— Це її перстень? — спитав я.

— Слава тобі господи! — вигукнула стара. — Саллі буде така рада! Той самісінький.

— А яка ваша адреса? — взяв я олівець.

— Дункан-стріт, номер 13, Гаундсдіч. Не близький світ звідси.

— Брікстон-род не по дорозі між Гаундсдічем і будь-яким цирком, — різко перебив її Шерлок Холмс.

Стара обернулась і пильно подивилась на нього своїми маленькими почервонілими очима.

— Цей джентльмен спитав про мого адресу, — сказала вона, — Саллі живе в квартирі на Мейфільд-Плейс, номер 3, Пекгем.

— А ваше прізвище?..

— Моє прізвище — Сойєр, а її — Денніс, бо вона вийшла заміж за Тома Денніса… такого меткого й ладного хлопця, поки в морі. Ні одного офіціанта так не цінують. А як на березі, то за жінками та за шинками…

— Ось перстень, місіс Сойєр, — перебив я, помітивши знак, поданий Холмсом. — Він, безсумнівно, належить вашій дочці, і я радий, що можу повернути його законному власникові.

Шамкаючи численні благословення і запевнення вдячності, стара карга сховала перстень у кишеню і почовгала вниз по сходах. Як тільки вона вийшла, Шерлок Холмс скочив на ноги і кинувся до своєї кімнати. Через кілька секунд він повернувся закутаний у довге пальто і шарф.

— Я піду за нею, — кинув він нашвидку, — вона, певно, співучасниця і заведе до нього. Ждіть мене!

Ледве зачинилися за старою двері, Шерлок Холмс уже спустився вниз по сходах. У вікно я побачив, як вона пленталась по той бік вулиці, а переслідувач ішов назирці.

«Або вся його теорія невірна, — говорив я сам собі, — або ж він зараз ухопить бика за роги».

Мене не треба було просити чекати його повернення, бо я відчував, що не засну, поки не дізнаюся про кінець цієї історії.

Було близько дев'ятої, як Холмс вийшов з дому. Я зовсім не уявляв, коли він повернеться, і терпеливо сидів, попихкуючи люлькою та перегортаючи сторінки» «Viepe Boheme»^[11] Анрі Мюржера. Пробило десяту, і я почув кроки служниці, яка подибала до ліжка. Об одинадцятій повз мої двері поважнішою ходою пройшла господиня — певно, також на спочинок. Було майже дванадцять, коли внизу клацнув замок. Як тільки Холмс увійшов, я по його обличчю побачив, що він зазнав невдачі. Сміх і досада, здавалось, змагалися між собою, поки сміх не переміг, і він весело зареготався.

— Ні за що на світі я б не хотів, щоб це пронюхали в Скотленд-Ярді, — вигукнув він, опускаючись у крісло. — Я їм допік уже так, що вони б раді були мене освистати. Та я можу сміятися, бо знаю, що кінець кінцем з ними поквитаюся.

— А в чому справа? — спитав я.

— О, я не соромлюся розповісти вам, як я пошився в дурні. Ця баба, пройшовши трохи, почала раптом шкандибати, прикидаючись, що в неї болить нога. Потім вона спинилася і покликала кеб, що їхав мимо. Я якраз був поблизу і почув адресу, але я міг би про це не турбуватись, бо вона викрикнула її так голосно, що було чути на другому боці вулиці. «Їдьте на Дункан-стріт, 13, Гаундсдіч», заверещала вона. «Це вже схоже на правду», подумав я і, виждавши, поки вона сіла в кеб, сам причепився ззаду. В цьому мистецтві мусить бути вправним кожен детектив. Ну, ми поторохтіли вулицями і ніде не зупинялися, поки не приїхали за адресою. Ми ще не під'їхали до будинку, а я вже вискочив і пішов собі з байдужим виглядом. Та ось кеб спинився. Візник зліз, і я бачив, як він відчинив дверці і став чекати. Проте ніхто не виходив. Коли я порівнявся з візником, він сердито мацав руками в порожньому кебі і сипав такими витонченими прокльонами, яких світ не чув. Пасажирки не було й сліду. Боюсь, що візникові довго ще доведеться чекати своєї плати. Я дізнався, що будинок № 13 належить поважному шпалерникові Кесвіку і що там нікого на прізвище Сойєр або Денніс навіть і не чули.

— То ви хочете сказати, що ця стара недолуга баба могла вистрибнути з екіпажа на повному ходу, так що ні ви, ні візник її не помітили?

— Хай їй чорт! — різко сказав Шерлок Холмс. — Яка ж це баба? Ми були старими бабами, що дали себе так ошукати. Це був молодий чоловік, досить енергійний та ще й неабиякий актор. Вистава була неповторна. Він, безперечно, помітив, що його переслідують, і вислизнув від мене. Це показує, що людина, яку ми шукаємо, не така одинока, як я собі уявляв, а має друзів, готових рискувати заради неї. Ну, докторе, у вас дуже змучений вигляд. Раджу вам лягати спати.

Я справді почував себе стомленим, отже радо послухався його. А Холмс примостився біля каміна, де ще жеврів огонь, і довго в нічній тиші було чути журливе зітхання його скрипки. Я розумів, що він усе ще розмірковує над дивною загадкою, яку взявся будь-що розгадати.

На другий день газети були заповнені повідомленнями про Брікстонську таємницю, як вони називали вбивство невідомого. Кожна з них давала довгий опис цієї події, а деякі вмістили ще й передовиці. Окремі відомості були для мене нові. Я й досі зберігаю в своєму альбомі численні вирізки й виписки, що стосуються цієї справи. Ось основні з них.

«Дейлі телеграф» писала, що в криміналістиці рідко бували трагедії з такими загадковими обставинами. Німецьке ім'я жертви, відсутність корисливих мотивів і зловісний напис на стіні — все це вказувало на те, що тут діяли політичні емігранти і революціонери. Соціалісти мають розгалужені організації в Америці, і покійний, без сумніву, порушив їх неписані закони, його вислідили і вбили. Натякнувши на Vehmgericht^[12], aqua tofana^[13], карбонаріїв, маркізу де Брінвійє^[14], вчення Дарвіна, принципи Мальтуса і вбивства на Реткліф-гайвей, стаття закінчувалася закликом до уряду посилити нагляд за іноземцями в Англії.

«Стандард» твердила, що такі злочини звичайно трапляються внаслідок ліберального управління країною. Вони виникають в результаті занепаду будь-якого авторитету в нестійких умах мас. Покійний був американцем і в Лондоні проживав лише кілька тижнів. Він зупинявся в пансіоні мадам Шарпантьє на Торквей Террейс, Кемберуелл. Його супроводив особистий секретар, містер Джозеф Стенгерсон. Обидва вони попрощалися з своєю хазяйкою у вівторок, четвертого числа, і вирушили на Юстонський вокзал з наміром потрапити на Ліверпульський експрес. Потім їх обох бачили на платформі. Більше про них нічого не було відомо, аж поки тіло містера Дреббера не знайшли, як повідомлялося, в порожньому будинку на Брікстон-род, за багато миль від Юстонського вокзалу. Як він там опинився і як його спіткала ця доля — лишається таємницею. Нічого невідомо і про місце перебування Стенгерсона. Далі висловлювалася впевненість, що містер Лестрейд та містер Грегсон із Скотленд-Ярду, яким доручено розслідування, скоро розплутають цю загадкову справу.

«Дейлі ньюс» зауважила, що злочин, безперечно, має політичний характер. Деспотизм і ненависть до лібералізму з боку урядів континентальних держав загнали до Англії багатьох людей, які зазнали переслідування на своїй батьківщині. Серед цих людей існує суворий закон честі, і всяке порушення його карається смертю. Слід докласти всіх зусиль, щоб розшукати секретаря Стенгерсона і дізнатись про деякі подробиці життя покійного. Великий крок вперед зроблено вже тим, що встановлено адресу будинку, де жив убитий. Цим ми завдячуємо проникливості й енергії містера Грегсона з Скотленд-Ярду.

Шерлок Холмс, з яким я перечитував ці замітки за сніданком, від душі втішався ними.

— Я ж вам казав: що б не трапилося, Лестрейд і Грегсон завжди будуть у виграші.

— Це залежить від того, як повернеться справа.

— Бог з вами, це не має ніякого значення. Якщо злочинця впіймають, то це буде завдяки їх зусиллям; якщо він втече, то це буде всупереч їх зусиллям. Так чи інакше, а вони виграють. До того ж і поклонників матимуть. «Un sot trouve toujours un plus sot qui l'admire»^[15].