Україна осиротіла. Несподівано для всіх, а найбільше — для самого себе, нагло помер довголітній президент України — Батько Нації, Оборонець Неньки, Лицар Віри і Гарант Конституції Його Високошляхетність пан Охріміян Трипільський. Від швидкоплинного, кажуть, раку серця. Щоправда, вже на смертному ложі пан президент встиг докласти руку до важливих державних справ: він підписав указ, за яким звільнив з посади прем'єр-міністра Кавуненка «у зв'язку з переходом на іншу роботу», а на його місце призначив відомого достойника Вернидуба. А вже потім помер.

За конституцією, в разі раптового «унеможливлений виконувати президентські обов'язки» цю тяжку функцію перебирає на себе прем'єр-міністр. Отож Вернидуб і перебрав. Першим його указ в ролі в.о. президента був «щодо вжиття заходів про увічнення пам'яти покійного президента». Пропонувалось, аби в кожному місті найперша новозбудована вулиця була названа «Трипільською», а нове, засноване українськими колоністами, в Північній Африці місто найменувати — Тріполі. Найбільш завзяті трипіломани пропонували ще й місто Рим перейменувати в Охрімськ, але в.о. Вернидуб не піддався. Зате він вповні забезпечив жалобну програму. Три дні і три ночі йшов осиротілий український нарід прощатися зі своїм президентом, тіло якого, вже подвійно забальзамоване, було виставлено для прощання у Софії Київській. Почесну варту біля труни небіжчика несли» в.о. Вернидуб, новопризначений прем'єр-міністр Крутивус, просто гарна людина Вернигора, начальник ТАДЕПО генерал Буха Копитович, військовий міністр Жовтовод-Водяник, генерал невідомого роду військ Доброзол та інші ліпші люди України. Лише голови Верховної ради Каламутненка чомусь ніде не було помічено. З'явились різноманітні чутки, які, однак, відразу ж були спрямовані у накреслене невидимою рукою русло: Каламутненко з горя запив. І так, кажуть, сарака п'є, що вже, мабуть, не вийде із запою, а якщо вийде, то вже точно обов'язки голови ВРУ виконувати не зможе. Забігаючи наперед, варто зазначити, що так воно і сталося. Каламутненко, вражений такою тяжкою втратою для Неньки, пив три тижні. Затим його запровадили до психіятричного шпиталю, де він і написав заяву з проханням до народних депутатів, аби ті увільнили його від обов'язків голови ВРУ. Народні обранці завважили прохання «нещасної хворої людини», а новим головою Верховної ради обрали гарну людину на прізвище Вернигора. В той же приблизно час відбулася цікава і змістовна розмова між в.о. Вернидубом та міністром мілітарних справ Жовтовод-Водяником. Пан Вернидуб вийняв зі свого президентського сейфу простеньку картонну теку і покрутив нею перед носом міністра, натомість генерал-гетьман (чотири тризуби на погонах) довго качався підлогою і гриз паркет на доказ своєї безмежної вірности особисто пану Вернидубу…

А поки що Україна впивалася жалобою. На майданах великих міст проходили перманентні мітинги, процесії і молебні. Екзальтовані жіночки рвали на собі рештки волосся, літні дівчата давали обітницю присвятити пам'яті померлого Першого Мужа України дотримання цноти до кінця своїх днів, бабусі-пенсіонерки скрушно зітхали, мовляв, усі там будемо, гарний був чоловік, шкода лише, що не встиг пенсію підняти, як обіцяв ще під час перших своїх виборів, дядьки-патріоти тужливо чухали потилиці — до крови, і це була неабияка демонстрація їх жалоби, молодші обіцяли записатися добровольцями у допоміжні частини ВНУ, деякі смикали себе за чуби, а найбільш зажурені — ревіли, як бугаї, і всі, всі, без винятку, опановані шляхетною люттю, безперестанку погрожували… Атлантиді.

Вшанували пам'ять покійного і зарубіжні делегації. Першими прибули достойники зі Старої Европи, Африки і Кавказьких еміратів — квазідержав, які хоча й мали суверенний статус, проте насправді були невід'ємною частиною України. Далі — найближчі дружні сусіди: король Германії з придворними, президент Гелії з віце-президенткою, імператор Турану з улюбленим конем, шах Ірану зі спадкоємцем трону. Затим трохи віддалені сусіди: прем'єр-міністр Індії, імператор Китаю, султан Арабії, верховний вождь Ацтекії, президент Перу та Голова Президії Верховної ради Лемурії. Чекали, чи прибуде хтось від Атлантиди. Бо війна поки що холодна, а формально між Україною та Атлантидою — мир і розрядка. Несподівано прилетів сам генералісимус Птеро XXVI Дактиліян. Він навіть зробив такий толерантний жест, що одягнувся не у звичний свій генеральський мундир, а у звичайний партикуляр. Після покладання вінка «Від народу Атлантиди» до труни померлого Птеро мав коротку розмову з в.о. Вернидубом. Біля виходу із Софії Птеро, як того вимагає протокол, підійшов до в.о. Вернидуба і промовив стандартну фразу по-атлантидськи:

— Дозвольте, пане вео, у вашій особі висловити глибоке співчуття українському народови з приводу тяжкої втрати. Він був сильним лідером, цей ваш покійний президент Трипільський. Сподіваюсь, пане вео, що ви будете його гідним спадкоємцем.

Вернидуб розуміюче кивав головою, а генерал Доброзол ковзнув поглядом по Птерови — згори вниз і з задоволенням відзначив великі мішки під очима атлантидця та енергетичну впадину в паху. Так, подумав генерал Доброзол, поручник Котигорошко бойове завдання виконав на «відмінно».

Птеро XXVI Дактиліян тим часом потиснув лікоть в.о. Вернидуба і шепнув йому на вухо українською мовою:

— Всевишній тебе покарає за Трипільського, бандите!

— Йди ти до сраки, — шепнув у відповідь Вернидуб. Потім обидва керівники держав, що перебували у стані затяжної холодної війни, лагідно посміхнулися один одному, і атлантидець попрямував до свого авта.

На поминках за небіжчиком на президентській дачі в.о. Вернидуб тяжко напився. Він ходив поміж столами, чіплявся до гостей і все вимагав, аби вони плювали на нього.

— Плюйте на мене, панове, бийте мене, розпинайте-карайте, бо ж грішник великий єсьм. Я підлий, поганий чоловік! Негідник від слова «негідний», — Вернидуба геть заносило. — Я — нікчема, я — лиходій, я — ворог народу. — Це вже робилось несмішним. Тому новопризначений прем'єр-міністр Крутивус, тренований і спортивний, без зусиль вхопив в.о. президента попід пахви і відніс у горішні кімнати спати. Новопризначений же голова Верховної ради, співчутливо прицмокуючи, промовляв до гостей: