— Годі! — вигукнув Бог, послухавши ще трохи й остаточно втративши хід думок. — Дякую. Досить. Якщо вже я нічого не збагну, то люди й поготів нічого не втямлять. Проект затверджую.

— Але, Господи, в ньому є явні протиріччя, — спробував несміло зауважити хтось.

— То краще. Скільки всього цих атомів треба створити на увесь мій Всесвіт?

— М-м… Ми думали так… близько десяти в сімдесят третьому степені, великий Боже…

— Як то “близько”!? Мені потрібні точні цифри!

Підпертий до неіснуючої стінки, янгол у відчаї назвав перше, що збрело йому на думку, число:

— 246 893 150 117 868 465 111 567 468 111 241 665 556 778 834 567 890 126 788 997 612 552 465 669 218 467 647 853 579 991 438 855 194 штук.

— А не малувато? — засумнівався Бог. — Ну, та гаразд, може, вистачить. — Й урочисто виголосив: — Хай буде так!

І в пітьмі з’явилися не освітлені нічим шматки матерії. Десь хлюпотіла невидима в темряві вода. Бог трохи політав над водою, впевнився, що вона є, і повернувся назад.

Другим пунктом порядку денного (першого дня) стояло сотворіння суходолу, неба й світил. Але проекти, з’ясувалось, були ще в гіршому стані, ніж попередній.

І розгнівався Бог.

— Ви порушуєте мені графіки! — кричав він на завспіргала (завідувача відділом спіральних галактик і газових туманностей), що покірно схилив голову. — Що ж, по-вашому, я повинен сотворити світло раніше, ніж сотворю Сонце? Та це ж курям на посміховисько! Яким курям? Робіть своє діло, шановний! І щоб завтра… Що таке завтра? О Господи!

— Ясно, — зітхнув янгол-завідувач. — Дозвольте виконувати.

— Ідіть.

Далі була черга теорії світла. Але перш ніж стати перед грізні очі Генерального Конструктора, керівник підгрупи пошепки спитав у завспіргала.

— А Сам-то який сьогодні?

— І не питай. Лютий. Я вам, каже, покажу, як треба працювати!

Та цього разу обговорення відбулося порівняно спокійно. Було висунуто всього два проекти. Одна бригада теоретиків пропонувала створити світло у вигляді потоку дрібних часточок. Друга — розробила хвильову теорію. І ті й інші зійшлися на тому, що швидкість поширення світла повинна бути найбільшою в природі.

Бог довго слухав докази обох сторін, але так і не зміг вирішити, чий же проект кращий. День хилився до кінця, голова у Бога розламувалася від численних інтегралів, діаграм, формул і всяких там мудрих речей, що їх тикали йому під ніс, добравши смаку, янголи-фізики-теоретики. І Бог прийняв ухвалу, яку одразу ж про себе назвав соломоновою.

— Ось що, крилаті, — мовив він, — є компромісна пропозиція. Хай буде світло і тим, і іншим водночас.

— Як то? — не збагнули янголи. — Це ж теорії, що виключають одна одну. АБО та АБО інша. Одночасно вони неможливі.

— Неможливі? Це ви кому кажете? Мені? Нічого неможливого для мене немає!

— Є, — долинув голос із задніх рядів. Богові стало смішно.

— А це що за атеїст вишукався? Ану виходь сюди!

Вийшов янгол з дуже пошарпаними і в незліченних дірках крильми.

— Так це ти кажеш, що я не все можу?

— А швидкість світла буде найбільшою в природі? — у свою чергу спитав хитро посміхаючись янгол.

— Безперечно!

— Отже, ви не зможете рухатися швидше світла. От!

— Чому? — здивувався Бог.

— А тому, що швидкість світла у такому разі не буде найвищою.

— Ну, тоді хай швидкість світла не буде найвищою.

— Отже, великий Боже, ви не зможете сотворити таке світло, щоб його швидкість була найвищою? — посміхнувся зухвалий янгол і зник у юрбі.

Бог замислився. Отже, міркував він, якщо я не можу випередити світло, то я не всемогутній, а якщо зможу, то знову-таки не буду всемогутній, бо не можу сотворити таку швидкість, яку сам не подолав би. Чортівня якась. Як же з цього виплутатися?

Він думав довго. Клята логіка виявилась дужчою за його, Божу, волю. Довелося обійтись без логіки. Відступати було пізно — Всесвітові потрібне світло. Важко зітхнувши, Бог злинув над безоднею й широко розвів руки.

— Хай буде світло! — голосно гукнув він.

І все довкола освітилось. Навіть сам Творець зажмурив очі від незвички. Потім витер піт З чола й важко опустився на поки що безформний кавал матерії, який носився в просторі.

Другого Дня Творення, Третього Дня Творення й Четвертого Дня Творення все йшло якось без ладу. Проекти доводилось затверджувати не відповідно до графіка, а по тому, як вони надходили. Плоди створювались раніше, ніж дерева, планети — раніше, ніж зірки, атмосфери — раніше від планет. Потім Богові доводилось довго мізкувати, що й до чого.

Але хай як там було, а на кінець Четвертого Дня Бог, потираючи руки, задоволено дивився на зелений земний пейзаж, що розіслався перед ним, на пасмо гір, які вже вкривалися льодовиком, на червоний захід ще новенького, без плям, Сонця.

— А все-таки гарно, — казав він, милуючись своїм витвором. — Усе ж таки вона крутиться! Гаразд, узавтра займемось зоологією, це куди приємніше, ніж термоядерні реакції і міжзоряний водень… О Господи! Важку роботу ти поклав на свої плечі, — звернувся Бог до себе в другій особі.

У цей час, вогняною смугою полоснувши небосхил, під ноги йому, просичавши, впав метеорит. Від несподіванки Бог здригнувся. Потім обережно підняв розжарений камінець і, дмухаючи на пальці, скрушно похитав головою.

— Нероби… Не змогли до ладу все зробити… Дармоїди!..

І невдоволений пішов спочивати.

Вранці П’ятого Дня в приймальні Творця тупцяли янголи-художники-анімалісти.[2] Біля дверей кабінету, на яких висіла дощечка з написом “Без стуку не заходити”, сидів (або сиділа — рід на цей випадок не суть важлива річ) янгол-секретарка і віднаджував (віднаджувала) всіх прохачів і цікавих. Приймальня була невелика, а художників напхалося видимо-невидимо. Та вони були істотами нематеріальними, а тому на одному квадратному метрі їх могло вміститися безконечно багато: янголи входили один в одного.

Бог устав цього дня на праву ногу і був у доброму гуморі. Він задоволено розглядав картинки, які йому показували художники, і без зайвих слів ставив хрести на ознаку ухвали. Познайомившись із вихідними даними мамонта, кита-полосатика і жирафи, Бог якось багатозначно посміхнувся й промовив:

— Бідний Ной! — Але робочі креслення ухвалив.

Коли покінчили з ссавцями і пара волосатих горил, розкидаючи все на своєму шляху, помчала до лісу, Бог відчув легеньку втому. Він навіть не встиг сказати горилам звичайного напуття: “Плодітеся, розмножуйтесь”, — і в нього до кінця дня на душі було неспокійно — його опанувало невиразне відчуття, ідо не все доведено до ладу.

Перейшли до рептилій. На столі з’явились проекти бронтозавра, іхтіозавра, диплодока та інших ящурів. Розуміючи, що цих чудовиськ не витримає ніякий ковчег, Бог націлився було викреслити їх із списку. Але тут йому на думку спала геніальна ідея.

— Ці, — сказав Бог, — будуть жити тільки до потопу. І вимруть. Плодітеся, розмножуйтесь!.. Амінь!

Сонце вже поминуло зеніт, а попереду було ще неозоре море роботи. Бог мигцем глянув на медуз, голотурій, раків, устриць, черв’яків і всякий інший дріб’язок. На комах він узагалі не подивився, а просто наказав янголові — ученому секретареві відділу:

— Читайте список!

Спалахнув первозданними фарбами захід, а янгол — вчений секретар — все ще журливо вів:

— 14275 — муха гноєва, 14276 — муха цеце, 14277 — муха дрозофіла, 14278 — муха…

“Наче паламар”, — подумав Господь. Його нестримно хилило на сон. Він уже кілька разів струшував головою, щоб прогнати сонливість. А голос усе бубонів:

— 1 5923… 1 5924… П’ятнадцять тисяч де…

— Годі! — не втерпів нарешті Творець. — Скільки їх там у тебе?

Янгол глянув на останній аркуш списку:

— 2 443 877, Господи…

— Господи, Господи, — перекривив його Бог. — Давай сюди список. Усі давайте, всі.

Зовсім знебувшись, він поставив один загальний хрест і занімілою рукою благословив списки.