Капітан кивнув головою в інший бік. Там стояла жінка, вигляд якої безнастанно змінювався. Спочатку вона перетворилася на кришталеву колону, потім на золоту статую, нарешті, на полірований кедровий стовп — і знову на жінку.

В усіх кінцях зади люди викидали синювате полум’я, змінювали свій вигляд, зазнавали різних перетворень.

— Та вони чарівники, — прошепотів один землянин.

— Зовсім ні. Вони під владою галюцинацій. Свої видіння можуть передавати іншим, і ми їх бачимо так само ясно, як і вони. Це те, що вчені у нас називають телепатією, тобто передачею думок на відстані. Телепатією і автосугестією.

— Вас турбує, сер, саме ця телепатія?

— Саме вона. Якщо їхні галюцинації стають для нас “реальними”, якщо ними можна заразитися, навіть повірити їм, та нема нічого дивного в тому, що марсіани вважають нас за психічнохворих. Якщо чоловік здатний відтворити перед нами продукт своєї уяви — жінку з синього вогню, і якщо он та жінка враз стає колоною, то нормальний марсіанин цілком природно вважатиме, що ракета, на якій ми прилетіли, — витвір нашої уяви.

Супутники капітана спохмурніли і замислились.

А навколо них у тьмяній глибині зали вистрибували сині язики полум’я. Червоні чортики шугали з вуст заснулих людей. Жінки перетворювалися на слизьких змій. Від різних тварин і плазунів залою ширився важкий дух.

Вранці усі ці люди здавалися цілком нормальними. Сон їх освіжив, і вони прокинулися радісні й веселі. Не видно було ні полум’я, ні чортиків.

З раннього ранку капітан зі своїми супутниками стояв біля срібних дверей. Але чекати, поки вони одчиняться, їм довелося довгенько: Ккк з’явився аж через чотири години. Правда, земляни були майже певні, що він години зо три стояв під дверима, стежачи за ними крізь невидиме їм віконце, і лише потім зайшов до зали і поманив їх за собою у свій невеликий кабінет.

Вдачі він був веселої, якщо вірити масці, на якій красувалася не одна усмішка, а цілих три. Проте його голос свідчив, що за маскою ховається серйозне обличчя справжнього психіатра.

— На що ви скаржитеся?

— Ви гадаєте, що перед вами божевільні, а насправді ми здорові.

— Навпаки, я зовсім не гадаю, що всі ви божевільні, — і лікар вказав жезлом на капітана. — Ні, божевільний ви, сер. А вони — породження вашої уяви, вторинні галюцинації.

Капітан ляснув себе рукою по коліну.

— Так ось чому реготав містер Ііі, “оли я запитав, чи треба моїм людям підписувати отой папір!

— Я чув од містера Ііі про цей анекдотичний випадок, — промовив психіатр, хихикнувши крізь усміхнений рот маски. — Але на чому ми зупинилися? Ага, на витворах хворої уяви. Так-от, коли деякі жінки приходять у лікарню, з їхніх вух виповзають змії. Якщо лікування йде успішно, змії зникають.

— Що ж, ми тільки радітимемо, коли ви нас вилікуєте. Починайте хоч зараз.

Ккк був, очевидно, здивований.

— Рідкісний випадок. Як правило, пацієнти не виявляють бажання видужувати. Щоб ви знали, у боротьбі вашою хворобою доводиться вдаватися до рішучих засобів.

— Нічого, лікуйте. Ви враз пересвідчитеся, що ми цілком здорові.

— Зараз я знайду ваш бланк, — зауважив Ккк, перегортаючи папери в папці. — Так, згоду ви дали. Розумієте, ваша хвороба потребує спеціальних методів лікування, це особливо серйозна форма. У пацієнтів, що були з вами в залі, хвороба проходить значно простіше. Але я повинен відверто сказати, що з вами — за наявності первинних, вторинних, слухових, нюхових і смакових галюцинацій, за наявності видінь, що сприймаються зором і на дотик, — справа дуже серйозна. В таких випадках доводиться вдаватися до евтаназії.

Капітан схопився з місця.

— Досить з нас цих розмов! — ревнув він. — Починайте перевірку. Стукайте нас по колінах, слухайте наші Серця, випробуйте розумові здібності, ставте нам будь-які запитання!

— Говоріть. Я вас слухаю.

Цілу годину капітан із запалом розповідав про себе та своїх товаришів. Лікар уважно слухав.

— Просто неймовірно, — нарешті промовив він. — Такого правдоподібного в усіх подробицях марення я ще ніколи не зустрічав.

— Прокляття! — нестямно закричав капітан. — Коли не вірите, ми вам покажемо ракету!

— Прошу, покажіть. Чи можете ви її відтворити в цій кімнаті?

— Звичайно, можу. Вона у вашій папці під літерою Р.

Ккк розгорнув папку, серйозно прицмокнув язиком і поважно згорнув її.

— Навіщо ви сказали неправду? Ракети там немає.

— Та хіба ж вона може там бути, дурню! Я пожартував. Чи бачили ви коли, щоб божевільний жартував?

— Ви маєте своєрідне почуття гумору. Ну, що ж, ведіть мене до своєї ракети. Вона мене дуже цікавить.

Надворі стояла спека. Коли вони підійшли до ракети, був уже полудень.

Психіатр підступив до корабля і постукав пальцем. Ракета відповіла металевим дзвоном.

— Можна зайти всередину? — лукаво запитав він.

— Будь ласка.

Ккк надовго зник у ракеті.

— Ця дурна історія страшенно лютить мене, — говорив своїм супутникам капітан, посмоктуючи сигару. — Я б залюбки повернувся на Землю і порадив би всім людям не марнувати часу на Марс. Хіба можна мати справу з цими підозріливими дурнями?!

— Очевидно, сер, у них значна частина населення хворіє на голову. Саме тому вони так ретельно перевіряють нас.

— Може, й так, але їхня недовірливість починає мене дратувати.

Півгодини психіатр никав по ракеті, стукаючи, слухаючи, нюхаючи, куштуючи все, що траплялося йому на очі. Врешті він з’явився на порозі.

— Ну як, тепер ви нам повірили? — крикнув капітан, наче до глухого. Психіатр заплющив очі й почухав носа:

— Досі мені не доводилося бачити такого довершеного зразка чуттєвої галюцинації та гіпнотичної сугестії. Я дослідив вашу, як ви її називаєте, ракету, — і він постукав по металевому корпусу. — Я чую її. Це слухова ілюзія. — Він потягнув носом повітря. — Я відчуваю запах. Це нюхова галюцинація, що передається за допомогою чуттєвої телепатії. — Він торкнувся ракети губами. — Я відчуваю її смак. Це смакова ілюзія.

Психіатр шанобливо потиснув капітанові руку.

— Дозвольте мені поздоровити вас. Ви геніальна особа. Вами створено небачений досі шедевр. Проектування цілого комплексу образів, що існують у вашій свідомості, в свідомість інших людей, створення галюцинацій, що постійно сприймаються почуттями як цілком реальні речі, вважається майже неможливим. Наші пацієнти, як правило, створюють зорові або в кращому разі зорові й слухові ілюзії. Вам пощастило з’єднати й збалансувати всі можливі види ілюзій. Ваше безумство прекрасне в своїй довершеності.

— Моє безумство! — вигукнув капітан, полотніючи.

— Так, так, безумство. І яке гарне безумство! У вашій ракеті е все: метал, гума, гравітатори, харчі, одежа, паливо, зброя, трапи, гайки, болти, ложки. Десять тисяч окремих речей нарахував я на вашому кораблі. Ніколи ще я не зустрічав такої складної галюцинації. У вас є навіть тінь — під койками і під іншими речами, де їй і належить бути! Яка потрібна концентрація волі, щоб створити таку довершену галюцинацію і щоб в будь-який момент усі речі мали запах, твердість, смак і звук! Дозвольте мені обняти вас.

Ккк притиснув капітана до грудей, ступив крок назад заговорив знову:

— Я опишу ваш випадок у моїй найбільшій монографії. Я розповім про нього наступного місяця на сесії Марсіанської академії наук. Подивіться на себе! Ви навіть змінили колір очей — з жовтих вони стали синіми — і колір шкіри — з брунатного на рожевий. А цей одяг, ваші руки з п’ятьма пальцями замість шести! Психологічна неурівноваженість спричинилася до біологічних метаморфоз! А чого варті ваші троє друзів!.. Ккк витяг маленький пістолет.

— Випадок, звичайно, невиліковний. Мій бідолашний друже, вам краще померти, ніж отак страждати. Чи маєте щось сказати перед смертю?

— Почекайте! Ради бога не стріляйте!

— Нещасний! Я вас визволю од страшної хвороби, внаслідок якої ви вигадали цю ракету й оцих трьох чоловіків. Як цікаво буде спостерігати зникнення ваших друзів і вашої ракети! Адже вони зникнуть, коли я вб’ю вас. На грунті своїх спостережень я напишу чудову статтю про зникнення витворів хворої уяви.