Звісно, місячним жителям дуже пощастило, що речовина місячної оболонки має властивість світитися під впливом Сонця. Не будь цього, на Землі вічно панувала б непроглядна тьма й ніяке існування коротульок на ній було б немислиме, — сказав Мемега.

На закінчення Незнайко спитав, чому місячні астрономи або місяцезнавці досі не збудували літального апарата, здатного досягти зовнішньої оболонки Місяця. Мемега сказав, що будівництво такого апарата обійшлося б дуже дорого, а у місячних учених нема грошей. Гроші є тільки у багачів, але жодний багач не згодиться потратити кошти на діло, від якого не можна сподіватися великих баришів.

— Місячних багачів не цікавлять зірки, — сказав Альфа. — Багачі, мов свині, не люблять задирати голову, щоб подивитися вгору. Їх цікавлять тільки гроші!

— Так, так! — підхопив Мемега. — Багачі кажуть: «Зірки — не гроші, їх у кишеню не покладеш і каші з них не звариш». Бачите, яке невігластво! Для них має цінність тільки те, що можна з'їсти або сховати в кишеню. Та що про них говорити!

Вся ця розмова, як було сказано, передавалася по телебаченню. Телеглядачі були дуже задоволені, бо вони не тільки побачили прибульця з космосу, але й узнали багато цікавого для себе.

Окрім контракту, укладеного із студією телебачення, Мига й Жуліо уклали договір з кіностудією на зйомку фільму про прибуття космонавта. Незнайка знову одягли в скафандр, підняли на невеликому вертольоті в повітря і скинули вниз. Кінооператори зняли, як він спускався вниз з парашутом. Потім було знято, як Мига й Жуліо підбігли до Незнайка, допомогли йому встати, посадили в автомашину й повезли в готель. Як Незнайко прибув у готель, як його зустрічали жителі Давилона, як його оглядав лікар Шприц — усе це було знято раніше, тому кінооператорам лишилося зафіксувати на кіноплівці тільки те, як Незнайко скинув скафандр і постав перед місячними глядачами у своєму натуральному вигляді, тобто у звичайному одязі.

Після всіх цих кінозйомок виник цілий кінофільм, який показували в усіх кінотеатрах, а також по телебаченню.

У ті ж дні газети почали друкувати оповідання про величезні овочі, фрукти, ягоди і взагалі плоди, що ростуть на Великій Землі. Оповідання ці звичайно були з цікавими малюнками: зображали то коротульок, які витягували з землі велетенську ріпу, буряк або моркву; то грядку, де росли огірки, завбільшки з коротульку; то дивовижні дині, гарбузи або кавуни такі завбільшки, як двоповерховий будинок. На одному малюнку було показано навіть збирання фруктів, причому один абрикос, персик, одна слива або винна ягода ледве вміщувалась на вантажній автомашині. Приголомшивши уяву читачів такими оповіданнями та малюнками, Мига й Жуліо опублікували повідомлення про те, що залишений на місячній поверхні міжпланетний корабель навантажено насінням гігантських рослин, які можна було б з вигодою використати, коли б була можливість їх звідти вивезти. Тут же друкувалося повідомлення про заснування акціонерного товариства для побудови літального апарата, який міг би досягти зовнішньої оболонки Місяця й доставити насіння гігантських рослин на Землю. Наприкінці була надрукована адреса контори, де можна було придбати акції: «Вулиця Фертинга, будинок № З, контора № 373».

Треба сказати, що тепер уже точко не відомо, чому вулиця Фертинга мала таку назву. Деякі давилонські жителі вважають, що колись на цій вулиці жив коротулька, якого звали Фертинг. Його іменем названо вулицю. Інші пояснюють виникнення назви вулиці тим, що колись на ній селилися тільки дуже багаті коротульки, у яких було багато фертингів, або, просто кажучи, грошей. Правда, в ті дні, коли на Місяць прибув Незнайко, багачі уже не селилися на вулиці Фертинга, бо на той час усі вони переїхали в найкращі райони міста, де було більше світла й свіжого повітря. На вулиці Фертинга були споруджені великі будинки, в яких наймали собі приміщення різні ділові контори. Власниками цих контор були так звані ділові коротульки, вся діяльність яких зводилась до того, щоб витягти фертинги з кишень інших коротульок. Оскільки в усіх конторах тільки й займалися витяганням фертингів, ця назва якнайкраще пасувала вулиці.

Контора, яку найняли Мига та Жуліо, містилася на третьому поверсі вісімнадцятиповерхового будинку й мала всього дві кімнати. В першій кімнаті стояв великий полірований письмовий стіл, кілька м'яких шкіряних крісел, такий же м'який диван, над яким у розкішній позолоченій рамі висіла картина. На картині були зображені незрозумілі кольорові кривульки й закарлючки. В кутку кімнати стояла шафа з прозорими скляними дверцятами, в ній зберігався Незнайків скафандр. Кожен відвідувач контори міг вільно підійти до шафи й полюбуватися скафандром, у якому була здійснена ця надзвичайна космічна мандрівка.

Друга кімната була трохи менша від першої. У ній було п'ять великих вогнетривких скринь і велика вогнетривка шафа для грошей. У вогнетривких скринях зберігалися акції товариства — всього на суму п'ять мільйонів фертингів, тобто в кожній скрині на один мільйон.

Як тільки всі акції були привезені з друкарні й сховані в скринях, Мига й Жуліо влаштували перше засідання акціонерного товариства. На цьому засіданні Мига запропонував пустити в продаж два мільйони акцій, а решту — три мільйони — поділити між собою. Таким чином, у кожного з них буде на цілий мільйон акцій. Коли буде доставлене насіння гігантських рослин, його поділять на п'ять рівних частин. Дві частини доведеться віддати коротулькам, які купили акції, а три частини Незнайко, Мига й Жуліо поділять між собою.

— А навіщо нам насіння? — спитав Незнайко.

— Продамо, — сказав Мига. — Ми ж теж повинні дещо заробити на цьому дільці. Тобі теж не завадять грошенята.

Незнайко сказав, що буде цілком задоволений, якщо пощастить доставити насіння для місячних коротульок і визволити з біди Пончика, котрий лишився на поверхні Місяця.

— Ну, якщо тобі не будуть потрібні гроші, ми візьмемо їх собі, — сказав Жуліо.

Так вони й вирішили, а тоді перейшли до розподілу обов'язків. За спільною згодою Незнайка призначили касиром, Мигу — скарбником, а Жуліо — головою. Обов'язком касира було сидіти в конторі і продавати акції, обов'язком скарбника — зберігати виручені від продажу гроші, а обов'язком голови — призначати засідання акціонерного товариства для вирішення невідкладних питань…

Коли впоралися з усіма цими справами, Незнайко згадав про Козлика й сказав, що добре було б і для нього придумати якусь посаду. Мига відзначив, що Козлика можна призначити швейцаром, але проти цього заперечив Жуліо, мовляв, тримати при конторі швейцара не обов'язково і краще призначити Козлика розсильним. Мига не погодився з цим, кажучи, що розсильному нічого робити в конторі, бо ж його нікуди буде посилати, а швейцар потрібен для престижу, тобто для більшої солідності: одразу буде видно, що контора солідна й нікого надувати не збирається. Жуліо сказав, що розсильний теж потрібен для престижу, до того ж хтось може подзвонити в контору по телефону й попросити доставити акцію додому, а коли ніхто дзвонити не стане, то можна буде посилати Козлика по газети, по лимонад або ще якісь покупки.

Суперечка розгорялася дужче й дужче. Жуліо грюкав по столу кулаком, кричав, що він голова і з його думкою повинні рахуватися, а Мига кричав, що він скарбник і не збирається викидати гроші на оплату непотрібної посади, а якщо з ним незгодні, то він вийде з акціонерного товариства й забере свої акції. Незнайко намагався їх заспокоїти, але в нього нічого не виходило. Акціонерному товариству загрожував розвал. Невідомо, чим би все скінчилося, якби не втрутився сам Козлик.

— Друзі, — сказав він, не треба через мене сваритися! Зробимо так: я обійму обидві посади — і розсильного, й швейцара.

І суперечка вщухла. Всі швидко дійшли згоди, й на цьому перше засідання акціонерного товариства закінчилося.