– Скільки тобі можна казати, стара паскудо, бабо малокультурна, не цілувати дитину у сідницю! Скільки це тобі можна повторювати! Ти кінець кінцем виховуєш у дитини нездорові нахили!

- Хто тобі сказав, що я цілувала дитину в сідницю?! Звідки ти це взяла?! Я не ідіотка!

- Ти хочеш сказати, що я – ідіотка?!

- Запитай у дитини! Сонечко, невже я?!..

- Не вчи дитину брехати!

- Я не вчу! Це ти її вчиш бозна-чому! Куриш при ній, п'єш!..

- Я?! Це ти привчаєш дитину до якихось збочень! Та я ледве відтерла твою помаду від її сідниці, коли вчора її купала!

- Я не цілувала дитину у сідницю!

- Одначе у дитини на сідниці була твоя жлобська помада!

- Послухай, ти вчора з'явилась додому о четвертій! Я сиділа з твоїм чадом цілу ніч! А потім бігла до себе через увесь район, коли не ходив транспорт! Де ти була тої ночі?

– Ти мені не замовляй зуби! До чого тут, де я була?!

- Ти обіцяла прийти увечері! О дев'ятій! Збиралася сама класти спати свою малу! Чого мені коштувало розповідати, що мама зустріла фею з країни метеликів і та їй переповідає багато нових дитячих казок!

- Боже, яка в тебе ідіотська фантазія! До чого тут фея з країни метеликів! Не могла сказати дитині, що мама на роботі!

- На якій роботі можна бути вночі!?

- Ти що, не знаєш, стара шкапо, яка в мене робота?! Та мені неодмінно треба було побачити нічну натуру – як у Сюченка на картині! Як я можу писати статтю про картину, якщо не бачила натури?!

- О дев'ятій уже геть темно! Навіщо тобі третя ночі?!

- Це тільки таким невігласам, як ти, здається, що о дев'ятій те ж саме, що й о другій! Але ж насправді після нулів зовсім інші фарби! Це знає навіть учень четвертого класу художньої школи!

- Божечку! Ти була за містом уночі!

- Не за містом, а на Щекавиці! Я тобі сто разів казала! Сюченко – урбаніст!

- Ні, я з тобою повішуся!

- Вішайся! Принести мотузку?! Чи повісишся на ґумці зі своїх штанів?

- Ти ходила сама по Щекавиці, де живуть самі алкоголіки! Мені, старій людині, там удень страшно! А ти ще дитя!

- Яке я тобі дитя? У мене в самої дитя!

- Тим більше ти маєш берегти себе, а не лазити сама вночі по Щекавицях!

- Невже, стара вобло, ти думаєш, що я була сама?

- З ким же?! Із Сюченком?

- До чого тут Сюченко?! Що в тебе за ідіотські думки?!

- А до того, що Сюченкова жінка одного разу вже шукала його тут! Навіть під ліжко зазирала!

- Я тобі вже казала: в тебе зовсім голова з дірками! То була не жона, а мама!

– Ні, то була молода жінка!

- Скільки разів тобі казати! У Сюченка немає постійної дружини! То була його мати! Вона дуже молодо виглядає! Вона – сильний графік! Не всі ж у 48 років виглядають на 64 з половиною!

- З тобою я скоро виглядатиму на 74 з половиною і на всі 75! Доню, я повинна знати, з ким ти була минулої ночі на Щекавиці!

- Минулу ніч я провела вдома зі своєю дитиною!

- Ти розумієш, про що я кажу! З ким ти була вночі на Щекавиці позатої ночі?!

- Невже з тебе не досить, що я там була не сама? Невже ти думаєш, що я – я! – ходитиму сама вночі по Щекавиці?!

- Але той Сюченко такий худенький, такий низенький, він і не захистить, як нападуть якісь хулігани!

- До чого тут Сюченко?! Чого ти причепилася до нещасного Сюченка?! Що тобі від нього треба?!

- Як це, до чого тут Сюченко?!

- Саме так, до чого тут Сюченко?!

- Але ж картина Сюченка?! Чи не так?!

- Яка картина?! Яка ще тут картина?!

- Ну… Картина… Ніч… Щекавиця… Друга ночі…

- Боже мій! На поезію її потягло!

- Півлітру! На трьох! І ти пила?! – І я пила! Ти знаєш, як тоді було холодно! Ти хотіла, щоб я застудилася?! Ти мені завжди бажаєш лиха?!

- Я їй бажаю лиха! Я? Їй? Лиха?! Доню, у мене слів немає!

- Ну то помовчи, як немає!

- Я їй бажаю лиха! Хто ж тобі бажає щастя?! Сюченко?! Чи той третій?!

- Хто третій?! Який третій?! Що ти верзеш?!

- Ну… третій з льоху!

- Ні, в тебе мислення геніальної людини! Або повної дебілки! То що: по-твоєму, як сказали, що це – червоне, то так воно і є?!

- А що ні?! Я звикла тільки так!

- Боже мій! І вона все життя прожила з художником! І не навчилася розуміти мови фарб, світла, тіней, півтонів!

- Головне, що я навчилася відмивати ваші фарби і півтони від усього на світі!

- Вона від картини бачить тільки заквацяну підлогу! I це людина з вищою освітою!

- Правильно! Комусь треба мити й підлогу! І стіни! І прати одяг!

- Та не це, не це потрібно! Зрозумій ти своєю порожньою головою!

- А що?! Що вам, геніям, потрібно?!

- Не знущайся! Ми з татом не генії, а просто обдаровані люди! Не знущатися з нас, ось що потрібно! Не зну-ща-тися! Ясно?!

- То невже, коли я перу ваші светри, я з вас знущаюся?! І тобі, як і батькові, біля мольберта треба стояти тільки в усьому імпортному! У вітчизняному не можна! Останнє пристойне плаття стягла з мене і пішла лазити по Щекавиці! Скоро штани з мене знімеш!

- Потрібні мені твої смердючі трикошки до колін!

- Ну, як же! Непотрібні! Ти ж демонструєш свої бікіні усім Щекавицям!

- Ти з глузду з'їхала?! Які бікіні?! Яким Щекавицям?!

- А чому твої трусики були в реп'яхах?!

- Згадала бабка, як дівкою була! То ж було влітку! Влітку! Я упала! Їхала з гори по глині! Добре, що жива залишилася! А тобі тільки одне – труси в реп'яхах! Кожен розуміє в міру власної розпусності!

- От мене тільки в розпусті звинувачувати! В чому завгодно, тільки не в цьому!

- Звичайно, хто на тебе клюне?! Ти б хотіла, щоб і я була такою черницею, як ти! То була твоя заповітна мрія!

– Яке вже там чернецтво! Я терплю твоє античернецтво від твоїх 15 років!

- Слова які! Які неологізми! Античернецтво!

- Тобі у 18 років знадобилася окрема квартира – тобі зробили! Тобі потрібно було для творчого натхнення взяти академку й рік подорожувати по Татарії! Я терпіла! Гроші надсилала! Тобі знадобилася – теж для творчого натхнення – дитина бозна від кого!..

- Прошу не чіпати батька моєї дитини! Прошу не знущатися з мене!

- Хороше знущання! Я сиджу із твоєю дитиною! Вдень і вночі! Поки ти лазиш по Щекавицях!