Боб виписав крутий віраж і тихо вилаявся. Якийсь задрипаний “лендровер” виткнувся із середнього ряду, і Бобові довелося різко шарпнутися вбік. Добре хоч зустрічних машин не було.

— Таксу тобі водити на шворці, стара мавпо! — пробурчав Боб, угледівши за кермом “лендровера” сивого чоловіка.

Я не чув, щоб хтось називав Боба веселуном. Врешті, почуття гумору ніколи в нього не пробивалося назовні. До того ж його, мабуть, роздратувала недавня розмова зі мною.

Після смерті Хоока Боб настійливо торочив, що тут не чисто. А винен, мовляв, цей потблуда Неш. Пітер був здоровий, як йоркширський бик. Йому ще бігати та бігати! До того ж у цьому сезоні він, як ніколи, розігрався. Чого це психолог почав підгодовувати гравців глюкозою? Хіба це його діло? Напевне, не обійшлося без якихось препаратів. Може, навіть ризикованих. Те, що післяігрові аналізи на допінг нічого не показували, — мало що означає. Ви ж знаєте, що немає чіткої, визначеної межі між допінговими і стимулюючими речовинами. Їх список майже щодня поповнюється. Що з того, коли експерти не знайшли чогось їм відомого?! Він твердо знає: Неш неспроста давав глюкозу. Крихітка навмисне прихопив склянку, з якої Неш частував Хоока. Перед попередньою грою. Знайомий аптекар виявив там рештки не тільки глюкози. І взагалі, ця справа темна. Треба було б повідомити кримінальну поліцію…

— І не забудь, Бобе, розповісти, як ти порушуєш закон про недоторканність житла. Цього ж самого Неша.

Боб вдав, що не розуміє. Непогано, до речі, вдав.

— Твої колишні колеги про всяк випадок “клацнули” тебе на вході й виході.

Тепер здивування Боба було непідробним.

— Ці нишпорки помітно підвищили клас роботи відтоді, як я пішов. Навчилися за одну справу уривати по два гонорари…

Особняк Неша був неподалік від автомобільної стоянки. Боб йшов упевнено, не роздивляючись по боках.

— Що значить заздалегідь вивчити місцевість, — закинув я, але він лишив зауваження без відповіді.

Я натиснув кнопку дзвінка, прилаштованого поряд із садовою хвірткою. Боб сперся на стовпчик і без особливої цікавості розглядав сіренький і досить занедбаний котедж. Мабуть, власник економив нафемонті або оселився в ньому ненадовго.

— Визирає, — флегматично повідомив Боб і виплюнув жувачку.

На крайньому лівому вікні ворухнулася штора.

За хвилину в дверях з’явився Неш. Хоч як дивно, він був у дорогому темному костюмі і бордовій краватці. Може, кудись збирався перед нашим приходом? Чи він завжди такий навіть удома?

Неш був явно здивований.

— Чим завдячую вашому візитові?

А він посвітлішав останнім часом. Уже не такий смаглявий.

— У нас невідкладні справи. Вибачте, що без запрошення. Не було часу його очікувати.

— Прошу.

Неш крутнувся на підборах і пішов попереду. За моєю спиною шурхотів плащ Крихітки.

— Ви досить затишно влаштувалися…

— Дякую! Може, щось вип’ємо, джентльмени?

— Як, Бобе? Слушна пропозиція?

Боб невизначено стенув плечима. Цей порух можна було витлумачити як завгодно.

— Наливайте, Арчібальде. Вип’ємо за те, щоб і на небі Пітер Хоок прибився до путящої команди.

— Так. Смерть містера Хоока — велика втрата для клубу… Навіть важко повірити!

Неш акуратно розлив коньяк. Боб неспокійно засовався.

— Шеф. Я б на вашому місці не пив…

— Це ж чому?

— Щоб не спіткала доля бідолахи Пітера…

— Що ви хочете цим сказати? Ви…

Певно, Неш добирав подумки якусь лайку. Але гарне виховання і недостатнє знання сленгу не давали йому висловитися як слід.

— Так, Неш! Ми маємо відомості, що до смерті Хоока причетні ви!

— Я? Що за дурниці! Чи не цей сенбернар навіяв вам таку думку?

Краєм ока я помітив, що у Боба від люті побіліли вилиці. Уявляю, що б він зробив з Нешем, якби не було тут мене!

— За час нашого співробітництва накопичилося чимало питань. По-перше, що вас тримає в команді? Болільником “Айстри” ви не були і на футболі не знаєтесь. І не намагайтеся мені забити баки казочками про безкорисливість. На Санта Клауса ви не схожі.

— Нічого дивного. Мене давно цікавить психологія людей, які присвятили себе спорту. Поки що я мав змогу не турбуватися про заробіток… Але я сподівався, що згодом ви належно оціните мою роботу.

“Його на слизьке не заженеш. Мимоволі почуваєшся дрібним шантажистом, який прийшов вимагати винагороду у бабусі за любовні листи часів її першої молодості”.

— Власне, мене цікавлять не стільки мотиви, які вас привели в “Айстру”, скільки ваші медичні вправи з футболістами.

— Містере Мортон, ви вирішили поповнити свою поінформованість у медичних питаннях? Якщо так, то це — тривала розмова…

— Що ви крутите, Неш! Ви прекрасно розумієте, про що йдеться! — підхопився масажист.

Від різкого поруху в повітрі піднявся сіренький пил і заметушився в блідих променях світла.

— Уявіть собі — не розумію! Але сподіваюся почути пояснення від такого інтелектуала, як ви, містере Боб!

Масажист ступив крок уперед і зупинився. Пригадав, що ми приїхали сюди не для бійки.

— Ні, Неш! Пояснюватимете ви. Наприклад, чому це вам — психологові — заманулося підгодовувати гравців глюкозою? В ній виявлено сторонню речовину. Не намагайтеся це спростувати — на склянках збереглися відбитки ваших пальців.

— Мало що ви могли налити у склянку після того, як вона побувала в моїх руках. Це пуста розмова, джентльмени. Боюся, що я вам нічим не зможу допомогти.

— Зможете! Особливо коли взяти до уваги, що так само, як Хоок, загинула ще одна людина — ваш асистент Мігель Ернандес. Діагноз однаковий — крововилив у мозок.

Боб подивився на мене зі здивуванням. Ця інформація була йому невідома. Я сам одержав її недавно. Вранці, після смерті Пітера. За пристойну платню латиноамериканські колеги Крістофера зібрали детальні відомості про лікувальну практику Арчібальда Неша. Там згадувався і трагічний випадок з асистентом. Рідні Ернандеса наполягали на причетності Неша до смерті юнака. Мігель розповідав родичам, що вони з містером Арчібальдом вивчають лікувальні засоби індіанців племені тофани.

— Браво! Бачу, ви не гаяли часу. Глибоко копнули. Ваша аналогія інтригуюча. Але не більше. То був просто трагічний випадок, до якого я не причетний.

— Так само, як із Хооком? — подав голос Боб.

— Цього разу ви маєте цікловиту рацію, — підкреслено ввічливо відказав Неш.

“Чорти б їх ухопили, — подумав він. — Ці жевжики учепилися в мене, як бультер’єри. Хоча вони й навряд чи зможуть щось довести, а все ж — неприємно, та ще дізнались про Ернандеса…

Мені подобався цей хлопчина. Беручкий, відданий медичній науці. Але лікаря з нього, мабуть, не вийшло б. Надто темперамент переважав розум і розважливість. Його уява була забита трагічними постатями піонерів медицини, які не раз важили життям задля порятунку людства. Якби йому сказали, що це потрібно для науки, він би з насолодою, як черепаховий суп, сьорбав бульйон з хвороботворними бактеріями. Мігель вирізнявся досить рідкісним для чоловіків потягом до жертовності. Він намагався все випробувати на собі. Вочевидь, йому не давали спокою лаври доктора Коха. І хоча самовідданий і освічений помічник у такій глушині — печувана розкіш для дослідника, я цю рису помітив у нього майже зразу. Вона таїла постійну небезпеку не тільки для життя хлопця, а й для моєї репутації. Чого вартий лікар, у якого, буває, мруть не тільки пацієнти, але й помічники?

Деякі вчені медицину тубільців невиправдано вважають примітивною. Це не так. Просто вона лежить в іншій площині науки. Спробуйте визначити, яка грань у паралелепіпеда важливіша? Первісна медицина грунтується на якісно іншій основі — рослинній. Так звані цивілізовані народи віддалилися від неї, створили нову фармакологію — штучну, яка не має витоків у природі. Штучна вважається вищою. Проте ігнорується очевидне: стародавня медицина забезпечила виживання людства. Тобто виправдала себе за певних історичних умов.