Риндичка. Я тобі, моя лю­ба, і ква­сольки, і огірочків дам… У ме­не, хва­ли­ти бо­га, уро­ди­ло.

Гарасим. Тільки не сваріться!

Пріська. Про­щай­те, Ше­лес­тян Са­ла­то­вич.

Рин­дич­ка. Спа­сибі вам, що по­ми­ри­ли нас!

Риндичка і Пріська пішли.

Писар. Се­вас­тян Сав­ватьєвич! (Про­вод­жа їх до по­ро­га). Ку­ма­сю, гля­ди ж, не за­бу­вай ме­ни­ни!

Гарасим (тим ча­сом хо­ва пляш­ку і буб­ли­ки). Насто­ящой ка­ла­вур!.. Бо їм кло­по­ту… Ну, що во­ни би­лись… Про­ща­вай­те! (Пішов у ша­фу).

Писар (бе­ре йо­го за коміра і ви­пи­ха). Ека сви­но­та, наж­реться так, што й…

Сторож вно­сить дзвінок.

Сторож. Навіщо вам дзвінок здав­ся? (Дає).

Писар. Не твоє діло. (По­чи­на дзво­нить під ву­хом стар­ши­ни). Ньо, ко­няч­ки!..

Старшина (крізь сон). По­га­няй, по­га­няй! Звер­тай на Чу­баївку! Та не задьоргуй-бо прис­тяж­ної!

Сторож. Поїхав по ре­визію.

Писар. Ну, бу­де з нього, не­хай їде. А я поїду на ху­то­ри дру­гу ре­визію ро­бить.

Старшина (сон­ний). Пи­ши при­го­вор!

Писар. Чис­тоє го­ре з оци­ми п'яни­ця­ми!.. (Пішов). Ка­кой я тільки з ни­ми му­че­ник!..

Сторож. Доб­ра ре­визія! Це знов на цілий тиж­день: цей до­ма круж­ля­ти­ме, а той по ху­то­рах. (Бе­ре з сто­лу буб­ли­ка і доїда, потім бе­ре що­ти, сіда долі і вик­ла­да). Ні вже, хай йо­му враг, щоб я зос­тав­ся у цім пеклі. Я та­ки ви­щи­таю, скільки мені зос­та­ло­ся день слу­жи­ти до го­да.

Старшина (співа сон­ний). Мно­га літа, мно­га літа…

Завіса