Проходимо не тисячу миль, проходимо десятки й десятки тисяч, шукаємо свого місця і ось знаходимо його під горбиком, записане на, вас у актах адвоката Гуменного. На цьому місці стоїть невелика споруда з дверима і вікнами. У ній ви маєте право сидіти, спати, їсти, читати газету і мати тривалу адресу, на яку посилатимуть вам рахунки, пакунки і листи зо всіх континентів світу. Місце, яке ви вважаєте своїм.
Зрештою, я завжди подивляв і любив будови, ще з часу, коли будувались вони з сірників, патичків, піску, болота на спілку з мамою в імперії дитячої уяви. Пізніше, захоплювався ними і в книжках, і в житті, у великих містах, у малих селах, як у себе дома, так і далеко поза домом. і однаково чи це були древні таємничі замки, незбагнуті піраміди, роскішні палаці, а чи просто стрункі теперішні мешканеві і не мешканеві споруди, якими обросла, як губками, ціла плянета.
В зарисах будови таїться містика людського серця, вибухова сила душі, напруженість м'зів, це нарешті філософія безконечно видозмінного пульсування таємничих законів, що приковують нас до землі на самому дні атмосфери. Ми, як поліпи, прилипаємо до тіла плянети, вгризаємося в її твердінь, обкладаємось мурами, стінами, дахами, щоб протиставитись велінню стихій і ворожості протидіяння. Разом з домом виростає в нас і біля нас безпека, сила, твердість, оборонна наснага.
У моїй уяві всі матеріяльні споруди, чи були спорудами людей на землі, чи коралів у воді, чи птахів на деревах, чи звірят під землею, будили такий же подив, як споруди атома, космосу і цілого всесвіту.
Я жив у одній системі пробіркового життя, у якій людині засадничо відібрано право дому. Цю привілегію інтимного, особистого, радісного будування дитини, людини, комахи, птаха присвоїла собі збірна, обезличена кабалістично-нетерпима істота, яка обернула будівництво у камінь і бетон, а мешкання у "житлову" і звузила його до кімнати, пів кімнати, а чи просто місце на лігво. Мільйони майстрів будівництва опинилися поза межею будування, прикованні на все життя до холодної, безоб-личної доктрини.
До цих мільйонів належав також і я. Будова для мене була мрією, я ніколи не жив у помешканні, я ніколи не сягав поза одну кімнату, я тридцять вісім років затратив в тузі за місцем людини.
і, здається, щойно тепер на цьому місці під горбиком я переміг цю тугу. Це чиста, справжня, намацальна реальність. За певну кількість років, я звільнюся від боргів і стану неподільним паном цього, закріпленого за мною законом Божим і людським, місця. Я витисну свою форму, засную родинну сітку і дам нащадків.
А тим часом, після початкових кроків моєї блискучої комерційної операції, на мене насторожено чигали нові драпіжні завдання. Я належав до секти "ді — пі", насильно вирваних, штучно пересаджених, а з ботаніки знаємо, що такі рослили вимагають часу і уваги, щоб пустити коріння в новий грунт і почати нове органічне зростання.
Я був втомлений, розуміється… Ще не встиг висохнути піт попередніх тижнів, але разом з цим не хотілось навіть думати про відпочинок. На мене напала пропасниця діяльности, ніби я потрапив у тенета, з яких намагався як найскоріше вибратись. і прикметна властивість: чим більше витрачалось на це зусилля, тим сітка ставала непереможнішою. Але мене це бавило, я відчував насолоду борюкання, в ньому завжди ж таїлась нова несподіванка.
Я займав дві кімнати — передня з двома широкими вікнами, з виглядом на вулицю, на забудований протилежний простір і задня, звернена вікном на травник, на квітник, на зарослий пригірок. і, розуміється, не мав ніяких меблів. Ціла моя рухома посілість вміщалася у двох великих, ще з Еворпи, валізах та кількох картонових коробках з військових "кер — пакетів", і складалася з кількох одягів, пари плащів, кілька тузинів білизни і всілякого іншого майна, а в тому кількох десятків книг мішеневого видання і пари оригінальних малюнків Лени Глідерс.
Після мого останнього мешкання при вулиці Маркгам, у будинку, де крім мене мешкало інших шістнадцять душ, моє теперішнє житло справляло враження, ніби я вирвався з Шангаю на широкі прерії Саскачевану. Я мав стільки місця, що далебі не знав, що з ним робити. Мою коштовну гардеробу непомітно проковтнула вмурована у стіну шафа, за стола правила скринька від мила "Люкс", у меншій кухонній кімнаті зворушливо красувалась ще одна подібна меблева споруда "санкіст", на якій знайшла приміщення електрична, портабельна плитка на два пальники.
Спальню в головній кімнаті репрезентував вживаний, стовчений матрац, розложений просто на підлозі і прикритий універсальним накривалом військового походження, ще з таборів, фабрикації "Меркур Вул Ко" з Філядельфії.
Харчування, машина для стриження трави, кишка для поливання травників, рискалі, лопата, сокира і безконечна черга безконечних потреб і всіляких наглих несподіванок. От хоч би такий клясичний приклад: ні з сього, ні з того в туалеті відмовилась текти вода… Сам Алах знає, що там сталося, туалетні механізми не вашої компетенції і ви змушені кликати експерта. Він приїжджає пишним фургоном з безліччю барвистих написів, входить до вас з виглядом, ніби прибув рятувати вас від смерти, заходить до туалети, хвилин десять там чарує і, відходячи, залишає на п'ять долярів і двадцять п'ять центів рахунок. Або яканебудь одна паскудна ганчірка, яка випадково потрапить до стічної рури ватеркльозету, наробить вам більше халепи, ніж ціла холодна війна між Сходом і Заходом. Повна пивниця води, все плаває, викликаєте пожежну сторожу, з гуком і ревом приїжджає величезна споруда з помпами, вриваються кілька у гумових одягах і сталевих шоломах дядьків, починається ходження, тупання, помпування і рахунок на 25 долярів… і так без кінця. Ванни, крани, електричні втички, телефон, розвалені сходи, зарослі квітники, спізнений молочар, настирливий газетяр… і свідки кгови, які чи не кожного дня, саме коли ви, після нічної зміни, наміряєтесь спати, приходять навертати вас на справжню віру і спасати від пекла.
Але питання меблів можливо найбезоглядніше… Наприклад, валятися в куті на старому матраці у своїй власній хаті, або їсти на скриньці, яка пахне милом, в наш цивілізований, нюклеарно — атомовий вік, і кому це може імпонувати… Хтось колись відвідає, котрась з тих поклонниць в капелюсі з вуалькою… і взагалі життя без меблів не життя, а тому коли я, з великими жертвами, у одного череватого добродія на тій самій вулиці Маркгам, за двадцять долярів, роздобув антикварну, ще з перед першої світової війни, канапу, я вважав це за величезне господарське досягнення.
Спочатку я не знав, де ту чудову річ поставити, дарма що всі мої кімнати були порожні (проблема місця, особливо коли його багато, завжди морочлива), але коли я нарешті це вирішив, я не міг нею вистарчально налюбуватися. Це була справді благородна древність, добре збережена, з мішаним запахом тютюну, поту і собак, яка так доречно заповняла порожнє місце під головною стіною і тим самим дала початок мого меблевого устаткування взагалі. Я міг сидіти, спати, лежати горілиць і мріяти про іцасливе майбутнє.
і приблизно до цього ж часу належить ще одна подібна подія, трохи правда харитативного забарвлення: коли я одного вечора вернувся з праці, то побачив перед моєю верандою зовсім доброго кухонного стола, який безрадно лежав догори ногами на травнику. Ніхто не міг пояснити, як він сюди потрапив, ніякі мої здогади не дали роз'яснення, але після певного вагання я вирішив, що це добродійство і що стосується воно мене, а тому я підняв стола, заніс його до передньої кімнати і поставив перед канапою. Не знав хто був цим благородним добродієм, але хто б він не був, я був йому вдячний, бо після цього засадничо я мав вже меблі сливе в повному комплекті… і в основному був вдоволений.
Не можу сказати, щоб я не був вдоволений взагалі. Мій район, моя вулиця, мої сусіди і взагалі ціле оточення, атмосфера, середовище, топографія, кольори… Це лагідна, довірлива, упорядкована картина з привітальних листівок, з перевагою густо — зелених і цегляно — бронзових барв, похилена до півдня, дуже часто освітлена ласкавим полудневим сонцем. Коли падав дощ, а особливо коли приходила злива, тоді ціла вулиця оберталась у бурхливу ріку, яка з погрозливим шумом гналася униз і далі, на перехресті вулиць, западала до стічних отворів. Будиночки ще так виразно нагадували добу Вікторії, забувалося, що ми на континенті Форда й Рокефелера, виложена червоною цеглою вулиця натякала на Европу, квітники й городи заросли гірськими соснами, глодом, ялівцем, туями, вересом, мохами, повзучими рожами, чорнобривцями і цілими гніздами петуній. і все це старанно вирізьблено, мовби на добрій бронзовій гравюрі, на тлі широкоплечих дубів, які статечно і певно, мов середньовічні лицарі у панцерах, заступали весь краєвид.
