований у Кракові польською мовою в друкарні протестанта-антитринітарія Олексія Родецького. У цій же друкарні польською мовою опублікували в 1597 чи 1598 р. полемічний твір «Апокрисис…» під псевдонімом Христофора Філалета. Це ґрунтовний і об’ємний твір, у якому велася мова переважно про юридичні аспекти запровадження унії. Про важливість цього твору свідчить те, що його переклали й видали давньоукраїнською мовою в 1598 чи 1599 р. в Острозі (знову ж таки за підтримки В.-К. Острозького).

У контексті полемічної боротьби кінця ХVІ ст., до якої В.-К. Острозький мав безпосередню причетність, слід осмислювати появу інших полемічних видань Острозької друкарні. Передусім слід наголосити на «Книжиці» (в десяти розділах) (1598), куди ввійшли вісім послань патріарха Мелетія Пігаса, послання самого В.-К. Острозького, анонімне послання, написане Іваном Вишенським від імені афонських ченців, а також на «Отпис… на лист… Іпатія…» (1598) анонімного автора, що сховався під псевдонімом Клірика Острозького.

Загалом 1598 р. виявився дуже плідним для Острозького релігійно-культурного осередку. Окрім названих полемічних творів, саме цього року були видані дві важливі книги, які використовувалися православною церквою в богослужбових, а також навчальних цілях. Це Часослов і «Правило істинного живота християнського» (Псалтир з возслідуванням). Щодо останньої книги, то це чимале за обсягом видання (загалом – 496 аркушів). Кількість збережених примірників дає підстави говорити про відносно значний наклад – кілька сотень. У книзі спеціально вказується, що надрукована вона на кошти В.-К. Острозького. Вміщений тут також герб Острозьких. Тобто книга презентувалася як значиме для Василя-Костянтина видання. Вказані друки засвідчили, що, окрім полеміки з уніатами, для В.-К. Острозького актуальним у кінці 90-х рр. ХVІ ст. стає вдосконалення церковного життя, намагання зробити православну церкву «конкурентноздатною» щодо інших конфесій.

Після 1598 р. Острозька друкарня, випустивши чимало продукції, ніби «замовкає». Звісно, це не означає, що вона обов’язково припинила свою діяльність. Можливо, друковані в той час у ній книги просто не дійшли до нас. Наприклад, такими могли бути букварі. До речі, два виданих 1598 р. букварі збереглися до нашого часу.

З 1602 р. до нас дійшло ще одне видання Часослова. Після цього релігійно-культурний осередок із Острога переноситься на короткий період часу у Дерманський Троїцький монастир. Тут же організовується і друкарня. Щодо того, з чим це було пов’язано, в літературі є різні припущення.

9 червня 1602 р. монастир отримав грамоту від В.-К. Острозького, у відповідності з якою став спільножительним, тобто зі спільним майном, строгими правилами співжиття. Перевага віддавалася тим ченцям, які зналися в науках, знали «словенську», грецьку та латинську мови. У Дермані було зібране ціле гроно видатних інтелектуалів, які працювали на користь православної церкви.

Дослідники припускають, що першим дерманським виданням була книга Мелетія Пігаса «Діалог, або Розмова про православну і справедливу єдину віру», що побачила світ у 1603 р. Однак це видання не дійшло до нас. Опосередкованим підтвердженням того, що воно існувало, є лист князя В.-К. Острозького від липня 1602 р., де він просив львівських братчиків переслати йому грецький друкарський шрифт, оскільки хотів «Розмову» від блаженного Мелетія «проти схизматиків та інших сектантів, написану в друк по-грецьки, і по-руськи пустити». «Діалог…» мав полемічне спрямування, і його видання слід сприймати в контексті антиуніатської боротьби.

Першим відомим друком Дерманської друкарні вважається «Лямент дому княжат Острозьких…» (1603) над померлим князем Олександром Острозьким. До нас дійшов лише один примірник цього видання, який зберігається в Народній бібліотеці у Софії. Подібного штибу вірші на похорон дістали поширення в польській, а відповідно, й українській літературі того часу. У них, як правило, зверталася увага на чесноти померлого; померлий же звертався з уявними словами до родичів, нащадків; відповідно, вони зверталися до нього.

Одним із головних видань Дерманського осередку став «Октоїк, сиріч осьмогласник…» – богослужбове видання, яке включало чинопослідування вечірні, повечір’я, заутрені та літургії, змінні впродовж року. Усі піснеспіви розділені на вісім гласів, звідки утворилася й назва. Автором твору вважається Іоан Златоуст. «Октоїки» («Осьмогласники») широко використовувалися у православній церкві. Як і острозькі видання, дерманський «Октоїк…» містив передмови (віршовані й прозові) і післямову. На титулі книги зазначено початок друкування – 12 квітня 1603 р., а в післямові дату закінчення – 12 вересня 1604 р. На звороті титулу вміщено герб В.-К. Острозького та вірші на цей герб українською книжною мовою.

Останнє відоме дерманське видання – «Лист Мелетія, святійшого патріарха олександрійського до велебного єпископа Іпатія Потія…» (1605). Переклад цього листа здійснив Іов Борецький – у майбутньому митрополит київський. Видання містило передмову, підписану «Даміан, недостойний пресвітер», тобто Д. Наливайко. Був там також вірш на герб Острозьких. Твір мав полемічний характер.

У 1604—1605 рр. Дерманський осередок припиняє свою діяльність, і знову Острог стає центром православних інтелектуалів. Відновлює свою діяльність і Острозька друкарня. Ще за життя В.-К. Острозького в ній вийшло дві відомі нам книги. У 1606 р. побачив світ «Молитовник…» (Требник). Обсяг видання становить 252 ненумерованих аркуші. У ньому розміщений герб В.-К. Острозького. Складається книга з чинів та молитов на повсякденні потреби – хрещення, вінчання, поховання, освячення житла, води і т. ін. Є в ній передмова, підписана Д. Наливайком. Очевидно, саме він готував видання до друку.

Ще одне цікаве видання, підготовлене Д. Наливайком, яке вийшло за життя В.-К. Острозького, – «Лікарство на оспалий умисел чоловічий». Твір видрукувано форматом на 183 аркушах 29 липня 1607 року в Острозькій друкарні. На звороті титулу вміщена гравюра герба Василя-Костянтина. «Лікарство…» не призначалося для літургічних цілей. Воно використовувалося як лектура повчального й частково навчального характеру.

Деякі твори, що готувалися до друку в Острозі або у володіннях В.-К. Острозького, так і лишилися в рукописах або були видані в інших місцях. До них належить «Номоканон», переписаний у 1593 р., «Діоптра» Віталія Дубенського, що була написана близько 1605 р., а видана у Єв’ї (Вівесі) у 1612 р., «Бесіди» Іоана Златоуста, надруковані у Києві в друкарні Печерської лаври в 1623 р., «Бесіди» Макарія Єгипетського, що побачили світ у братській Віленській друкарні в 1627 р., тощо.

Культурні проекти В.-К. Острозького фактично були новаторськими для східноєвропейського регіону. Вперше була заснована школа вищого типу, вперше видрукували повний текст Біблії старослов’янською мовою, в Острозі з’явилася одна з перших кириличних друкарень, яка проіснувала тривалий час (кілька десятиліть). Ці проекти і своєю масштабністю, і своїм новаторством суттєво вплинули на українську культуру, а також на культури православних народів Сходу Європи.

Питання унії православної та католицької церков посідали важливе місце в житті В.-К. Острозького, і саме на нього найбільше звертали увагу дослідники. Це питання стало для князя актуальним у другій половині 70-х рр. ХVІ ст. У 1577 р. побачила світ книга єзуїтського ідеолога П. Скарги «Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем…», присвячена князю.