Напевно, у мене був дуже похмурий вигляд, бо Трепка обірвав свою розповідь і стурбовано дивився на мене.

— Я бачу, друже, тобі жаль… Що тебе мучить, хлопче?

— Навіщо ви допустили, oоб я до останньої хвилини виступав як блазень?

— Це теж була гра. Не з тобою, а з убивцею… Та, зрештою, я не бачу, що могло б образити твою честь.

— Пекельний світ! — вилаявся я.

— Е, друже, візьми себе в руки і дозволь іншим судити про світ.

— Ну гаразд, капітане, — я стиснув зуби, — сподіваюся, oо тепер, коли все уже скінчилося, ви відкриєте мені карти?

— Ну звичайно. Власне кажучи, ця справа простіша, ніж здається на перший погляд. Я з самого початку звернув увагу на Галінку. Становище лаборантки давало їй особливі можливості. Правда, її прийняли в інститут порівняно недавно. Робота Містраля на той час вийшла вже з стадії лабораторних дослідів, і професор перевіряв свої клінічні відкриття в периферійних лікарнях. А проте я припускаю, що Галінка мала нагоду поритися в його рукописах і листуванні. І тоді в її честолюбній голівці виник злочинний план. Нічого не вдієш, друже, в цій грі можна було рискнути. Привласнити собі такий твір…

— Ви думаєте, що вона могла привласнити його собі? — запитав я недовірливо. — Але ж як? Адже вона не мала навіть звання лікаря!

— Зате його мав Міхал Касіца.

— Міхал Касіца? — скрикнув я.

— Міхал Касіца був її спільником, друже. Та, напевне, й коханцем. За кордоном вони могли видати себе за молодих науковців з інституту гематології. Не знаю, чи пощастило б їм це зробити. Але в найгіршому разі вони могли б продати працю Містраля. Є країни, де наукові відкриття розцінюються як товар. }х можна продавати і купляти. Уявляєш собі, які спокусливі перспективи відкривав перед молодою парою вигідний продаж такої праці?

— Але невже тут не можна було обійтися без убивства? — запитав я. — Адже ця робота була таємницею професора. То чи не досить було просто викрасти її, зробити фотокопії?

Трепка похитав головою.

— Якби професор був живий, то він, безумовно, добивався б авторських прав на свою працю скрізь, де б вона не була опублікована. З цього міг би вийти скандал і кримінальна справа. Та ще серйознішою обставиною було те, що професор за кілька днів мав вилетіти в Токіо, на міжнародний з'їзд, де він збирався розповісти про свої відкриття. Це зовсім поплутало б плани Галінки. От за таких обставин злочинці й прийшли до думки про вбивство. Треба визнати, що це вбивство було обдумане дуже грунтовно і підготовлене до найдрібніших деталей. Отруєння, друже, характерне тим, що смерть майже ніколи не настає саме тоді, коли вчинено злочин, тобто коли жертві дано отруту. І тому вбивця майже завжди має перевагу. У даному випадку справа ускладнювалася ще й тим, що було незрозуміло, заради чого вчинено злочин і як підсунули професорові ціаністий калій. Так, наприклад, перед нами одразу постала проблема, де була отрута — в порошку чи в горілці. Але розгляньмо справу по порядку. Галінка вирішила скористатися з маленької слабості професора. Містраль мав звичку випивати перед сном чарку чогось міцного. Не знаю точно, як це відбувалося в «Ізоляторі», а в «Пристані» Мацьошекова щовечора о десятій годині приносила йому в кімнату півсклянки вишнівки. Це була звичка, якої завжди ретельно дотримувались.

— Отже, ціаністий калій був усе-таки в графині, — зітхнув я.

— Так, — сказав Трепка, — твоя гіпотеза була слушна, жаль, що пізніше ти потрапив під вплив Журки.

— Пропажа горілки, забита раковина, відро для сміття, отруєння собак… — гірко посміхнувся я.

— Досить було тільки зв'язати ці факти між собою і міцно триматися їх. Галінка, збираючись до аптеки, всипала отруту в графин, а повернувшись, вилила отруєну горілку і налила в графин звичайної вишнівки.

— І тому, коли пів на дванадцяту Мацьошек хильнув з графина, то він уже не міг отруїтися, — додав я.

— Саме так, хлопче. А оскільки раковина була забита, Галінка вилила отруєну горілку у відро. Ну, а наслідки ми знаємо.

— Хвилинку, — сказав я, — але ж у склянці в кімнаті професора була вода, а Містраль не міг її туди налити.

— Правильно, професор не міг. Але це з успіхом могла зробити Галінка, — відповів Трепка.

— Коли об одинадцятій годині зайшла зробити укол?

— Авжеж. Це було дуже спритно з її боку. Саме цьому піймався наш хоробрий Журка.

— І тому ми думали, що отрута була в порошку, який приніс Йонаш!

— Цього якраз і хотіла Галінка. Хоч, правда, вона подбала й про інші фальшиві докази. Вона обрала козлом відпущення доктора Протоклицьку І хотіла кинути на неї основну підозру. Для цього вона пересипала ціаністий калій у скляну баночку, на якій були відбитки пальців Протоклицької, і трошечки всипала в пудреницю лікарки. Зробити це було зовсім не важко, бо Протоклицька залишала свою пудреницю у спільній ванній. Ну, а решту доповнили обставини, що, як ти знаєш, у цьому відношенні були досить сприятливі для Галінки. Підозра впала майже на всіх, хто був у «Пристані».

— А проте справа з тією горілкою була рискована.

— Риск не такий великий, як тобі здається. Не забувай, що вже десь пів на дев'яту, коли після вечері помили посуд, на кухні нікого не було. Мацьошекова приходила тільки близько десятої, щоб занести Містралю вишнівку. А все товариство, як завжди після вечері, збиралось у вестибюлі нагорі. Винятком був тільки Містраль, який одразу йшов до своєї кімнати. Справа з ключем теж, мабуть, тобі ясна?

— Галінка забрала його, щоб ніхто не замкнув дверей професора, щоб вона могла ввійти вночі і забрати рукописи. Але чому ж потім вона вкинула ключ у компот? То наче якийсь дурний жарт.

— Це було в її дусі, так само, як дурна посилка з пістолетом, адресована міліції. До того ж вона, мабуть, старалася дезорієнтувати нас. Перед обідом Мацьошекова заздалегідь приносила компот і ставила його в склянках на стіл, Галінка могла вкинути туди ключ, нічим не рискуючи.

— Ви нагадали мені про постріл в «Ізоляторі», — промовив я. — Стріляла Стор, правда?

Трепка ствердно кивнув головою.

— Але навіщо вона це зробила?

— На це запитання я, власне, відповів ще тоді, в Варшаві. То була спроба.

— Спроба?

— Треба, друже, зрозуміти відношення Міхала до всієї цієї історії. Міхал весь час боявся. Його це лякало, він не вірив в успіх, боявся, що попадеться. То що ж робить наша хоробра Галінка? У неї, як ти знаєш, багато фантазії і завзяття, зате мало совісті. От Галінка й організовує мнимий замах, щоб довести слабкому духом Міхалові, що вона може діяти безкарно і кепкує собі з міліції.

Спроба закінчилась успішно. Ніхто ні до чого не додумався. Міхал піднісся духом і повірив у Галінку. До того ж саме тоді він розбив машину і попав у халепу, тому всю надію покладав на дівчину. Тільки того критичного вечора йому знову стало страшно. В останню мить він вирішує не брати участі в цій справі, дзвонить батькові і домовляється з ним про розмову. Старий Касіца їде до сина. Міхал розповідає йому про свої турботи і просить допомогти. Але в батька нема грошей, і він різко відмовляє. Це вже, мабуть, усе, що ти хотів знати, — посміхнувся Трепка.

— Хай йому біс, капітане, не жартуйте! Ви ж не сказали про найважливіше. Як Галінка забрала рукописи?

— З цим вона мала найбільше клопоту, — мовив Трепка. — Може, тобі це здаватиметься смішним, але допомогли мені банки з-під консервів.

— Банки? — я недовірливо глянув на капітана.

— Так, банки, — відповів Трепка із смішною серйозністю. — Пригадуєш, я заборонив Містралю споживати будь-яку їжу з кухні, тому професор їв увечері консерви. І ще, пам'ятаєш, він частував нас компотом. Ми спорожнили цілу банку.

— Це правда.

— Професор був педантом і любив порядок. Він, безумовно, не викинув би банок за вікно, отже, вони мали потрапити в кошик для сміття. Але в кошику їх не було. Це, друже, мені одразу дуже сподобалось. Я вже знав, що тримаю бика за роги. Кому, питав я себе, могли бути потрібні ті банки і як їх забрали?