Сюрреалiстичнi нутрощi котєльної, в якiй, однак, затишно приваблюють погляд хазяйськi полицi з кансєрвами, солiннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та iншими необхiдними при фiнансовiй кризi i громадянськiй вiйнi речами. У кутку таємниче виблискує iмпортна (i, вочевидь, поцуплена) сантєхнiка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрi, бiля манометрiв i кранiв невiдомого призначення, розташований убогий стiл з кришкою з блакитної пластмаси i дiстрофiчними залiзними нiжками. Далi за столом — подертi дверi, на яких де по де нашкрябанi сакральнi заклинання i мiстичнi побажання, здебiльше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп i iншi невiдомi слова iншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по дiагоналi перетинає дверi, лiтерою «а» упираючись в коротке, але сильне як пострiл слово «fuck». За столом сидять: хазяїн котєльної Вєнiамiн, якого друзi звуть лагiдно Вєнiком, i його друзi Шурон, Йонатан, Вареник i Туз, i апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий тєлєвiзор «Sony» показує смiшне i водночас з тим трагiчне кiно. Це не Кустурiца, i не Грiнуей. Це засiдання Верховної Ради.

Депутат. (у тєлєвiзорi). Поки ми з вами отут теревеним, пенсiонери не получають пенсiю, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Днiпрi перевелась риба, а в коморах мишi, бо нема що гризти, так що без Росiї нам, товарищi i панове, повний гаплик, що не ясно? (Зал засiдань погрозливо гуде).

Вєнiк. Ну, оце я, хлопцi, прихожу в котєльну, як всiгда, дiстаю пiвлiтра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, щоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидiть, наливаю собi стаканюру, i щось, знаєте, менi мiшає, ну погано, тай годi. Я сюда-туда, ну наче хтось тут є i за спиною дивиться. Я тiкi так рiзко повертаюсь всiєю рамою назад, йо-майо, не повiрите! Отака жаба сидить i на мене дивиться. Главноє, шо iнтєресно, як вона туда попала? Дверi ж зачиненi. Хлопцi, я сразу пойняв — це щось не те: А потiм мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату i думав у пiч кинути, а потiм думаю: «Нi-i!» Йонатан, ну сам подумай, нашо воно менi? Так дверi вiдчинив i у двiр кинув на хрiн. Так Свєтку на слiдуючий день паралiзувало!.. (Вареник при цих словах боягузливо хреститься).

Йонатан. Цариця небесна, спасi i сохранi!

Шурон. Ми якось iдемо з Блiном, коли оце бiля гастроному, шо оце на углу: Ну оце там, де Героїв космоса i Героїв труда: Взяли портвейну, iдем собi. Блiн каже: «Дивись назад, тiльки потихеньку:» Я дивлюсь — отакенний кiт чорний за нами iде! Ми, значить, по Ворошилова i на Зою Космодем'янську. Вiн за нами. Ми у двiр, звiдти бульваром i через Котовського на Павлiка:

Вареник. Якого Павлiка?

Шурон. Морозова! Iде, падлюка! Я так бiля стiни стою, аж спина мокра стала, а Блiн i каже: «Шурон, спакойно! Це вiн не по тебе, це вiн по мене прийшов». Так стоїмо, а вiн тоже стоїть i на нас дивиться, а чорний, як нiч, страшний! А здоровий, як вєнiкiв собака! Коли це Шаленчиха iде, i сразу до мене: «Шурон, а який же ти зробився здоровий та красiвий!» Ну-ну, думаю, ще тiльки цього менi не хватало! Так дулю скрутив i в карманi держу, думаю, давай, базiкай!

Йонатан. А дулю нашо?

Вєнiк. А ти шо, не знаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловiкiв поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так бiля цвинтаря живе? Я тобi так, Йонатан, скажу. Просто так нiчого не буває.

Вареник. Точно. Менi Туз книгу читав. Називається «Бхагаватгiта». Там тоже так написано:

Йонатан. Шо Гiта, шо Зiта — всi тьолки прастiтутки.

Депутат (у тєлєвiзорi). А половина депутатiв, шо сидять в сесiйному залi, прийшли сюди з тюрми, а ще по другiй половинi тюрма плаче:(У дверi з написом «Nirvana» гупають).

Йонатан (злякано). Хто там?

Зловiсна тиша, чути тiльки, як вiльно i плавно тече самогонка по широкiй горлянцi Вєнiка.

Вареник. А шо там у тебе таке?

Вєнiк (тихо, зловiсним голосом). Того нiхто не знає. Ключа загубили. Однi кажуть, що там гестапо було, а старий Кiндрат, ну шо ото вiд самогонки помер, казав, шо тiатр:

Туз. Це отой, шо медекспертиза написала: «Тєло прожгло дiван»?

Вєнiк (хрипко). Той самий.

Йонатан. Та: Шо тiатр, шо гестапо — один хуй.

Шурон. А ти шо, в тiатрi був?

Йонатан. Ми з Людкою осiнню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То Людка приїбалась: «Пайдьом в тiатр, да пайдьом в тiатр». То пiшли:

Шурон. I шо?

Йонатан. Та нема на шо дивитись! Однi пiдараси:

Вєнiк. Та, Йонатан, не пизди!

Йонатан. Шо, я пiдарасiв не знаю? Однi пiдараси, i ще прийомчики один одному показують, отi, як їх, джiу-джiтсу! А шо воно там робиться — хуй просциш: Я думав, там хоч актриси такi степеннi будуть, нема жодної! Самi тiльки пiдараси. Ну я бачу таке дiло, то ломанувся в бухвет i там всю другу серiю просидiв. А Людцi сподобалось:

Депутат (у тєлєвiзорi). Нам раньше всi всiгда завiдували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян:

Вєнiк. I ото, буває, вночi гупають, а потiм наче собака скавчить:

Туз. То, мабуть, гестапiвська вiвчарка.

Вєнiк. Я тут одного стрiв з такою. Стою я в галантєрєї i дивлюсь собi зубнi щiтки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сiм копiйок, коли оце заходе в отдєл з собакою i каже: «Покажитє мiнє етот вiдєомагнiтофон». То я йому i кажу: «Откуда ти такой смєлий?» А вiн каже: «З Ракiтного». Я один раз махнув ниткою, то вiн одлетiв на шiсть метрiв двадцять п'ять сантиметрiв. А вiн каже до собаки: «Джек, фас!» То я йому кажу: «Давай сюда твого собаку! Я його порву!»

Йонатан. Менi раз Шаленчиха казала:

Вєнiк. Я тобi, Йонатан, так скажу, тiльки потiм не кажи, шо я не казав:

Йонатан. Ну шо?

Вєнiк. В Шаленчихи мандавошки.

Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Ходiм разом на базар носки продавать. I тобi, i менi вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: „Iгор, я хочу пiва“. Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: „Iгор, я хочу водки“. Я їй кажу: „Шаленчиха, менi так не вигодно,"- а вона: „Какой ти скучний!“ Це я скучний! А вона, блядь, весела! (У дверi з написом „Nirvana“ гупають).