Його рука, що пестить її обличчя. Відчуття знайоме, навіть її запах знайомий, вона завжди його любила. А зараз ні, і це не лише через огидні відкриття минулого вечора. Як це вона ніколи не помічала, який самовдоволено-власницький цей його доторк?

«Ти всього лиш стара сука, але ти моя стара сука, — немов промовляло це погладжування. — Тільки цього разу, поки мене не було вдома, ти напудила на підлогу, а це погано. Фактично, це “Погана Гидь”».

Вона відштовхнула його руку й сіла.

— Про що це ти таке, заради Бога, говориш? Підкрадаєшся нишком, будиш мене...

— Авжеж, ти спала з увімкнутим світлом, я це побачив, щойно завернув на під’їзну алею.

Не було винуватості в його посмішці. Й нічого зловісного також. Та сама посмішка задушевного Боба Андерсона, в яку вона колись ледь не з першого погляду закохалась. На мить в її пам’яті зблиснуло, яким делікатним він був після весілля, у їхню першу ніч, як він не покваплював її, даючи можливість призвичаїтися до новини.

«Те саме він і зараз робить», — подумала вона.

— Ти ніколи не спиш з увімкнутим світлом, Дарсі. І хоч ти зараз й у нічній сорочці, під нею на тобі надітий бюстгальтер, а цього також з тобою ніколи не бувало. Ти просто забула його зняти, правда ж? Бідна моя любонько. Бідна моя втомлена дівчинка.

На одну коротесеньку мить він торкнувся її грудей, а тоді — яке полегшення — прибрав руку.

— А ще ти відвернула мій будильник, отже, не хотіла бачити, котра година. Ти була зажурена, і причина цього — я. Мені так жаль, Дарсі. Просто серце крається.

— Я з’їла щось, і воно не пішло мені на користь, — це було єдине, на що вона спромоглася.

Він усміхнувся поблажливо.

— Ти знайшла мій особистий сховок у гаражі.

— Я не розумію, про що ти говориш.

— О, ти добре постаралася, щоби покласти все на місце таким чином, як перед тим була знайшла там, але я вельми доскіпливий щодо таких речей і уривок стрічки, який я приклеїв над штоком плінтуса було порвано. Ти ж цього не помітила, авжеж?

Та й звідки тобі? Це стрічка, яку, як приклеїш, вона стає майже непомітною. Та й скринька у сховку стояла на пару дюймів лівіше від того місця, де я її поставив — де я завжди її ставлю.

Він потягнувся знову її погладити, але зразу ж відсмикнув руку (на позір без озлоблення), коли вона відвернула обличчя.

— Боббі, я бачу, що якась муха тебе вкусила, щось тобі ввижається, але чесно — не знаю в чому справа. Може, ти занадто перетрудився.

Рот його скривився в печальній гримасі, як у міма, а очі зволожились слізьми. Неймовірно. Їй довелося побороти в собі почуття жалю до нього. Емоції, це всього лише банальна людська звичка, це такі само умовні рефлекси, як і всякі інші.

— Я здогадувався, що колись цей день настане.

— Я не маю щонайменшого уявлення, про що ти говориш.

Він зітхнув.

— Поки я сюди їхав, я мав достатньо часу, щоби про це подумати, серденько. І чим довше я думав, чим важче я думав, тим яснішим мені здавалося, що насправді існує лише одне питання, яке потребує відповіді: ЩВРД.

— Я не...

— Помовч, — промовив він, делікатно поклавши палець їй на губи. Вона відчула запах мила. Він напевне помився в душі, перед тим як виїхати з мотелю, це цілком схоже на Боба. — Я розповім тобі дещо. Я полегшу собі душу. Гадаю, так, я зізнаюся щиросердо у всьому, бо мені завжди хотілося, щоб ти знала.

Він завжди хотів, щоб вона знала? Святий Боже! Далі на неї можуть очікувати й гірші речі, але наразі ця була найжахливішою.

— Я не бажаю знати. ІЦо би ти там не вбив собі в голову, я цього не бажаю знати.

— Я бачу дещо інше в твоїх очах, серденько, а я вельми вправний у читанні по жіночих очах. Став у цій справі вже чимось на кшталт експерта. ЩВРД — означає Що Вирішить Робити Дарсі. У даному випадку: Що Вирішить Робити Дарсі, якщо вона знайде мій особистий сховок і те, що лежить усередині моєї особистої скриньки. Я завжди любив ту скриньку, до речі, бо це ти мені її подарувала.

Він нахилився і припечатав швидкий поцілунок їй межи брів. Губи в нього були вологі. Вперше за все життя їх доторк до її шкіри викликав відразу і зринула думка, що раніше, ніж зійде сонце, вона вже може бути мертвою. Бо мертві жінки не розповідають нікому нічого. «Хоча, — подумала вона, — він докладе зусиль, аби я не “страждала”».

— По-перше, я запитав у себе, чи може чимось відгукнутися в тобі ім’я Марджорі Дувалл. Мені хотілося б відповісти на це великим твердим «Ні», проте є ситуації, коли чоловік мусить залишатися реалістом. Ти не належиш до найбільших в світі поглиначок скандальних новин, але я достатньо довго прожив поряд з тобою, аби знати, що ти слідкуєш за актуальними темами на телебаченні і в газетах. Я подумав, що це ім’я тобі знайоме, а якщо й ні, то ти могла впізнати її по фото на водійській ліцензії. Крім того, сказав я собі: хіба Дарсі не заінтригує, навіщо я тримаю в себе ці ідентифікаційні картки? Жінки такі цікаві. Згадати лишень про Пандору.

«Або про дружину Синьої Бороди, — подумала вона. — Жінку, котра зазирнула до замкненої кімнати і знайшла там голови усіх своїх попередниць, що побували з ним у шлюбі».

— Боббі, клянуся, я не маю жодного уявлення, про що ти го...

— Отже, перше, що я зробив, увійшовши в дім, це ввімкнув твій комп’ютер, відкрив «Фаєрфокс» — це той веб-оглядач, яким ти завжди користуєшся — і передивився історію пошуків.

— Що-що?

Він пирснув сміхом, немов вона зробила надзвичайно влучне зауваження.

— Ти про це навіть не здогадувалася. А я от завжди знав про твоє незнання, бо кожного разу, як перевіряв, усе там було на місці. Ти ніколи не вичищала історію!

І він знову загиготів, як це робить чоловік, коли його жінка проявляє котрусь з тих своїх звичок, що він їх вважає особливо чарівливими.

Дарсі відчула перше, ще мляве, збурення гніву. Абсурдно це, мабуть, зважаючи на обставини, але вже як є.

— Ти перевіряв мій комп’ютер? Ти, нишпорка! Ти брудний нишпорка!

— Звичайно, я перевіряю. Бо маю вельми поганого друга, що робить вельми гидкі речі. Кожний в подібній ситуації мусить бути в курсі того, чим цікавляться його близькі. Відтоді, як діти поїхали з дому, залишилася одна ти й тільки ти.

Поганий друг? Поганий друг, що робить гидкі речі? У голові в неї все попливло, але єдина думка здавалася цілком ясною: відмовлятися далі нема ніякого сенсу. Вона про все знає, і він знає, що вона про це знає.

— Ти шукала інформацію не тільки про Марджорі Дувалл, — вона не почула ані крихти сором’язливої або захисної інтонації в його голосі, лише огидний смуток, що дійшло до такого. — Ти шукала про всіх них. — А далі він розреготався й вигукнув: — Чудово!

Вона притиснулась спиною до дошки в узголів’ї ліжка, таким чином хоч трохи відсунувшись від нього. Вже ж краще. Дистанція — це добре. Всі ці роки вона лежала з ним стегно до стегна й литка до литки, а зараз дистанція була на краще.

— Що за поганий друг? Кого це ти маєш на увазі?

Він схилив голову набік, звична поза Боба для: «Ну, ти й тупа, але ж така мила».

— Браян.

Спершу вона не збагнула, про кого йдеться, подумавши, що це хтось з його роботи. Чи, може, спільник? На перший погляд, це не здавалося правдоподібним, бо, на її думку, Боб був таким же невдахою у здобуванні собі друзів, як і вона, але чоловіки, котрі займаються такими справами, інколи надибують співумисників. Вовки полюють зграями, врешті-решт.

— Браян Делаганті, — промовив він. — Тільки не кажи мені, ніби ти забула Браяна. Я тобі все про нього розповів після того, як ти мені розповіла про Брендолін.

У неї аж щелепа відпала.

— Твій друг ще зі школи? Боббі, він же помер! Його збив фургон, коли він побіг за м’ячем, він давно мертвий.

— Ну... — Посмішка Боба зробилася винуватою. — Це так... і ні. Я майже завжди називав його Браяном, коли розповідав тобі про нього, але зовсім не так я називав його тоді, у шкільні роки, бо він ненавидів власне ім’я. Я звертався до нього за ініціалами. Називав його БД.