«Надкушував? — подумав Стрітер, читаючи про це статтю в «Деррі Ньюз». — Це більше схоже на вигризання».

Том більше не виглядав на тридцять п’ять; він скидався на шістдесятирічного. І мабуть, сам про це знав, бо перестав підфарбовувати собі волосся. Стрітер втішився, побачивши, що воно в нього не посріблявіло під колишнім штучним кольором; волосся Тома Ґудх’ю виявилося безживним, невиразно-сірим, як парасоля Лядвио, коли той почав її складати. Це колір волосся, вирішив Стрітер, тих старих, котрі, сидячи на паркових ланах, годують голубів. Назвімо його «Тільки для лузерів».

У 2005 році футболіст Джейкоб, котрий замість коледжу (куди його прийняли б на повноцінну спортивну стипендію) пішов працювати в помираючу компанію свого батька, познайомився з дівчиною, з котрою невдовзі й побрався. Невеличка бадьора брюнеточка на ім’я Каммі Доррингтон. Стрітер зі своєю дружиною погодилися, що церемонія була гарною, хоча весь час упродовж неї щось гугукав, белькотав і гиготав Карл Ґудх’ю, ба навіть попри те, що найстарша з дітей Тома — Ґрейсі — наступила собі на край довгої сукні при виході з церкви, впала зі сходів й зламала ногу в двох місцях. Допоки це не трапилося, Том Ґудх’ю виглядав майже схожим на себе колишнього. Щасливим він виглядав, іншими словами. Стрітер не ображався на це його невеличке щастя. Він гадав, що навіть у пеклі люди вряди-годи отримують можливість сьорбнути трішки водички, хоча б заради того, щоби їм повною мірою усвідомити жах невситимої спраги, коли вона опанує ними знову.

На медовий місяць пара вирушила до Белізу. «Можу закластися, що дощ періщитиме там весь цей час», — думав Стрітер. Дощу не було, але Джейкоб майже цілий тиждень провів у вбогому шпиталі, страждаючи від гострого гастроентериту й какаючи в паперові пелюшки. Він мусив би пити воду тільки з пляшок, але одного разу забув і почистив зуби водою з-під крана. «Сам винен», — казав він.

Понад вісімсот американських вояків загинуло в Іраку. Не поталанило тим хлопцям і дівчатам.

Тома Ґудх’ю взялася мучити подагра, далі найшла кульгавість, він почав ходити з ціпком.

Того року в чеку, виписаному «Позаконфесійному дитячому фонду», значилася дійсно велика сума, але Стрітер тим не переймався. Хто віддає, той більш благословенний за того, хто приймає. Усі найкращі люди так кажуть.

У 2006 році Томова дочка Ґрейсі пала жертвою пародонтозу і втратила всі зуби. Також вона втратила здатність відчувати запахи. Одного вечора невдовзі по тому Ґудх’ю зі Стрітером сиділи за їх традиційною щотижневою вечерею (тільки вдвох, доглядач Карла повів його на «прогулянку»), і раптом Том вдарився в сльози. Він давно попрощався з мікроброварним пивом на користь джину «Бомбей Сапфір» і був уже вельми напідпитку.

— Я не розумію, що зі мною відбулося! — рюмсав він. — Я почуваюся... я здаюся собі... тим сучим Йовом[223].

Стрітер пригорнув його до себе, втішав його. Казав своєму старому другові, що хмари завжди приходять, щоб рано чи пізно обов’язково розвіятись.

— Бігме, ці хмари, курва, висять наді мною казна-як довго! — ридав Ґудх’ю, б’ючи Стрітера по спині кулаком. Стрітер на це не зважав. Його старий друг уже не був таким дужим, як колись.

Розлучилися Чарлі Шин, Торі Спеллінг і Дейвід Хасселгоф[224], а в Деррі справляли тридцятирічний ювілей подружнього життя Дейвід і Дженет Стрітер. Була вечірка. Під її фінал Стрітер обруч зі своєю дружиною повів усіх гостей надвір. Він підготував феєрверк. Усі аплодували, окрім Карла Ґудх’ю. Він намагався, але не попадав собі долонею об долоню. Кінець-кінцем, колишній студент Емерсон-коледжу покинув намагатися плескати і, гугукаючи, став показувати пальцем в небо.

У 2007 році до в’язниці сів (не вперше) Кіфер Сазерленд[225] за керування автомобілем у нетверезому стані, а чоловік Ґрейсі Ґудх’ю-Дікерсон загинув у автокатастрофі. На його смугу винесло зустрічного п’яного водія, коли Енді Дікерсон повертався з роботи додому. Добра новина полягала в тім, що тим п’яницею за кермом був не Кіфер Сазерленд. А поганою стало те, що Ґрейс Дікерсон перебувала на четвертому місяці вагітності й без цента. Її чоловік заради економії був перестав сплачувати внески, перервавши дію своєї страхової угоди. Ґрейсі переїхала жити до батька й брата Карла.

— З їхнім щастям та дитина народиться калічною, — сказав Стрітер одного вечора, коли вони з дружиною, щойно покохавшись, лежали в ліжку.

— Замовкни! — скрикнула шокована Дженет.

— Коли про щось промовляєш, воно не здійснюється, — пояснив Стрітер, і невдовзі обидва зайчики-цьомчики заснули в ніжних обіймах.

Того року чек для «Дитячого фонду» був на тридцять тисяч доларів. Стрітер підписав його зі спокійною душею.

Дитя Ґрейсі народилося у розпал снігової бурі 2008 року. Добра новина полягала в тому, що на ньому не було ознак каліцтва. Поганою новиною стало те, що воно народилося мертвим. Той їхній клятий сімейний дефект серця. Ґрейсі — беззуба, безмужня й нездатна нічого унюхати носом — запала в глибоку депресію. Стрітер вважав, що це ознака загалом здорового розуму. Якби вона почала прогулюватись, насвистуючи «Не переймайся, будь щасливим»[226], він порадив би Томові замкнути на ключ всі, які є в їхній хаті, гострі предмети.

Розбився літак з двома членами рок-гурту «Blink-182»[227] на борту. Погана новина, загинуло чотири людини. Добра новина, натомість вижили рокери... хоча один з них невдовзі таки помре.

— Я образив Господа... — сказав Том Ґудх’ю під час однієї з вечер, котрі двоє друзів тепер називали «холостяцькими вечорницями». Стрітер сам приніс для них спагеті з «Кара Мама» і геть підчистив власну тарілку. Том Ґудх’ю ледь торкнувся своєї порції. В іншій кімнаті Ґрейсі з Карлом дивилися по телевізору «Американського ідола»[228], Ґрейсі мовчки, колишній студент Емерсон-коледжу гугукаючи й щось лепечучи. — Я не знаю, яким чином, але образив.

— Не говори так, бо це неправда.

— Ти цього знати не можеш.

— Я точно знаю, — співчутливо промовив Стрітер. — Це дурна балачка.

— Як скажеш, друже. — Очі Тома наповнились сльозами. Сльози покотилися по щоках. Одна слізка зачепилася за зморшку на його неголеній щоці, повисіла там якусь мить, а тоді скрапнула в неторкнуте спагеті. — Дякувати Богу за Джейкоба. З ним усе гаразд. Працює зараз у Бостоні на якійсь телестанції, а дружина його бухгалтеркою в «Браямі й Жіночому шпиталі»[229]. Час від часу вони бачаться з Мей.

— Це просто чудово, — сердечно промовив Стрітер, сподіваючись, що Джейк своєю компанією ніяким чином не запаскудить життя його дочці.

— І ти ось усе ще навідуєш мене. Я розумію, чому не приходить Джен, і не тримаю образи на неї, але... я так чекаю цих вечорів. Вони, немов ниточка, що пов’язує мене з минулими часами.

«Авжеж, — подумав Стрітер, — минули ті часи, коли ти мав усе, а я мав рак».

— Ти завжди можеш розраховувати на мене, — відповів він, ховаючи в себе в долонях одну з дрібно тремтячих рук Тома. — Друзі до кінця.

Рік 2008, що то був за рік! От же курва! Китайці приймали олімпіаду! Кріс Браун і Ріанна стали парою зайчиків-цьомчиків! Руйнувалися банки! Упала фондова біржа! А в листопаді Агенція з захисту довкілля закрила Гору Еверпогань, останнє джерело заробітку Тома Ґудх’ю. Урядовці оголосили про намір скласти позов з приводу забруднення підземних вод і незаконного скидання медичних відходів. Газета «Деррі Ньюз» натякала, що там може бути навіть кримінальна відповідальність.