«Не треба нам ніяких сраних значків»,[194] — тупо подумав Терстон.

Каролін вискнула:

— Забирайтеся геть!

— Заціни, Джунсе, — гмикнув Френкі Делессепс. — Чисто тобі «Коли Хер зустрів Сальце»[195].

Терстон хапнув пакет, сховав його собі за спину і кинув у рукомийник.

Джуніор задивився на його демасковане цим рухом обладнання.

— Це найдовша, найхудіша ботаніка з усіх, які я тільки бачив, — промовив він. Вигляд він мав утомлений — і то заслужено, спав він усього дві години, — але почувався чудово, абсолютно свіжим, як огірок. І в голові ані сліду болю.

Йому подобалася ця робота.

— Геть ЗВІДСИ! — закричала Каролін.

Френкі промовив:

— Краще тобі стулити пельку, рибонько, і вдягтися. Всі, хто знаходиться в цьому кутку міста, підлягають евакуації.

— Це наш дім! ГЕТЬ ЗВІДСИ НАХУЙ!

Френкі мав на лиці усмішку. Тепер вона спливла геть. Він рушив повз худого голого чоловіка, котрий стояв біля рукомийника (тремтів біля рукомийника, точніше буде сказати) і вхопив Каролін за плечі. Різко її струснув.

— Не огризайся на мене, рибонько. Я хочу, щоб не підсмажилися ваші сраки. Твоя і твого бойфре…

— Прибери свої руки від мене! Ти за це до в'язниці сядеш! Мій батько адвокат!

Вона замахнулася дати йому ляпаса. Френкі — аж ніяк не жайвір, ніколи ним не був — перехопив її руку й загнув їй за спину. Не дуже різко, але Каролін заверещала. Простирадло впало на підлогу.

— Ого! Серйозний станок, — похвалив Джуніор заціпенілого Терстона Маршалла. — І як ти тільки з ним управляєшся, старигане?

— Одягайтеся, обоє, — повторив Френкі. — Не знаю, чи ви дуже тупі, але, якщо й зараз сидите тут, гадаю, ви натуральні придурки. Ви що, не знаєте… — Він зупинився, перевів погляд з обличчя жінки на чоловіка. Обоє однаково перелякані. Однаково спантеличені.

— Джуніоре, — позвав він.

— Що?

— Цицяста панночка та її старий замірок не знають, що в нас відбувається.

— Не смій називати мене своїми сексистськими…

Джуніор підняв руки.

— Мем, одягніться. Ви мусите звідси забратися. Військово-повітряні сили США почнуть обстрілювати крилатими ракетами цю частину міста, — він поглянув собі на годинник, — менше ніж за п'ять годин.

— ВИ ЩО, БОЖЕВІЛЬНИЙ? — заволала Каролін.

Джуніор зітхнув, а вже тоді продовжив. Йому здалося, тепер він краще зрозумів суть поліцейської служби. Це прекрасна робота, але люди трапляються такі безмозкі.

— Якщо ракета відскочить, ви почуєте усього лише вибух. Можливо, обсеретеся у штани — якщо вони на вас будуть, але не більше того. А от якщо вона проб'є бар'єр, згорите на попіл, бо ракета велика, а ваш дім усього лиш за якихось дві милі від того, що вони називають контактною точкою.

— Відскочить від чого, ти, кретине? — зажадав відповіді Терстон. Оскільки трава опинилася в раковині, він тепер міг прикривати однією рукою своє хазяйство, чи принаймні намагався це робити; любовний інструмент у нього дійсно був дивовижно довгим і худим.

— Від Купола, — відповів Френкі. — Але мені не подобається твій чорний рот.

Він зробив довгий крок і влупив гостьовому редактору «Лемешів» у живіт. Терстон хрипло крекнув і переломився навпіл, хитнувся, здалося, що утримається на ногах, але ні, упав навколішки і виригав десь із чашку білої рідкої кашки, яка все ще пахла брі.

Каролін показала свій розпухлий зап'ясток.

— Ви за це сядете у в'язницю, — пообіцяла вона Джуніору тихим, тремтячим голосом. — Буша й Чейні вже давно немає. У нас більше не Сполучені Штати Північної Кореї.

— Знаю, — відповів Джуніор з дивовижною терплячістю як для того, хто гадав, що без проблем здатний ще когось задушити; у його голові завівся невеличкий темний ядозуб[196], котрий думав, що задушити когось — непоганий спосіб гарно розпочати новий день.

Але ні. Ні. Він мусить виконати свою роль у завершенні евакуації. Він склав Урочисту Присягу, чи як там її називати.

— Я знаю, — повторив Джуніор. — Але натомість ви, двійко массачусетських дурил, не знаєте того, що в нас тут більше не Сполучені Штати Америки. Тепер ви перебуваєте на території Честерського Королівства. І якщо не будете поводитись як слід, потрапите до Честерської Темниці. Я вам це обіцяю. Ніяких телефонних дзвінків, ніяких адвокатів, ніяких процесуальних правил. Ми тут намагаємося врятувати вам життя. Невже ви такі тупі уйобки, що нездатні цього второпати?

Вона ошелешено дивилася на Джуніора. Терстон спробував підвестися, проте не зміг і просто порачкував до неї. Френкі допоміг йому поштовхом черевика в дупу. Шокований Терстон скрикнув від болю.

— Це тобі, дідусю, за те, що затримуєш нас тут, — пояснив Френкі. — А в нас ще багато роботи.

Джуніор подивився на молоду жінку. Гарний рот. Губи — як в Анджеліни. Він був певен, що, як то примовка каже, вона здатна відсмоктати хромування з тягового штиря будь-якого трейлера.

— Якщо він не здатен сам одягтися, допоможи йому. Нам треба перевірити ще чотири хати, тож коли повернемося сюди, ви мусите вже сидіти в своєму «Вольво» і їхати в напрямку міста.

— Я нічогісінько з цього не розумію, — пожалілася Каролін.

— Воно й не дивно, — відповів Френкі, дістаючи з мийки пакет з травою. — А то ти не знала, що від цієї штуки дуріють?

Вона почала плакати.

— Не хвилюйся, — втішив її Френкі. — Я це конфіскую, і за пару днів, аякже, ти цілком повернешся до свого здорового глузду.

— Ви не оголосили нам наші права, — схлипнула вона.

Джуніор застиг, вражений. Та тут же розреготався.

— Ви маєте право уйобувати звідси і заткнутися нахер, окей? У даній ситуації це єдині права, які ви маєте. Вам ясно?

Френкі вивчав конфісковану траву.

— Джуніоре, — позвав він. — Тут майже нема насінин. Це ж супер.

Терстон уже дістався до Каролін. Він підвівся на рівні, при цьому доволі голосно перднувши, і Френкі з Джуніором перезирнулись. Вони намагалися стриматись — все ж таки офіцери сил правопорядку, врешті-решт — та не змогли. І одночасно вибухнули реготом.

— Знову на сцені Чарлі зі своїм тромбоном, — заходився сміхом Френкі, і вони дали одне одному «високе п'ять».

Терстон з Каролін стояли в дверях спальні, ховаючи спільну голизну в обіймах, дивлячись на регочучих приходнів. Віддалік, немов голоси з якогось кошмару, мегафони продовжували оголошувати про евакуацію цієї території. Більшість тих голосів уже віддалилися в бік Малої Курви.

— Коли я сюди знову повернуся, щоб вашої машини тут і духу не було, — нагадав Джуніор. — Інакше я вам таки серйозно дам просратися.

І вони пішли. Каролін вдяглася, потім допомогла Терстону — надто сильно болів у нього живіт, щоб нахилитися й самому взути черевики. На той момент, коли були готові, вони плакали вже обоє. У машині, вже їдучи просікою, що виводила на Малу Курву, Каролін спробувала набрати на мобільному номер свого батька. Нічого, крім тиші, вона не отримала.

На виїзді з Малої Курви на шосе № 119 поперек дороги стояв автомобіль міської поліції. Опецькувата жінка-поліцейський з рудим волоссям махнула їм, показуючи, щоб об'їжджали ґрунтовим узбіччям. Натомість Каролін зупинилася і вилізла з машини. Показала свій розпухлий зап'ясток.

— На нас напали! Двоє молодиків, котрі назвалися полісменами! Одного звуть Джуніор, а другого Френкі! Вони…

— Чеши мерщій звідси, а то я сама тобі зараз сраку надеру, пригрозила Джорджія Руа. — Я не жартую, солоденька.

Каролін ошелешено втупилася в неї. Цілий світ збочився, перемістившись у якусь із серій «Присмеркової зони» [197], поки вона спала. Тільки так, жодне інше пояснення не мало щонайменшого сенсу. У будь-яку мить вони можуть тепер почути закадровий голос Рода Серлінга.