Ви знаєте, хто такий пан Зривко? Напевне, ні, хоча, як не парадоксально, багато хто з людей нашого кола його неодноразово бачив і навіть спілкувався, але не знав (бо й не міг знати!), що це саме він і є. Так от, пан Зривко – це такий маленький чоловічок у синьому костюмі й білому картузі, що живе на дні випитої на самоті пляшки горілки. Варто підкреслити: скільки б ви не видивлялися пана Зривка у пляшках із горілкою, ви ніколи його там не побачите. Підтвердженням цьому є ось така історія.

Якось один чоловік на ім’я Афанасій, побачивши пана Зривка вперше, досконало, як і більшість людей, не розібрався, хто перед ним, і в результаті ледь не накоїв біди. А все було так: якось раннього літнього теплого світлого вечора в себе вдома на кухні Афанасій вицідив останні п’ятдесят грамів і, прислуховуючись, як рідина шелестить по трубах, від задоволення заплющив очі й гикнув. А коли розплющив, через що гикнув ще раз, то побачив, як на дні тільки-но спорожнілої пляшки весело пританцьовує маленький чоловічок. Звиклий до всіляких трюків, які час від часу викидала його свідомість, Афанасій посміхнувся і притулився лобом до холодильника. Проте цей звичайний жест швидкої протигалюциногенної допомоги цього разу виявився марним – чоловічок продовжував пританцьовувати, активно дриґаючи короткими ніжками. «Казала мені мама – не став порожню пляшку на стіл», – вголос сказав Афанасій, зітхнув, наче згадав на мить дитинство, і поклав пляшку на стіл, а сам вперся втомленим чолом у клейонку і почав роздивлятися свої думки, яких, по правді, того вечора зібралося небагато.

Хвилин за п’ять Афанасій, щось тихесенько наспівуючи чи то пак нашіптуючи, випадково навів зір на порожню пляшку, яка мирно лежала біля цукерниці – в пляшці, самозадоволено розвалившись, біля самого горла, нагло спочивав ліліпут і підморгував комусь тому, хто літав біля лампочки. Афанасій, як міг, стрімко простягнув руку, перевернув пляшку і почав трусити, намагаючись таким чином викоркувати звідти маленького нахабу. Проте той лише посміхався і, кумедно розставивши руки і ноги у вузькому виході, міцно утримував свої позиції. Афанасій розвів руками і розгублено оглянув кухню – так надовго галюцинації ще жодного разу його не відвідували. Він стрімголов кинувся до шухляд, звідки з великим шумом дістав дротяного йоржа, яким дружина зазвичай чистить банки з-під помідорів чи там солоних огірків, просунув його з невеличкими труднощами у пляшку і почав шалено вертіти, намагаючись таким чином якось притиснути ліліпута до скляних стінок. Проте той акробатично і майстерно вислизав, при цьому робив сальто мортале, крутив колесо, підкидав угору картуза і ловив його, виконував інші екзотичні акробатичні трюки та вигукував блюзнірські звуки і співав сороміцькі пісні. «От ти, значить, як? – дивувався Афанасій, стрибаючи з усієї сили по рипучій підлозі кухні. – Насміхаєшся, артист?!» – але маленький чоловічок не звертав на погрози уваги, лише сміявся та продовжував співи.

Втомившись і зневірившись у світовій справедливості, Афанасій вирішив покінчити з нав’язливим ліліпутом шляхом утоплення і наповнив пляшку водою з-під крана; поки вода набиралася, Афанасій ніяк не міг розгледіти, куди ж поділося мале чортеня, а коли пляшка наповнилась, він із жахом побачив, що всередині плаває крихітний жовтий підводний човник із ілюмінатором, через який незваний гість махає йому руками і шле повітряні поцілунки. Це було вже занадто, і Афанасій з усієї сили гепнув пляшку об підлогу. Хрясь! «Кінець тобі, потворо!» – радісно заверещав Афанасій, витираючи кров і виймаючи скло з підошви. Проте він рано радів – наступної миті прямо перед його очима пан Зривко (а це-бо був саме він!) проїхав по столу на мініатюрному мотоциклі марки «Хонда Африка», а в руках у нього майорів прапор Демократичної Республіки Конго. Далі Афанасій не пам’ятав – картинка попливла, зійшлася в одну точку на сірій, у великих розводах, стелі – й погасла, наче старий телевізор «Берізка» (пшшшш-бллиньк!).

Сон його був міцним, коротким, проте напрочуд продуктивним. Він вирішив будь-що знайти малого небораку і за будь-яку ціну спіймати, щоб потім ходити з кумедним ліліпутом по ярмарках і показувати за гроші. Чомусь саме така ідея використання маленького чоловічка в синьому костюмі й білому картузі з порожньої пляшки сформувалась у Афанасія в голові на важкий ранок понеділка, а як відомо, в понеділок ранки не приносять нічого доброго. Щоб втілити свій грандіозний план у життя – нове, яскраве і багате – Афанасій розпочав регулярні пошуки своєї мрії. Спочатку Афанасій шукав пана Зривка в найближчих крамницях: заходив, перебирав полиці з бухлом, крутив-вертів пляшки з горілкою в руках, роздивлявся на світло, але нікого знайти, а тим паче зловити таким робом, звісно ж, не міг. Доводилося ті пляшки купувати і заради святого діла та майбутніх прибутків, щоб побачитися з паном Зривком, випивати на самоті. Спочатку Афанасій хотів домовитися з синім чоловічком у білому картузі по-людськи, навіть готовий був платити йому якісь відсотки з виступів. Щоб досягнути мети якнайшвидше, він навіть пішов не невеличку комерційну хитрість і вів із потенційним артистом переговори, представляючись антрепренером зі світовим ім’ям, який, щоб не потрапити в обійми преси, змушений діяти на даній території інкогніто. Увійшовши в образ, Афанасій обіцяв майбутній зірці неймовірні прибутки і гастролі по Євросоюзу та країнах СНД із апофігєєм у Карнегі-хол. Проте пан Зривко на пропозиції реагував прохолодно, виявив нечувану впертість, нечуйність та амбітність, що, на думку Афанасія, аж ніяк не відповідало його соціальному становищу та зовнішнім даним. Так би мовити, відповідь була несиметричною; невизнаний артист вимагав сімдесят відсотків від прибутків та висунув такі умови перебування (т. зв. райдер) на гастролях: купа жінок-ліліпуток, душ із коньяку, кокаїн замість цукру, – тож погодитися на таке міг тільки божевільний. А оскільки Афанасій божевільним себе не вважав, то неймовірно розсердився і образився на пана Зривка й перестав шукати з ним зустрічей.

Уникнути небажаної компанії виявилося нескладно, бо в процесі пошуків Афанасій зробив декілька дивовижних відкриттів. По-перше, дійсно, пан Зривко жив лише у тільки-но випитих пляшках горілки. Він з’являвся, як правило, на самому дні хвилин через п’ять-десять після останньої випитої чарки, сідав, коли перебував у гарному настрої, на саморобний ослінчик із червоного дерева, який завжди носив із собою, закидав ногу за ногу і починав курити цигарку. Інколи пан Зривко діставав із кишені губну гармошку і награвав мелодії, які Афанасій раніше чув тільки у фільмах про Другу світову – там такі мотиви награвали Фріци та Ганси зі шмайсерами і в касках, сумуючи за Фатерляндом. По-друге, якщо пити горілку вдвох або втрьох, однієї пляшки для появи пана Зривка мало, а скільки потрібно точно, ніхто не знає, бо у кожного своя норма. По-третє, вирахувати норму на кожного, як правило, вкрай складно. Так пошуки пана Зривка у компанії колег по пошуку сенсу життя перетворилися на неймовірну пригоду з захопливими бесідами про всесвітню несправедливість, в ході яких розкривалися чорні змови проти власного народу та потаємні місця, де збираються тещі. Проте через деякий час Афанасій помітив, що його компаньйони в пошуках скарбів цивілізації, такі собі Індіани Джонси місцевого розливу, часто-густо безслідно зникають у просторі та часі у найцікавіших місцях, полишаючи його на самоті. Його ніхто не слухав і не чув, і він із тугою згадував вредного, але напрочуд енергійного та комунікативного пана Зривка.

У глибині душі Афанасій завжди був експериментатором, тому, шукаючи пана Зривка, він не просто тупо випивав кожного дня по пляшці горілки, а робив це системно, намагаючись творчо урізноманітнити досліди. У результаті строго наукових пошуків Афанасій відкрив і практично довів, що якщо самому випити не одну, а дві пляшки горілки, то навіть неозброєним оком можна помітити, що в такому разі пан Зривко приходить не сам, а з улюбленою істотою – рожевою білочкою. Білочка живе у пана Зривка в лівій кишені, а коли у неї гарний настрій, то вона сидить у нього на плечі й легковажно помахує хвостом, через що часто хитаються приміщення, в яких Афанасій розміщував свої тимчасові лабораторії. Білочка була дуже красива; але це вже поміж нами – всі намагання Афанасія вступити з нею в інтимні стосунки з невідомих причин зазнавали невдач. Таких же невдач зазнавали і його намагання знову потоваришувати із паном Зривком, який, очевидно, образився на Афанасія за ганебну поведінку. Через це Афанасію ставало ще більш самотньо – його ніхто не розумів, ні вдома, ні на роботі, де він інколи з’являвся, і сам процес життя видавався йому вже примарою – некрасивою примусовою примарою, від якої його може позбавити лише одна істота.