Треба поморочитися.

Наразі у мене було повних два дні й дві ночі, щоб розібратися із записами та вирізками з газет, які я назбирав протягом більш як десятирічного товаришування з Дрюмо. Я не збирався використовувати те, про що вже писалося у «Libre Parole», але, можливо, росіянам та інформація була невідомою. Треба було все розділити. Звісно, Рачковському та Головінському не було ніякого діла до того, що євреї мають сяке-таке представництво серед музикантів чи дослідників. Набагато цікавіше, хай навіть це буде лише припущення, сказати, що євреї готують економічний крах добрих людей.

Я продивився, що я вже використовував у попередніх розмовах рабинів. Юдеї пропонували заволодіти залізницями, копальнями, лісовим господарством, земельними угіддями, взяти під свій контроль управління податками, замірялися на судочинство, адвокатуру, загальноосвітні заклади, хочуть проникнути у середовища філософів, митців, науковців, політиків, а головне — лікарів, адже лікар вхожий у родини більше за попа. Треба взяти курс на релігію, поширити вільнодумство, прибрати із шкільних програм уроки християнської віри, цілковито захопити торгівлю алкоголем та взяти під свій контроль пресу. Господи, на що ж вони могли б ще заміритися?

Однак я міг би ще раз використати цей матеріал. Адже Рачковський, мабуть, читав лише той примірник, який я давав Глінці, де я здебільшого робив наголос на релігійних та апокаліптичних темах. Певна річ, я мусив додати до вже написаного щось свіженьке.

Я ретельно проглянув усе, що могло б віддаля зачепити інтереси пересічного читача. Зістаривши відповідним чином папір, я гарним почерком, наче писалося півстоліття тому, переписав усе; і ось переді мною документи, які мені передав дід, переклавши їх з протоколів, якщо були записані після зустрічі на Празькому цвинтарі, мовби їх справді склали в одному з єврейських об'єднань, штибу того гетто, в якому дід мешкав замолоду.

Коли наступного дня до крамниці ввійшов Головінський, я здивувався, як Рачковський може довіряти такі важливі справи такому слабосилому юнакові, кволому, короткозорому, вбраному у дрантя, схожому на найвідсталішого двієчника в класі. Однак, заговоривши з ним, я усвідомив, що парубок розумніший, ніж здавалось. Говорив він французькою кострубато, із сильним російським акцентом, але відразу ж спитав, чому це у туринському гетто єврейські рабини писали французькою. Я відповів, що у ті часи у П'ємонті всі грамотні люди говорили французькою, і хлопець заспокоївся. «Цікаво, — подумав я пізніше, — якою мовою розмовляли мої рабини на кладовищі, — на ідиш чи на івриті?» — та позаяк документи було складено французькою, це вже було нецікаво.

— Бачте, — казав я йому, — ось на цьому аркуші йдеться про те, що, аби зневірити тих гоїв, треба поширити думку філософів-атеїстів. А ось послухайте: «Маємо стерти з голови християн поняття Бога, замінивши його математичними розрахунками і матеріальними благами».

Я розрахував, що математика нікому не до вподоби. Пам'ятаючи про те, як жалівся Дрюмо на непристойність преси, я подумав, що думка про поширення серед широких мас безтурботних та тупих розваг навіть для добропорядної людини видасться гідною змови.

— Ось послухайте, — казав я Головінському, — «Аби запобігти тому, щоб люди відкрили для себе новий політичний курс, відволікатимемо їх найрізноманітнішими розвагами: гімнастичними змаганнями, дозвіллям, усілякими захопленнями, шинками, втягнемо їх у різні спортивні та мистецькі змагання… Заохочуватимемо любов до безмірних розкошів, збільшимо зарплати, але це не піде на користь робітникові, адже одночасно з тим, виправдовуючись поганими врожаями, піднімемо ціни на найнеобхідніше. Підірвемо основи виробництва, поширюючи серед робітників анархічні думки й заохочуючи їх до пияцтва. Спробуємо направити суспільну думку на будь-яку фантастичну теорію, яка видаватиметься прогресивною чи ліберальною».

— Гаразд, гаразд, — мовив Головінський, — та чи є ще щось цікаве для студентства, окрім згадок про розрахунки? У Росії студентство має неабияке значення, це гарячі голови, які треба тримати під контролем.

— А ось: «Коли заберемо владу у свої руки, приберемо з освітніх програм усі предмети, які можуть бентежити розум молоді, перетворивши їх у покірних істот, які обожнюють свого правителя. Замість вивчення класиків та античної історії, в якій більше поганого, ніж доброго, змусимо їх вивчати проблеми майбутнього. Зітремо з пам'яті молоді спогади про минулі століття, які були для нас сповнені прикрощів. За допомогою послідовності в освіті знищимо у головах залишки самостійності думки, котра довгий час була нам у нагоді у досягненні наших цілей… Книжки об'ємом менше трьохсот сторінок обкладемо подвійним податком, й через такі критерії письменники будуть змушені писати довжелезні твори, які ніхто не захоче читати. А от ми друкуватимемо книжки й продаватимемо їх за помірною ціною, виховуючи розум людей. Завдяки оподаткуванню кількість розважальної літератури зменшиться, а хто захоче посперечатися з нами своїм пером, ніколи не знайде видавця». Що ж стосується преси, то план євреїв передбачав фіктивну свободу преси, яка потрібна для кращого контролю над суспільною думкою. Наші рабини стверджують, що необхідно скупити більшість періодичних видань, які б начебто виражали різні думки, створюючи враження вільного вираження думок, утім, насправді всі вони будуть виражати думку єврейських володарів. Вони зазначають, що підкупити журналістів буде неважко, адже вони вже є частиною масонської спільноти, й жоден редактор не захоче розкривати змову, яка прив'язує їх усіх за одним возом, адже у світі газетярів немає жодної людини, яка б у своєму особистому житті не встряла в яку-небудь темну справу. «Певна річ, треба заборонити газетам писати про злочини, адже народ має думати, що нова влада подолала навіть злочинність. Утім, не варто надто перейматися обмеженнями, накладеними на пресу, позаяк народ, скутий кайданами праці та злигоднів, навіть не зауважить — вільна у нього преса чи ні. Яке діло пролетарію до того, що базікала матимуть змогу базікати?»

— Це добре, — мовив Головінський, — адже у нашій країні гарячі голови жаліються на якусь примарну цензуру з боку уряду. Треба, щоб вони побачили, що коли в уряді сидітимуть євреї, буде гірше.

— Тому в мене є дещо краще: «Треба пам'ятати про нікчемність, мінливість натовпу, відсутність у нього моральної рівноваги. Сила натовпу сліпа й непрониклива: вона прислу-ховується то ліворуч, то праворуч. Та чи спроможні маси керувати державними справами, не змішуючи інтереси держави з особистими? Чи здатні організувати захист проти зовнішнього ворога? Це абсолютно неможливо, адже план, який має стільки частин, як думок у натовпі, знецінюється, стаючи незрозумілим та неможливим до виконання. Тільки автократичний керівник спроможний створювати всеосяжні плани, наділяючи кожен елемент механізму, державної машини своєю роллю… Суспільство не може існувати без абсолютної тиранії, позаяк воно може розвиватися лише під захистом правителя, ким би він не був, але аж ніяк не натовпу». А ось гляньте, є ще один документ: «Оскільки ніколи не існувало конституції, яка була б створена на основі волі якогось народу, головний план, за яким керують державою, має виходити з однієї голови». І ще почитайте: «Ми, як багаторукий Вішну, контролюватимемо геть усе. Нам навіть непотрібна буде поліція: третина наших підданих керуватиме іншими двома третинами».

— Чудово.

— І ще таке: «Натовп — це варвари, й за будь-яких обставин вони поводяться по-варварському. Погляньте лише на алкоголіків, що перетворилися на недоумків через те, що безмірно заливаються горілкою, бо вільним усе дозволено. Чи маємо ми дозволяти самим собі й нашим підданим чинити так само? Спиртне розбестило християн: їхня молодь ошаленіла від підліткових оргій, до яких її підбурили наші вивідувачі… У політиці допускається лише неприхована сила, насилля — ось що має стати підґрунтям; хитрість та лицемірство мають узяти за правило. Зло — це єдиний засіб досягнення добра. Нам не треба спинятися ані перед корупцією, ані перед обманом чи зрадою: мета виправдовує засоби».