Із первісної й безплідної незалежності дикунів народ Моксель одразу потрапив під ярмо суворої й по-своєму не менш дикої моралі церкви, яка переслідувала свободу знань і навіть свободу існування. Живлющі думки і сили, яким людство було зобов'язане своєму розвитку, в Московії були засуджені й прокляті. Як бачимо, піддавався прокльонам сам світ книг та знань — як вогнище єресі й невір'я.

Аж до кінця XVII століття у московитові, у цих заборонах, у цих втомливо-розтягнутих церемоніалах церкви й московського прадавнього князя відчувався ще напівязичницький фінський елемент древньої лісової глухомані. І це в часи Петрарки, Боккаччо й Галілея в Італії, Бекона в Англії, Монтеня у Франції. А на порозі була доба Шекспіра, Сервантеса, Джордано Бруно, Декарта, Робера Етьєна, Дюкенуа…

«Мені дуже неприемно засмучувати моїх російських друзів, але вони справді занадто вимогливі. У половині минулого сторіччя (ХУЛІ століття. — В. Б.), за визнанням авторитетних мислителів, таких як Чаадаев, Герцен, у них нічого не було: ні національного мистецтва, ні літератури, ні науки.

Тепер же вони (московити. — В. Б.) хочуть усе мати зараз, і мати з XII століття!..

Похмурі склепіння монастирських келій дали цвіт безсоромної хтивості: це і є церква Василія Блаженного — втілення національного духу XVI століття» [4, с. 101–102].

Вище автор висловив дуже гірку, проте достовірну думку про небажання московських правителів привносити

освіту в своє князівство. Ось одна з причин князівської зацікавленості.

Ми знаємо, що збагачення московської скарбниці тривало найпростішими шахрайськими методами — жорстоким розбоєм і банальним злодійством. Послухаймо щодо цього оспівувача «московської державності» М. М. Карамзіна:

«… ярмо Татар збагатило казну Великокнязівську (московську. — В. Б.) обчисленням людей, установленням поголовної данини і різних податків, доти невідомими, які збирають нібито для Хана, але хитрістю Князів обертають на їхній власний дохід. Баскаків, спершу тиранів, а опісля мздоїмних друзів наших владителів, легко можна було обманути в складних рахунках. Народ скаржився, одначе платив; страх усе втратити вишукував нові способи надбання, щоб задовольняти користолюбство варварів» [1, том V, с. 197].

Ця думка ще раз підтверджує, що впродовж усього періоду татаро-монгольського існування, тобто до XVI століття, московські князі були особисто зацікавлені тримати народ в страшному неуцтві, щоб більше красти під маркою ханських податків. Московський князь і його «камарилья» самовільно встановлювали податки, обкрадали своїх підданих надміру, заодно обкрадали й ханів щодо данини.

Лише історична необхідність сприяє розвитку науки, освіти, культури, проведенню широкомасштабних реформ. Тут бачимо зворотне. Московські правителі, поставивпіи перед собою ціль збагачення, були зацікавлені в збереженні відсталості народу, щоб не мати опору. У грабежах під виглядом так званого «збирання землі російської» московський князь взагалі не зважав на мораль навіть дикого звіра — не чіпати зайвого. Він забирав собі абсолютно все. Такий історичний парадокс супроводжував Російську імперію до часу її руйнування.

Пригадайте: тільки з XVIII століття, коли Петру І знадобилися освічені люди для організації мореплавання, картографії, артилерійського обчислення, нарешті, для власного виробництва сучасної, на ті часи, зброї, заліза тощо, лише відтоді окремим прошаркам суспільства у примусовому порядку було велено здобути освіту. Саме велено, і в примусовому порядку. Для потреб імперії! Але 500 років житія в глухому закутку Європи, часи відсталості, варварства та дикості не минули марно. На реформи Петра І чекав жорстокий опір — як незатребуваність загальнолюдської культури в Московії. Адже й нині російська людина, як кажуть, мудра по шкоді, вона завжди має виправдання своєї відсталості, вона схильна до містицизму — так званої російської ідеї. І це закономірно. Всяка реформа в Російській імперії розроблялася не для поліпшення життя людини. Ні! Це завжди був вимушений захід заради продовження російської експансії. Трохи відірвімося від цілі розділу і простежмо головні реформи Російської імперії, починаючи від Івана Грозного:

— Реформи Івана Грозного були спричинені неможливістю ведення швидких широкомасштабних завойовницьких воєн. Протест московитів довелося душити опричниною й страшним деспотизмом московського князя. Ми знаємо, що всі старання Івана IV просунутися на захід були марні. І принесли численні на ті часи нещастя. Московія заради експансії Івана Грозного поклала на плаху понад три мільйони людських життів. Результат: провал у час Смути та животіння протягом сторіччя.

— Реформи Петра породили ті ж причини, що й за Івана IV: завоювання чужих земель. Завоювання були істотні й знову призвели до виснаження скарбниці та зубожіння народу. Почався занепад на 40 років.

— Реформи Катерини II дали змогу наповнити скарбницю грішми і паралельно вести широкомасштабні завоювання. Саме Катерина II ввела остаточне рабство в своїй країні; при ній підкорені народи — українці, білоруси, молдовани — стали рабами, так званими кріпаками. Цілковите рабство уможливило наповнення скарбниці ресурсами та продовження експансії. Російський істеблішмент і Російська православна церква пробачили Катерині II і вбивство царя — власного чоловіка, і нечувану на ті часи розпусту, і знищення передової російської інтелігенції, і все інше. Саме ця «гуляща дама» повеліла впорядкувати «опис» «великоросійської» історії. Саме за її правління була обілена, прикрашена великими вигадками і розтиражована історія великоросів, яка нічого спільного не має з минулою дійсністю. Як завжди, «великоросів» учила жити Європа. Красиво брехати теж довелося вчитися.

— Наступним реформатором в Росії був Олександр II. Це за його правління було скасоване кріпацтво. Багато сучасних великоросів-державників намагаються приписати Олександрові II мало не статус «великого батька нації». Чергова імперська брехня. Причиною скасування кріпацтва стала поразка Росії в Кримській війні. Російська армія була розгромлена на своїй території. Обмежений експедиційний корпус військ Англії, Франції, Туреччини і Сардинії вщент розбив російську армію у Криму. Війна на власній території тривала з вересня 1854 року до вересня 1855 року, і Росія за цей час не зуміла забезпечити вирішальну перевагу сил. Кріпак до війни технічної був непридатний. Він міг стати лише гарматним м'ясом. І цареві Олександру II не було куди подітися. Для наступної експансії цар змушений був звільнити селянина від рабства, щоб він здобув принаймні початкову освіту. Росії не залишалося нічого іншого, як знову кинутися навздогін Європі. Вільний селянин міг принести в скарбницю значно більше доходу, ніж раб-кріпак. Ось де розгадка скасування кріпацтва — потреба наповнити скарбницю для нової експансії.

І знову Росія воює: Ватіканська війна, війна на Далекому Сході з Японією. Нова нищівна поразка від маленької Японії. Знову експедиційний японський військовий корпус перемагає російську армію.

— У Росії новий реформатор — цього разу Петро Столипін. Селянина примусово і з безвиході погнали з України та Центральної Росії в Сибір і на Далекий Схід освоювати нові землі. Реформи Столипіна Росія повністю не завершила. Автора реформ застрелили. Але навіть цей короткий перепочинок дав змогу наповнити скарбницю грішми, припинити селянські бунти. І як ви гадаєте, що коїть Росія? Звісно! Знову війна за переділ світу. Перша світова війна. Жорстока поразка, і як результат — при владі російські більшовики.

— Знову реформи більпіовиків: колективізація, індустріалізація тощо. А в принципі — підготовка до війни. Тепер уже більшовицька експансія. Якщо царська Росія мала на меті завоювати Константинополь і вийти до Середземного моря та Індійського океану, то в більпіовиків була мета більш солідна — світове панування!

Друга світова війна, Корейська війна, В'єтнамська війна, Ангола, Куба, Мозамбік, Афганістан…