Друга пара — нові торонтці, молодий, русявий інженер-будівельник іван Медик, старий приятель Бояра, абсольвент відомої політехніки передвоєнного Дан-цігу і молода його, колишня учителька і прімадона таборових театрів Ярошевича, чорнява пані ірина — подружжя епохи ДіПі, які так само, як багато інших, об'їхали половину нашої плянети, щоб трохи спізнено, шукати місця під сонцем тут між нами. Я познайомився з Медиком ще давніше і запросив його не випадково, як також не випадково було продумане ціле це моє бурхливо підприємство, про що буде мова пізніше.

Вони прибули двома машинами, знайомим старим приятелем, темно-синім Шевролетом Боярів і не менш знайомим темно-зеленим Фордом Снилика, хоч доїхати під саму мою резиденцію їм не пощастило, просто тому, що мені не пощастило прочистити від снігу весь доїзд від алеї Матіяса до моєї господи. А через те, вони були примушені залишити свої люксусові засоби модерної комунікації зараз при в'їзді до моєї садиби і вже далі пробиватися довгою, глибокою стежкою, що моїм гостям, особливо паням, на диво сподобалось. — Зовсім, як на селі! А тут справді чудово! А які сосни! А яблуні! — Самі захоплені оклики… і мені було приємно їх чути. Здавалося, що я в якійсь мірі до цього спричинився. Снилик рішуче не пізнав моєї антикваріяльної резиденції, а Медик, з виглядом знавця, старанно оглянув і належно оцінив її внутрішній зміст. Пані Марта у першу чергу глянула на малюнки Лени і голосно заявила, що модерного мистецтва вона не визнає і вважає його за звиродніння, натомість пані ірина, дуже демонстративно виявляла своє захоплення цим мистецтвом і охами та ахами не могла ним нахвалитися. Трохи збоку лишалася мовчазна і скромна фармерка панна Ольга у своему пишному мінковому хутрі, хоча можна було приблизно догадатися, що ціле це моє латане підприємство їй не особливо імпонувало.

А взагалі мій дім — моя фортеця, заповнився рухом, шумом, блиском, засвітилися світла, загомонів "Філіпс". Я вперше за своє життя зважився на таке патетичне підприємство, всі троє пань, на чолі з Мартою, завзято мені помагали, вони окупували мою маленьку кухню і старанно почали готовити всілякі сендвічі, в той час, як їх достойні мужі, озброївшись цигарками, заповняли мій сальон тютюновим димом і авторитетно рішали долю теперішнього світу. Війна в Кореї, наближення виборів у США, заколоти советських сателітів, виступ на світову арену політики динамічного дядька Хрущова — все це невичерпальна криниця невичерпальних комбінацій і можливостей.

Я тримав діловий контакт між сальоном і кухнею і був трохи збитий з пантелику, бо отримав через Боярів, несподіване привітання від Лени з пречудовою лінографією "Сидяча дівчина", яку я колись бачив у неї і яка мені тоді дуже подобалась. Отже я мав причину дістати добрий, гомінкий настрій, на що гостро реагувала Марта, безнастанно атакуючи мене в'їдливими заувагами. Я був для неї нечемним господарем, в моїй кухні відгонило мишами, я накупив не тієї ковбаси, мої сардинки зіпсуті. Я натомість засипав її щедро нещирими компліментами про її надмірні господарські здібності, її почуття дотепу, гумору, краси, на що ірина і Ольга, з блискучими очима, висловлювали також свої претенсії, що їх занедбується в користь Марти. Марта, натомість, не зважаючи на цей жарт, поблискувала, як вовчиця, своїми великими котячими очима, злорадно заявляла, що коли когось тут занедбують, то ніяк не на користь її, а тієї он примадонни, що її фотографії розтавлені по всіх вівтарях. — А вона справді гарна, — вирвалося спонтанно у ірини. Марта затискала зуби, щоб не вибухнути остаточно, а я, щоб віддячитись усім, поспішно розливав у старі, кришталеві, великі і малі чарки іскристу, червону, французьку малягу для пань і не менш іскристі "рай-віски" "олд ведінг" з джікджерелом і льодом, для панів. В запасі на моєму столику стояло ще кілька пляшок, між якими спонтанно виділялася барвиста голівка білої смірновки і кілька золотих голівок місцевого шампанського, яке трималося на дванадцяту годину.

Я розносив тацу з чарками, Снилик з великою цигарою в руці, брав віски і намагався щось сказати… Пані і панове! Пані і панове! Та слухайте! Гей там! Кухня! — Кухня не слухала, вона мала свої проблеми. Марта саме входила в ролю. Вона відмовилась від вина, налила собі смірновки і, тримаючи високо перед собою прозору, велику чарку, незалежно проголошувала: — За нашого анахорета! — Її підтримали ірина і Ольга.

— За великого парубка! За залізного холостяка! — Панове в цей час вже встигли випити і Снилик, всідаючись назад до фотеля і затягаючись цигарою, почав говорити невідомо до кого, що, мовляв, жарт-жартом, а "ми мусимо його зламати". Він мав на увазі мене, або краще моє парубоцтво. Ця тема всім подобалась і пані навипередки підходили до мене зі своїми чарками і "випивали" за… ітд, ітд… Тобто скоре моє одруження, невідомо навіть з ким.

Всі мої кімнати наповнились шумом, зчинився гармідер, настрій скоро підносився, ми вже пробували танцювати під звуки "Філіпса", ніхто нікого не слухав, всі говорили, відчувалось, як вгинається старий поміст від надмірної намаги танцюючих, і саме в запалі цієї прекрасної метушні, десь перед одинадцятою годиною, до моїх дверей хтось постукав і коли я відчинив, на порозі, на снігу стояв високий лисий добродій у фраку, який старанно вибачався за турботи і куртуазійно передав усне запрошення шановної леді Сомерсет, щоб ми всі цілою нашою ватагою, загостили до неї і зустріли разом з нею Новий рік. Ця незвична подія мене приємно заскочила, я запросив добродія у фраку до середини, в його руці миттю опинилась склянка віски, ми обступили його колом і дуже шумно "гіп-гіп" випили за його здоров'я. Виявилось, що цього не досить. Снилик висловив ще одну думку. За здоров'я пані Сомерсет! Ще раз "гіп, гіп" і іце раз випито. Після того" всі ми "вирішили" дуже справді шумною ватагою переселитися до моєї сусідки це була винятково цікава пригода, коли ми, не тримаючись стежки, хто, як міг, не відчуваючи ніякого впливу температури, брели по коліна снігом, при чому жінки у своїх назувках, постійно вимагали якогось втручання, а коли я намагався помогти Марті, яка відстала від нас і мало що не загрузла в снігу, вона просто кинулась мені на шию і притискаючись гарячою щокою до моєї щоки, пристрасно шептала: — Ти, ти, ти! Я знаю! Я знаю! — Я намагався визволити її з її негоди, але вона впиралася, так що я мусів її майже нести, при чому до моїх черевик вже набилося багато снігу і я плутався поміж засипаним снігом бур'яном, готовий що-хвилини повалитись у якусь кучугуру. і коли ми виплутались під будинок пані Сомерсет, який весь привабливо світився і на подвір'ю якого стояло з пів тузина авт, ми були обсніжені і пом'яті, ціле наше товариство гармідерно увалювалось до розкритих дверей, не зважаючи на ніякі правила поведінки, де нас зустрічала сама пані Сомерсет у гарній, модній, попелястій сукні, як звичайно під впливом алькоголю з розкритими обіймами. Вона всіх нас гарно вітала, а Снилика і мене обняла і оздобила наші щоки рожевими відбитками своїх уст.

Її просторий, затишний, з великим ватраном, міцно натоплений сальон, а далі за ним велика старомодна їдальня, поєднана ще далі з кухнею, були заповнені людськими постаттями різних статей і кольорів, які в моїх п'яних очах видавалися ілюзійними привидами, що без-цілево снувалися у задимленому просторі. Пані Самерсет намагалася нас знайомити, я вислухав з десяток прізвищ, ні одного з них не затямив, всі мішалися у одну масу, Катруся, у дуже елегантному фартушку, підносила нам чарки якихось напоїв, ми механічно їх брали і механічно випивали без ніяких церемоній, біля мене весь час трималася Марта, а я, пригадую, був вражений великим портретом над ватраном якогось елегантного молодого пана у фраку, якого я вже не раз мав нагоду бачити, але який аж тепер вразив мене своєю самопевною, гордою поставою. Не знаю, яким чином це помітила пані Сомерсет, яка із-за мого плеча делікатно пояснила, що це її Генрі, я стояв і дивився мовчазно зі склянкою в руці, в ватрані догоряли кілька великих полін дров і крізь мою затуманену уяву поставала картина великого минулого. — Чудовий! — вирвалось у мене. — Чудовий: Скільки він мав років? — Тридцять п'ять, — почув я відповідь. Я струснув головою, не відставляючи склянки, обняв за плечі Марту і пані Сомерсет і ми відійшли в напрямку їдальні, де на широкому столі було розложено багато всілякого їстивного. Тут вже були всі наші, Снилик і Михайло заїдали збоку настоянки з тарілок, які вони незграбно тримали в руках, пані Ірина накладала на тарілку шматки індика., а побачивши мене, передала це мені — Дозвольте і мені за вас подбати, — казала вона, на що я великодушно погодився і в моїх руках опинилася тарілка, повна всілякої мішаними, з якою я не міг легко впоратись.