Він погамував роздратування так само швидко, як воно закипіло в ньому.
— Я розумію, люба, — сказав він, насилу повертаючи язиком. Алкоголь розтікався по тілу, приємно зігріваючи його. — Дле без цього я не зможу. Стіни насуваються на мене, і…
— Джесс, я дуже тебе прошу.
В очах у неї світився біль. Мей мала рацію. Сидячи тут, двоє звірів у одній клітці, вони мають тримати себе в руках, інакше дуже скоро вчепляться одне одному в горло. Краще почекати до вечора, поки вона засне, а тоді…
— Джесс із демонстративною рішучістю закоркував пляшку і засунув її назад під ліжко. Позирнувши на дружину кутиком ока, він помітив, як вона з полегкістю всміхнулася. Треба буде потурбуватися, щоб вона ковтнула сьогодні снотворну пілюлю. А сам він однаково не засне, коли не перепустить ковточок-другий…
«Хоч би скоріше настала ніч. Я вдам, ніби сплю, і він прикладеться до пляшки. Бачить Бог, йому це необхідно. — Мей глянула на чоловіка поглядом, в якому відбивалося глибоке, але зболене кохання. — Він начебто примусив себе про все забути, як він скрикує уві сні!..» Ні, вона нізащо цього не зробить. Джесс утікає ось уже багато років. Та втекти від самого себе йому не щастить навіть уві сні. І лише на денці пляшки знаходить він якусь розраду.
Пляшка. Вона його спустошила, і вона ж тепер — його єдиний друг. До того нещасливого випадку він був найкращим пілотом з усіх, кого вона знала. Він і в літак начебто не сідав, а підхоплював той літак собі на спину і злітав з ним у синє небо. Джесс Бакгорн… Чотириразовий переможець національних першостей з повітряної акробатики. Загальний улюбленець, відчайдушно сміливий льотчик-трюкач. Вона сама незчулась, як покохала його. Вона була вдовою. її Тім теж був пілот-трюкач, як і Джесс, хоч і не досягав таких висот майстерності. А загинув він, хоч як це дивно, пасажиром у рейсовому літаку. Коли Тім згорів живцем, вона не хотіла більше навіть дивитися на літаки. Але неспроможна була покинути мандрівний повітряний цирк. Та й нічого іншого робити вона не вміла. І знову заходилась під грім овацій балансувати на крилі, тимчасом як строкато розмальований біплан крутився дзиґою. Вона не могла покинути чоловіків і жінок, товаришів, які щодня кидали виклик смерті.
Джесс причарував її. Він знав, як загинув Тім: безпорадно впав на землю в охопленому вогнем лайнері. Джесс Бакгорн думав про це, дивлячись на маленьку відважну жінку в небі, і його захоплення нею перейшло в любов. Джесс поклявся зберігати вічну пам'ять про Тіма, і вона сама кинулася в його обійми. Весілля вони справили в ангарі, посеред літаків, в товаристві дру-зів-пілотів, які зичили їм щастя. Гулянка тривала до пізньої ночі, а потім вони віддалися коханню просто неба під зорями, бо Джесс був дикун і не бажав, щоб їх оточували чотири стіни…
Наступного ранку він усе ще веселився, мов дитина. На першу годину було призначено повітряну виставку, і Джесс з'явився, щоб сісти за кермо літака. Ніхто не помітив, що він був не тільки щасливий, а й п'яний. Вони викотили його «вако», і він з ревом шугонув угору, щоб показати їм видовище, яке вони мали запам'ятати на все життя.
І показав. Він забув про вітровий знос, вийшов із приголомшливої петлі надто низько, і пропелер — цей величезний блиску» чий ніж — урізався в натовп глядачів. Вони не встигли вчасно відбігти, і коли Джесс, пойнятий жахом, знову злетів угору, весь перед і черево «вако» були забризкані кров'ю.
На ту виставу привезли групу дітей із сирітського притулку, і Джесс убив двадцять трьох із них.
Мей намагалася забути про ту жахливу сцену. У нього забрали права пілота. Назавжди. Довести, що він був п'яний, не могли, та всі про це знали. Друзі відвернулися від нього. Він не міг знайти роботи. З його шрамом та глибокими віспинами його впізнавали всюди. Мей не залишала чоловіка ні на мить. Вона одна знала, які жахіття переживав Джесс щоночі уві сні, коли жахливий пропелер знов і знов розпорював дитячі тіла. Місяцями він непросипно пиячив. Мей працювала де трапиться, не гребуючи нічим. Вона знов поставила його на ноги. Вони переїхали до Канади, і Джесса взяли пілотом гідроплана в глухій провінції. Через рік якийсь льотчик упізнав його і все розповів. Канадський уряд вислав Джесса з країни, бо він користувався фальшивими правами пілота.
Минуло ще півроку — і його охопив цілковитий розпач. Бел Мей він напевне наклав би на себе руки. Та ось вони почули про невеликий авіазагін, який створювали у Флоріді для розпилення добрив та — інколи — показових повітряних виступів. Джесс сказав їм, що в нього за плечима кілька тисяч льотних годин у сільськогосподарській авіації. Майк Джеффріз перевірив його вміння, прийняв на роботу і тільки плечима знизав, коли Джесс заявив, шо не бажає брати участь ні в яких виступах перед публікою. Згодом їм стало відомо, що Майк Джеффріз з'ясував, хто такий Джесс. І не вірили своєму щастю, коли Майк не звелів йому забиратися геть.
Потім Майк заходився промацувати Джесса і загнав його на слизьке. Мовляв, рано чи пізно якийсь інспектор ФУА викриє, хто він такий, і тоді Джесс опиниться у в'язниці, бо він уже довгий час порушував федеральний закон, літаючи з підробленими документами, його замкнуть у тюремну камеру й забудуть, куди поділи ключ. Так, Майк Джеффріз мав рацію, і Джесс Бакгорн чудово усвідомлював це. Отже, він був у пастці. Ні грошей, ні перспектив на пристойну роботу. Він у пастці і змушений сидіти в ній, аж поки зважиться накласти на себе руки. І тільки Мей своїм коханням і вірою в нього ще утримувала його на поверхні.
Та Майк Джеффріз запропонував йому вихід з цієї безвиході. Він зробив це не зразу, спершу довго промацував Джесса. Бо те, що задумав Майк Джеффріз, вимагало чіткої організації, злагодженості, грошей, а головне — готовності піти на будь-який ризик. Джесс Бакгорн був чудовий пілот, і він не мав чого втрачати.
Уперше за довгі роки в нього з'явився шанс. І він розпачливо за той шанс ухопився.
Це він сидів за кермом літака тієї ночі над Беннінгом, коли Майк Джеффріз викинувся в темряву; тоді в них і з'явилися кошти, необхідні для великої справи.
Потім вони захопили бомби.
Дуже кепсько вийшло із Джіном Муром, зовсім по-дурному загинув він у Канзас-Сіті. Джін був чудовий хлопець, але колір шкіри рано чи пізно однаково вбив би його, бо Джін не з тих, хто може відсиджуватися за чиєюсь спиною.
Джесс і Мей не могли повірити, коли Майк підірвав бомбу на вершині Сан-Горгоніо. Вони ніколи не вірили, що він це зробить, але він зробив, і інші бомби вже були в кількох містах, і надто пізно було відступати. їхньою першою думкою було віддатись у руки поліції й усе розповісти, але вони розуміли: сподіватися їм більше нема на що. Бомба вбила тисячі людей, і хтозна-скільки ще тисяч загинуло від паніки та заворушень, що захлюпнули великі міста. Якби зараз стало відомо, хто вони такі, їх роздерли б, мов скажених собак. Тож їм лишається тільки триматися до кінця — адже тепер вони матимуть досить грошей, щоб змінити зовнішній вигляд, дістати собі нові документи та обра-ти яке завгодно місце на цій планеті. Джесс не мав більше ніякого бажання літати.
І ось вони замкнені в цій каюті, і їм лишається тільки чекати. Два тижні, сказав капітан. Два тижні від Сіетла до Гон-конга — і вони вільні. Вони почнуть нове життя, змінять документи, зміняться зовні. Грошей це коштуватиме чимало, але, дізнавшись, що Сілбер щасливо зник із Лісабона, вони зрозу-міли, що гроші в них будуть.
На них чатувала страшна небезпека. Вони бачили, як по всій країні їхні обличчя не сходили з телевізійних екранів. І вони заплатили капітанові п'ять тисяч доларів за дорогу і за мовчанку.
Джесс не довіряв капітанові Бьоме. Анітрохи не довіряв. Обміркувавши все, Джесс і Мей заприсяглися, що живими їх не візьмуть. Джесс ужив усіх необхідних для цього заходів. Із собою на борт він захопив двадцять кілограмів пластикової вибухівки. А каюту замкнув ізсередини, натягши дріт від дверей до підривника.
Хай-но тільки хтось спробує вдертися до каюти…