Пані Ніл провела Тесс до дверей углибині гардероба, а далі вузьким, покривленим коридором, котрий ішов навкруг головної зали. Тут на стінах висіло ще більше фотографій рок-бендів. В одному місці вони пройшли крізь випари хлорки, від чого у Тесс запекло в очах і роз’ятреному горлі.

— Якщо ви гадаєте, ніби нужник зараз смердить, вам варто потрапити сюди, коли заклад гуде від гостей, — промовила пані Ніл, по ходу додавши: — Ой, забула, ви ж були в нас.

Тесс на це промовчала.

Наприкінці коридору знайшлися двері, позначені написом: «ВХІД ДОЗВОЛЕНО ТІЛЬКИ ПЕРОСОНАЛУ ОФІСУ». За ними виявилася велика, приємна, заповнена вранішнім сонцем кімната. Тут на стіні, понад автомобільною наліпкою «ТАК, МИ МОЖЕМО»[138], висів обрамлений портрет Барака Обами. Тесс не бачила звідси свого таксі — будинок затуляв, — але бачила його тінь.

«Це добре. Залишайся на місці й отримаєш свої десять баксів. А якщо я не вийду, не входь сюди. Просто зателефонуй до поліції».

Пані Ніл підійшла до письмового столу в кутку і сіла.

— Ну, давайте подивимося ваше посвідчення.

Тесс відкрила сумочку, незграбно сягнула пальцями повз револьвер, видобула свій паспорт і картку «Гільдії письменників»[139]. На фото в паспорті пані Ніл кинула лише побіжний погляд, натомість очі в неї спалахнули, коли вона побачила картку «Гільдії».

— Ви та леді, що пише про Вербовий Гай!

Тесс мужньо усміхнулася. Зробивши боляче губам.

— Винна за всіма пунктами, — голос у неї звучав приглушено, так, ніби вона переживає сильну застуду.

— Моя бабця обожнює ваші книжки!

— Чимало інших бабусь також, — сказала Тесс. — Коли сьогоднішні шанувальниці врешті передадуть естафету наступному поколінню — тим, хто поки що не живе на фіксований прибуток, — я збираюся придбати собі шато у Франції.

Іноді цією фразою вона здобувала для себе усмішку. Проте не від пані Ніл.

— Я сподіваюся, це трапилося не тут, — вона не уточнювала, та в цьому й не було потреби. Тесс розуміла, про що йдеться, і Бетсі Ніл також розуміла, що вона розуміє.

Тесс подумала, чи не повторити їй і тут також історію, котру вона вже встигла розповісти Петсі — сигнал детектора диму, кіт під ногами, зіткнення з балясиною внизу сходів, — але вирішила не перейматися. Ця жінка мала вигляд такої, що цілком фахово займається денною роботою, хоча, мабуть, і з’являється ввечері у «Стаґґер-Інн» якомога рідше, але вона явно не мала ілюзій щодо подій, які тут відбуваються в пізній час, коли гості вже добряче напідпитку. Кінець-кінцем, це вона приїздить сюди рано-вранці щосуботи, аби благодійно обдзвонювати забудьків. Вона, напевне, вже стільки вислухала різноманітних похмільних історій, де фігурують опівнічні спотикання, ослизання в душі... тощо, тощо.

— Не тут, — відповіла Тесс. — Не переймайтесь.

— І навіть не на парковці? Якщо у вас трапилися неприємності біля нас, я мушу побалакати з містером Рамблом, щоби він поговорив зі службою безпеки. Містер Рамбл — це наш бос, а служба безпеки мусить регулярно переглядати відеомонітори, коли у нас повно гостей.

— Це трапилося, вже коли я поїхала звідси.

«Теперя точно мушу повідомляти поліцію анонімно, якщо взагалі зберуся це робити. Бо я брешу зараз, і вона це запам’ятає».

Якщо вона взагалі збереться повідомляти? Звісно, вона це зробить. Правильно?

— Мені дуже жаль, — пані Ніл затнулася, немов дебатуючи сама з собою. Але врешті продовжила: — Я не маю на думці вас ображати, але перш за все вам, мабуть, взагалі не варто було з’являтися в подібному закладі. Вам воно вже вийшло на зле, а якщо це потрапить у газети... ну, моя бабуся дуже засмутиться.

Тесс із цим погодилася. А оскільки мала здатність до переконливих вигадок (врешті-решт, саме цей талант сплачував її рахунки), вона додала:

— Поганий коханчик дошкульніший за зміїний зуб. Так, здається, в Біблії написано. А може, це доктор Філ[140] так казав. У всякому випадку, я розірвала з ним стосунки.

— Чимало жінок так говорять, а потім послабляються. А чоловік, котрий зробив таке один раз...

— Зробить колись знову. Так, я знаю, це було нерозумно з мого боку. Якщо у вас нема моєї сумочки, то що за речі ви хотіли мені віддати?

Пані Ніл крутнулася на своєму обертовому стільці (сонце бризнуло їй на лице, на мить запаливши ті її незвичайні сині очі), відсунула одну з шухляд і дістала звідти її Тома-ТомТома. Тесс зраділа, побачивши свого старого дорожнього компаньйона. Справи від цього загалом не покращали, але якийсь крок у правильному напрямку було зроблено.

— Ми зазвичай нічого не виймаємо з машин наших гостей, тільки добуваємо адресу і телефонний номер, якщо пощастить, а потім замикаємо машину, але залишати там цю річ мені здалося неправильним. Злодії недовго вагатимуться, швидко розіб’ють вікно, щоби здобути такий смачний прилад, а він лежав прямо на виду, на панелі.

— Я вам щиро вдячна, — Тесс відчула, як сльози набігли їй на очі під сонцезахисними окулярами, і наказала їм всотатись назад. — Це було дуже мудро з вашого боку.

Бетсі Ніл посміхнулась, усмішка вмить перетворила цю сувору міс Ділова Заклопотаність на жінку з осяйним лицем.

— Не варто подяки. А коли той ваш бойфренд раптом приповзе назад випрошувати другого шансу, згадайте про мою бабцю і всіх інших ваших вірних читачок і скажіть йому: «Аж ніяк, Хосе». — Вона подумала. — І зробіть це з дверима, замкненими на ланцюжок. Бо поганий бойфренд справді гірший за зміїний зуб.

— Це слушна порада. Послухайте, я мушу вже йти. Я попрохала таксиста почекати, поки я не переконаюся, що дійсно можу забрати мою машину.

На цьому мусив бути вже й кінець — ну дійсно ж, мусив, — але тоді пані Ніл спитала, враз ставши сором’язливою, чи не важко було б Тесс написати автограф для її бабусі. Тесс відповіла, що вона звісно ж залюбки це зробить, і попри все, що бачила до цього, тепер зі щирим зачудуванням спостерігала, як пані Ніл знайшла фірмовий бланк закладу, за допомогою лінійки відірвала згори логотип «Стаґґер-Інн», а потім посунула той аркуш паперу по столу до неї.

— Добре, аби там було написано «для Мері, правдивої шанувальниці». Ви можете так написати?

Тесс могла. А коли вона вже ставила дату, у голові їй зринула нова фантазія.

— Один незнайомець допоміг мені, коли ми з бойфрендом, ну, ви розумієте, зчепилися. Якби не він, я б могла постраждати набагато гірше. — «Так! Мене навіть могли б згвалтувати!» — Хотіла б йому подякувати, але не знаю його імені.

— Я сумніваюсь, що можу вам тут чимось допомогти. Я займаюся тут лише офісними справами.

— Але ж ви місцева, так?

— Так...

— Я зустріла його біля невеличкої крамниці, там, далі по дорозі.

— «Заправся & мчи»?

— Здається, саме так вона називається. Це якраз там у мене з бойфрендом трапився скандал. Усе почалося через машину. Сама я не хотіла кермувати, і йому не дозволяла. Ми лаялися про це всю дорогу, поки йшли туди... поки брели в стагнації по Стаґґ-роуд...

Пані Ніл усміхнулася так, як це роблять люди, почувши старий-престарий жарт.

— Ну, словом, тоді й під’їхав той чоловік у старому синьому пікапі з такою, знаєте, пластичною замазкою проти іржі навкруг фар...

— «Бондо»?

— Гадаю, така в неї назва, — кивнула вона, збіса чудово пам’ятаючи, що саме так та й називається. У неї самої батько ледь не самотужки утримував фірму. — Ага, ще пригадала, коли він вийшов зі свого пікапа, я подумала, що він у ньому не так їздить, як носить на собі, немов одяг.

Посунувши по столу підписаний аркуш назад до пані Ніл, Тесс побачила, що вона вже буквально шкіриться на всі зуби.

— Боже мій, схоже на те, що я здогадуюсь, про кого йдеться.

— Справді?

— Він великий, чи дуже великий?

— Дуже великий, — сказала Тесс. Не в голові, а, здалося, у центрі її грудей забриніло те дивовижне відчуття сторожкої радості. Так вона зазвичай почувалася, коли окремі нитки якогось чудернацького сюжету нарешті починали сплітатися в один, пружинячи, немов мотузяні ручки добряче навантаженої господарської торби. Коли таке з нею траплялося, вона завжди почувалася здивованою й водночас зовсім не дивувалася. Не існувало задоволення, кращого за це.

вернуться

138

«Yes We Can» — передвиборне гасло кандидата в президенти Барака Обами.

вернуться

139

«The Authors Guild» — заснована 1912 року організація, до якої сьогодні належать приблизно вісім тисяч членів: письменники, літагенти та юристи, що спеціалізуються на авторському праві.

вернуться

140

Philip McGraw (Dr. Phil нар. 1950 р.) — модний психолог, телеведучий, який розпочинав у шоу Опри Вінфрі, а тепер має власну програму.