— Цього недостатньо. Тож ми мусимо…

Повітря почали прорізати короткі схлипи міської сирени. Вони подивилися на захід і побачили там дим.

— Мусимо за це подякувати Барбарі й Шамвей, — завершив фразу Великий Джим.

— Може, нам треба щось робити з цією пожежею.

— Це проблема Таркер Мілла. І уряду США, звісно. Це вони спричинили пожежу своєю нікчемашною ракетою, хай самі з нею й пораються.

— Але якщо жар запалив щось і з нашого боку…

— Перестань репетувати, як стара баба, і відвези мене назад до міста. Я мушу знайти Джуніора. Нам з ним треба дещо обговорити.

Бренда Перкінс і преподобна Пайпер Ліббі стояли біля «Діппера» поряд з «Субару» пані Пайпер.

— Я й не вірила, що вийде, — промовила Бренда. — Але я б збрехала, якби сказала, що не розчарована.

— Я теж, — погодилася Пайпер. — Гірко. Я б запропонувала підвезти тебе до міста, але мушу ще заїхати до декого з моїх парафіян.

— Не на Малій Курві, сподіваюсь? — спитала Бренда, киваючи великим пальцем на задимлене небо.

— Ні, це в інший бік. Східний Честер. Джек Еванс. Він втратив дружину в День Купола. Дикий інцидент. Хоча зараз усе в нас тут дике.

Бренда кивнула.

— Я бачила його на Дінсморовому полі, він тримав плакат з портретом своєї дружини. Бідний, бідний чоловік.

Пайпер підійшла до відкритого вікна з боку водійського сидіння, де перед кермом сидів Кловер, розглядаючи натовп, що розходився з «Діппера». Вона порилася в кишені, дала псу якийсь смаколик, а вже тоді сказала:

— Посувайся, Кловере, сам знаєш, ти ж знову провалив екзамен на водія. — А тоді, конфіденційно, до Бренди: — Він ніяк збіса не навчиться паралельному паркуванню.

Пес перестрибнув на пасажирське сидіння. Пайпер відчинила дверцята машини й поглянула на дим.

— Певно, добряче горить ліс у Таркер Міллі, але нас не зачепить, — вона невесело усміхнулася Бренді. — Ми під захистом Купола.

— Велике щастя, — промовила Бренда. — Передавай Джекові мої співчуття. І мою любов.

— Авжеж, обов'язково, — відповіла Пайпер і від'їхала.

Бренда, засунувши руки в кишені джинсів, уже виходила з парковки, думаючи, чим би їй себе зайняти решту дня, коли під'їхала Джулія Шамвей і допомогла їй вирішити цю проблему.

Ракети, що вибухали проти Купола, не розбудили Саммі Буші, натомість це зробив гучний дерев'яний тріск і наступний за цим плач Малюка Волтера.

Ідучи геть, Картер Тібодо з приятелями забрали всю траву, яка зберігалася в холодильнику, але її житло вони не обшукали, тож взуттєва коробка з намальованими на ній черепом і перехрещеними кістками так і залишилася в шафі. Також і записка, надряпана хистким, з нахилом уліво почерком Філа Буші: МОЄ ЛАЙНО! ЛИШЕНЬ ТОРКНИСЯ — І ПОМРЕШ!

У коробці не було трави (Філ завжди пхекав у бік маривани, називаючи траву «ліками для коктейльних вечірок»), а Саммі в свою чергу не цікавилася коробкою з «кришталем». Вона не мала сумнівів, що «підручні» радо б його викурили, але сама вважала, що кришталь — це скажене лайно для скажених людей, бо хто ж інший стане вдихати дим, у якому містяться вимариновані в ацетоні обрізки чиркал сірникових коробок? Проте там зберігався й інший, менший пакетик, у якому лежало з півдесятка «Мрій-човників», тож, коли Картер зі своєю зграєю пішов геть, вона проковтнула одну таблетку, запивши теплим пивом з пляшки, що стояла захована під ліжком, у якому Саммі тепер спала сама… тобто окрім тих випадків, коли брала до себе Малюка Волтера. Або затягувала Доді.

Їй майнула думка, чи не проковтнути разом усі «Мрій-човники» і таким чином раз і назавжди завершити це її нещасне гівняне життя; вона, мабуть, так би й зробила, якби не Малюк Волтер. Хто опікуватиметься ним, якщо вона помре? Він навіть може померти з голоду у своїй колисці, отака жахлива думка.

Геть із тим самогубством, але ніколи ще в житті вона не почувалася такою печальною, пригніченою. І забрудненою. Її принижували й раніше, знає Бог, подеколи Філ (котрий любив кохатися утрьох під кайфом, поки зовсім не втратив інтерес до сексу), інколи хтось інший, час від часу вона сама принижувалася — Саммі Буші ніколи так і не збагнула простої істини, що можна бути самому собі найкращим другом.

Звісно, за плечима в неї були всеношні секс-розваги, а одного разу, ще в середній школі, після того як «Вайлдкетс» виграли чемпіонат Малої баскетбольної ліги серед новачків, вона пропустила через себе чотирьох учасників підряд (п'ятий лежав знетямлений у кутку). То була її власна ідіотська ідея. Вона також приторговувала тим, що Картер, Мел і Френкі Делессепс узяли в неї силою. Найчастіше обслуговувала Фрімена Брауна, хазяїна крамниці «Брауні», де вона найчастіше робила закупи, бо Браун надавав їй кредит. Фрімен був старий, і пахнув він не вельми гарно, але бахур був ще той, і це вже йому плюс. Шість штриків на матраці в задній коморі — його звичний ліміт, потім стогін і чвирк. Це ніколи не належало до найяскравіших подій її тижня, але втішало усвідомлення того, що її кредит дійсний, особливо, коли наприкінці місяця вона потрапляла у безгрошів'я, а Малюку Волтеру конче потрібні були свіжі памперси.

І містер Браун ніколи не робив їй боляче.

Минулої ночі трапилося зовсім інше. Делессепс ще не так, а от Картер, той ввігнався в неї, ледь не пробивши наскрізь, і, починаючи з нього, у неї закровило знизу. Далі гірше: коли з себе скинув труси Мел Ширлз, у нього виявився інструмент на кшталт тих, що їх показують у порнофільмах, які любив дивитися Філ, допоки його інтерес до кришталю остаточно не переміг у ньому зацікавлення сексом.

Ширлз увійшов у неї жорстко і, хоча вона намагалася пригадати те, чим за два дні до того займалися вони з Доді, це не допомогло. Вона залишалася сухою, як серпень без дощу. Щоправда, поки їй там усе не роздер Картер Тібодо. Тоді з'явилася змазка. Вона відчула, як з неї тече щось тепле, липке. На лиці в неї теж було щось вологе, сльози ринули по щоках, затікаючи їй у западини вух. Під час безкінечного гасання Мела Ширлза їй майнуло, що вона може так і померти під ним. Якщо він уб'є її, що буде з Малюком Волтером?

І все прошивав тріскучий, як у сороки, голос Джорджії Руа: «Трахайте, гатіть її, трахайте цю суку! Хай репетує!»

Саммі дійсно репетувала. Голосно й багато, те саме робив і Малюк Волтер у колисці в сусідній кімнаті.

Насамкінець вони попередили, щоб вона тримала рота на замку і покинули її, стікаючу кров'ю на дивані, змордовану, але живу. Вона бачила, як їхні фари мазнули по стелі вітальні й зникли, коли вони повернули в бік міста. Нарешті Саммі й Малюк Волтер залишилися самі. Вона ходила з ним туди-сюди, туди-сюди, зупинившись лише раз, щоб одягти трусики (не рожеві, їх вона ніколи більше не носитиме), промокнувши перед тим піхву туалетним папером. У неї були тампакси, але сама думка про те, щоб щось туди пхати, була їй огидна.

Урешті-решт Малюк Волтер похилив голівку їй на плече і вона відчула його слину в себе на шкірі — надійна ознака того, що він насправді надовго заснув. Вона знову поклала його до колиски (з мольбою, щоб він проспав тихо всю ніч), а тоді вже витягла з шафи коробку. «Мрій-човник» — щось із роду потужних транквілізаторів, вона не знала точно, який саме — спершу притишив їй біль Отамечки Внизу, а потім затуманив усе. Саммі проспала дванадцять годин.

А тепер оце.

Крики Малюка Волтера здавалися спалахами яскравих променів серед суцільного туману. Вона підвелася з ліжка й, похитуючись, побігла до його спальні, розуміючи, що чортова колиска, яку Філ колись зібрав у напівобдовбаному стані, нарешті розвалилася. Малюк Волтер добряче розхитав її минулої ночі, коли «підручні» займалися нею. Колиска ослабла достатньо, щоб тепер, коли він почав у ній крутитися…

Хлопчик лежав на підлозі серед уламків. Він поповз до неї, з розбитого чола в нього скрапувала кров.

— Малюк Волтер! — скрикнула вона і підхопила його на руки. Обернулася, перечепилася об виламану планку, упала на коліно, підхопилася і кинулася до ванної з ридаючою дитиною на руках. Відкрутила кран, але, звісно ж, нічого звідти не потекло: нема електрики, насос не качає воду зі свердловини. Вона вхопила рушник, промокнула дитині личко, побачила рану — неглибоку, хоча довгу і рвану. Залишиться шрам. Вона знову притиснула рушник, сильно, наскільки наважилась, намагаючись не звертати уваги на болісне скиглення переляканого Малюка Волтера. Кров скрапувала їй на босі ступні краплями розміром як десятицентова монета. Кинувши погляд вниз, вона побачила, що її голубі трусики, які вона одягла після того, як вшилися «підручні», просякли брудно-пурпуровим кольором. Спершу вона подумала, що то кров Малюка Волтера. Але на внутрішніх поверхнях стегон у неї теж були патьоки.