— Сер, вам, либонь, хотілося б самому бути тут, поряд з нами?

— Усією душею. — Це було промовлено без сліду вагання. — Не минуло б і півдоби, як я розчавив би цього сучого сина з усією його сральнею так, щоб аж чвакнуло.

Джекі щодо цього мала сумніви; тут, під Куполом усе виглядало інакше. Зовнішнім спостерігачам цього не зрозуміти. Навіть час рухався інакше. П'ять днів тому все було нормальним. А зараз лише поглянути.

— І ось ще дещо, — сказав полковник Кокс. — Знайдіть час серед вашого напруженого графіка, щоб подивитися телевізор. Ми тут збираємося серйозно постаратися, щоб життя Ренні не здавалося таким комфортним.

Джекі попрощалась і перервала зв'язок. Пішла назад до садочка, де порався Ерні.

— Генератор маєте? — спитала вона.

— Здох минулої ночі, — відповів він бадьоро, але зі щирою гіркотою в голосі.

— Давайте тоді підемо кудись, де працює телевізор. Мій друг сказав, що нам треба подивитись новини.

Вони попрямували до «Троянди-Шипшини». Зустріли по дорозі Джулію Шамвей і захопили її з собою.

«Шипшину» було закрито до п'ятої вечора, в цей час Розі планувала подавати легкі наїдки, здебільшого з того, що в неї не розпродалось перед тим. Позираючи на телевізор над шинквасом, вона робила картопляний салат, коли почувся стук у двері. Прийшли Джекі Веттінгтон, Ерні Келверт і Джулія Шамвей. Витираючи руки об фартух, Розі перетнула порожній ресторан і відімкнула двері. По п'ятах Джулії чимчикував пес-коргі Горес, вуха наструнчені, посмішка дружня. Розі упевнилася, що табличка ЗАКРИТО на своєму місці, і знову замкнула двері за ними.

— Дякую, — промовила Джулія.

— Нема за що, — відповіла Розі. — Я вас сама хотіла бачити.

— Ми прийшли заради цього, — показала Джекі на телевізор. — Я була в Ерні, а Джулію ми зустріли по дорозі сюди. Вона сиділа напроти попелища, журилася за своїм домом.

— Я не журилася, — заперечила Джулія. — Ми з Горесом намагалися придумати, як нам відновити випуск газети після міських зборів. Вона мусить бути маленька, певне, лиш дві шпальти, але все одно це буде газета. Я в це усім своїм серцем вірю.

Розі знову поглянула на екран телевізора. Там миловидна молода жінка проголошувала підводку до прямого репортажу. Внизу екрана світився напис: СЬОГОДНІ: З ЛЮБ'ЯЗНОГО ДОЗВОЛУ Ей-Бі-Сі. Раптом пролунав вибух і в небі розквітла вогняна куля. Репортерка здригнулася, скрикнула, крутнулась на місці. У наступну мить оператор уже випустив її з кадру, роблячи наплив на падаючі на землю уламки лайнера «Ер Айерленд».

— Там нема нічого нового, тільки того й роблять, що повторюють кадри авіакатастрофи, — сказала Розі. — Якщо ви не бачили цього раніше, дивіться, будь ласка. Джекі, я бачилась з Барбі сьогодні, понесла йому пару сандвічів, і мене пустили до підвалу, туди, де камери. Мел Ширлз прислужився мені гідом.

— Пощастило вам, — сказала Джулія. — Як він там, в порядку?

— Він виглядає, як гнів Господній, але, як на мене, то не зовсім зле. Він сказав… Джекі, може, мені краще поговорити з тобою сам на сам.

— Що б там не було, мені здається, ви можете говорити про все при Ерні й Джулії.

Розі замислилась, проте ненадовго. Якщо не довіряти Ерні Келверту і Джулії Шамвей, то більше взагалі нікому не можна.

— Він сказав, що мені треба побалакати з тобою. Подав це так, ніби між нами була якась сварка і я мушу помиритися з тобою. Він наказав передати тобі, що я гідна людина.

Джекі обернулася до Ерні з Джулією. Розі здалося, ніби між ними відбувся обмін питанням і відповідями.

— Якщо Барбі так каже, отже, так воно й є, — промовила Джекі, а Ерні ствердно кивнув. — Любонько, у нас сьогодні ввечері буде зустріч. У пастораті Конго. Це свого роду таємна зустріч…

— Не свого роду, а дійсно таємна, — уточнила Джулія. — І, зважаючи на те, як розвиваються зараз події в місті, цю таємницю краще не розголошувати.

— Якщо там ітиметься про те, про що я думаю, я з вами, — а далі Розі понизила голос. — Я, але не Енсон. Він начепив собі ту кляту пов'язку.

І якраз у цю мить на телеекрані з'явився логотип Сі-Ен-Ен СВІЖІ НОВИНИ в супроводі катастрофічно дратівної мінорної музики, яка тепер слугувала на цьому каналі акомпанементом для кожного їх повідомлення про Купол. Розі очікувала, що з'являться або Андерсон Купер, або її улюбленець Вульфі — обидва тепер базувалися у Касл Року, — але натомість показали Барбару Старр, постійну кореспондентку каналу в Пентагоні. Вона стояла перед табором із наметів і трейлерів, який слугував передовою армійською базою в Гарлоу.

— Дон, Кайра[373]… полковник Джеймс О. Кокс, ключова фігура Пентагону з того моменту, як ми дізналися про безпрецедентне явище, що тепер відоме під назвою Купол, збирається виступити перед пресою — це буде усього друга його публічна поява після того, як розпочалася ця криза. Про це було повідомлено пресі якихось пару хвилин тому, і, звісно ж, ця новина наелектризувала десятки тисяч американців, чиї рідні й близькі опинилися в обложеному містечку Честер Мілл. Нам сказали… — вона почула якесь повідомлення у своєму навушнику. — А ось уже й Джеймс Кокс.

Четвірка в ресторані всілася на стільцях перед шинквасом, дивлячись, як кадр змінився іншим — зображенням інтер'єру великого намету. Чоловік сорок журналістів сиділи там на складаних стільцях, а ще більше їх стояло позаду. Поки що вони перемовлялися між собою. В одному кінці намету було встановлено тимчасову сцену. На ній, між американських прапорів, стояла обліплена мікрофонами трибуна. Позаду неї висів білий екран.

— Доволі професійно, як для імпровізованої акції, — зауважив Ерні.

— О, я гадаю, до цього готувалися, — сказала Джекі. Вона пригадала свою розмову з Коксом. «Ми тут збираємося серйозно постаратися, щоб життя Ренні не здавалося таким комфортним», — попереджав він.

З лівого боку в наметі відкрилася запона і низенький, спортивного виду чоловік з сивіючим волоссям швидко зійшов на імпровізовану сцену. Ніхто не здогадався приставити до неї пару сходинок чи хоч якийсь ящик, щоб можна було по ходу на нього ступити, але це не виявилося проблемою для тренованого доповідача; він легко туди заскочив, навіть не збивши кроку. Одягнений він був у просту польову форму-хакі. Якщо й мав якісь нагороди, на це ніщо не натякало. Нічого не було на його сорочці, окрім стрічки зі словами «полк. Дж. Кокс». Ніяких нотаток при собі він теж не мав. Журналісти вмент затихли, і Кокс подарував їм легку усмішку.

— Цей парубок напевне вже проводив не одну прес-конференцію, — зауважила Джулія. — Він виглядає добре.

— Тихіше, Джуліє, — цитьнула Розі.

— Леді і джентльмени, дякую вам за те, що прийшли, — почав Кокс. — Моя промова не забере багато часу, а потім я відповім на кілька запитань. Ситуація стосовно Честер Мілла і того, що ми тепер називаємо Куполом, виглядає такою ж, як і попередньо: місто залишається заблокованим, ми досі не маємо уявлення, що спричинилося до такої ситуації чи що її підтримує, і також ми поки що не маємо успіху в подоланні цього бар'єра. Звісно, якби ми з цим упоралися, ви б про це знали. Найкращі науковці Америки — найкращі уми світу — займаються цією проблемою і ми розглядаємо значну кількість варіантів. Не питайте мене про деталі, бо наразі відповідей ви не отримаєте.

Журналісти невдоволено загули. Кокс їм не заважав. Під ним висвітилися титри Сі-Ен-Ен: НЕМА ВІДПОВІДЕЙ НАРАЗІ. Коли мурмотіння стихло, Кокс продовжив.

— Як вам відомо, ми встановили навкруг Купола заборонену зону, спершу радіусом в милю, яку було поширено до двох миль у неділю й чотирьох у вівторок. Для цього існує кілька причин, найважливіша з них та, що Купол становить небезпеку для людей з деякими імплантатами, наприклад із серцевими ритмоводіями. Друга причина полягає в тім, що ми побоювалися, що поле, яке підтримує Купол, може мати якісь інші, менш помітні, негативні впливи на людину.