Тому мені смішно, коли ви, прекрасна Оксано, тужите над долею тих, кого буцімто новітня леді Макбет доктор Аля прагне перетворити на сліпі знаряддя московських (чи там яких іще) генералів, на таких собі інтернаціональних зомбі, на сліпі знаряддя найпонуріших сил. Ваша туга запізніла, сердешна Оксано! Все те, в чому ви хотіли б мене звинуватити, вже давно здійснене ще з часів Александра Македонського, персидських царів, троянської війни, і далі, далі, далі… А ми пішли іншим шляхом. Генна інженерія обіцяє нам виростити покоління нових людей, можливо, ідеальних. Але це буде потім. Треба ще довго ждати. Ми ж використовуємо, сказати б, наявний людський матеріал. Вдосконалюємо його, доводимо до ідеальності, а це означає: ідеальне використання людського мозку, цього великого дару космічного океану Бруно.

(Цікаво, чи в тебе в самої в твоєму акуратному черепочку мозок, чи тільки статева залоза, Lasciata, sed non satiata[5], і ти заради її задоволення ладна розкроїти черепи всіх чоловіків на світі і влити туди свою жовч, ненависть і отруту!)

— Ви чомусь вирішили, ніби ми з бідним генералом Сосиним намірилися виростити з майора Чуйка якесь страховисько, монстра, Дракулу для сліпих убивств і нищень. Але це ж смішно! Коли для команд солдатам досить лише ста двох слів, то способів убивства людей існує тисячі! Тільки в китайців існувала кара, що так і звалася: тисяча смертей! А космічна енергія Чуйкового мозку повинна бути використана лише на благо людству, для санітарних цілей, коли хочете! Ви чули, сподіваюся, як після провалу кремлівського путчу ГКЧП один за одним покінчили з собою два керуючих справами ЦК партії — діючий Кручина і вчорашній — Павлов, а слідом за ними — відповідальний працівник зарубіжного відділу ЦК, що мав справу з партійними фінансами в зарубіжних банках? Ви звернули увагу, що всі вони жили в тому самому (номенклатурному, звісно ж!) будинку і покінчали з собою в однаковий спосіб: сторч головою з балкона. Звідки й чому така вбивча одноманітність? Дуже просто: це був жарт генерала Сосина. Цих людей треба було усунути для спокою в суспільстві. Генерал приїхав до мене, і ми довго радилися. Майор Чуйко перебував у сомнамбулічному стані, з допомогою сконструйованих мною приладів я могла керувати діями його мозку як завгодно. Ви так мене зненавиділи за ці кілька днів, люба Оксано, що вважаєте, ніби я здатна сконструювати хіба що «лібідозний стимулятор» з студентсько-кавеенівських жартів, але насправді в мене було й дещо серйозніше. Отже, ми довго радилися. Досить було показати напівпритомному Чуйкові фотографії цих людей і дати відповідну команду його мозкові — вони всі просто вмерли б у своїх постелях від інфарктів або інсультів, і нема мови! Але ми звикли, що в постелі вмирають тільки кремлівські генсеки, а де і як вмирати їхнім лакизам і підніжкам? «Привілеї! — сказав генерал Сосин. — В народі тільки й мови про партійні привілеї, давайте скористаємося з цього. Я пропоную на вибір аварію на «мерседесі», пожежу на урядовій дачі, отруєння зернистою ікрою. А які ваші варіанти, доктор Алю?» Ясна річ, генерал Сосин був примітивний навіть у своїх найпонуріших жартах, «Ви надто поганої думки про наш народ, — сказала я йому, — машини, дачі, ікра — це просто вульгарно! Треба брати вище. Скажімо, в усьому світі практично для всіх приступні басейни і тенісні корти. Щоправда, за це треба платити. Але в нас для простих людей ні басейн, ні теніс не доступні ні за які гроші, для начальства ж безкоштовно і без обмежень. Особисто я вибрала б басейн. «Сторч головою з вишки! — зрадів генерал. — Геніально! Я привіз відеоролики з особистого життя цих діячів, ми змонтуємо тільки сцени їхніх купань у басейнах і запакуємо все це в мозок вашого майора!»

Сказано — зроблено! І ви могли переконатися, строга хранителько законів, як один за одним кидалися вниз головою в уявний басейн небажані свідки минулих партійних розкошів.

Невже й після цього ви скажете, що доктор Аля вирощувала в потаємних київських закладах сліпих убивць для Кремля?

(Цікаво, куди ж стрибатимеш вниз головою ти сама? В оцей басейник для модуля Тангі? А чи не занадто він мілкий для цього?)

Наради для поради. Рада була вже в запорізьких козаків і в древньому Києві за князів та на вічах народних. Комуністи звели всі наради до накачок і стукання по голові. Іваненко не виконав — стук його по голові! Петренко недовиконав — стук і його! Сидоренко ще тільки збирається виконувати? Стук, стук, стук! У незалежній Українській державі все повинно бути інакше. —

Генерал Кущ запросив до себе прокурора Повха, майора Винокура і представника військової прокуратури Шумила справді для наради і поради, і питання, яке поставив перед усіма й перед самим собою, звучало так: «Що будемо робити?»

Власне, для перших трьох це питання стосувалося вже й не майора Чуйка, якого конче треба було затримати, ізолювати, знейтралізувати, знешкодити, а Оксани, яка мимоволі стала заложницею в руках доктора Алі. Про майора Чуйка було забуто. Але Шумило з військової прокуратури повернув їх до початків цієї справи, показавши, яких небажаних розмірів вона набуває.

На Україні, як залишок від учорашньої комуністичної імперії, дислокувалося майже мільйонне військо, яке сьогодні вже не було вчорашньою тупою монолітною масою, а розокремлювалося, розчленовувалося, керуючись політичними й національними симпатіями, внаслідок чого значна частина солдатів, офіцерів і генералів приймала присягу на вірність Україні, інші хотіли повернутися до своїх національних держав і присягати їм, ще інші самі не знали, чого вони хочуть, вони ще сподівалися на збереження отого вчорашнього моноліту з маршалами й адміралами, з Москвою, Кремлем і Горбачовим. Тому звичайне розпорядження про затримання майора авіації викликало ефект люльки бравого солдата Швейка, яку він припалив, стоячи на посту коло порохового складу. Ті, що не хочуть приймати присяги, ловлять усіх майорів, підполковників і полковників, які присягу прийняли, а ті, хто прийняв присягу, платять своїм супротивникам тою самою монетою. Процес загрожує набути лавинного характеру. Справжнього майора Чуйка ніде ніхто не бачив, але всі твердять, що саме вони його затримали, і грозяться прислати до Києва. Завтра ми можемо мати тут цілі сотні так званих майорів Чуйків, а що буде позавтра?

— Це вже ваш клопіт, як навести порядок у військах, — буркнув прокурор Повх, — а от хто мені скаже, де моя співробітниця Оксана Винокур, хотів би я знати!

Де Оксана, добре знали і генерал Кущ, і майор Винокур, але, як її звідти видобути, не знав ніхто.

Щоправда, прокурор Повх і тут захотів бути оригінальним.

— Я дам санкцію на арешт цієї проклятої доктора Алі! — заявив він. — Вона викрала мою співробітницю і фактично вимагає за неї викупу цим майором-льотчиком. Це рекетирство!

— Цікаво, кому ви дасте санкцію?— спитав Винокур.

— Як кому? Своїм службовим особам!

— І як вони її здійснюватимуть?

— Пошлемо наряд міліції і…

— Куди? Ви чули, що доктор Аля недоступна не тільки для вашого наряду міліції, але й для всіх сил земних і небесних, для радіації, нейтронного й космічного випромінювання?

— Послати ОМОН, зрештою, оту вашу хвалену «Альфу»! У вас же, сподіваюся, є своя українська «Альфа»? Хай розтрощать те прокляте гніздо і видобудуть звідти вашу Алю, чи як там її!

— Не так усе просто, прокуроре, — зауважив генерал Кущ. — Про злочинність намірів доктора Алі ми можемо тільки здогадуватися, а здогади — це ще не підстава для будь-яких рішучих, надто репресивних дій. Далі. Ми й досі не змогли встановити, кому належав загадковий Центр доктора Алі й кому належить він сьогодні. Єдине, що ми знаємо: до України він має відношення тільки географічне, точніше, територіальне. Навіть звичайний телефонний зв'язок іде через Москву.

— Цікаво, що сказали б у Москві, довідавшись про існування в районі Арбату таємного центру, який належить Україні і до якого можна подзвонити тільки через Київ? — сказав Винокур.