Спочатку не знаходив жодного розумного пояснення. Тільки пізніше, коли перед нами постало питання, як винесено рукописи з кімнати, я раптом зв'язав ці дві справи: зникнення консервних банок і рукописів. Трохи подумавши, зрозумів, що їх забрала Галінка.

— Галінка?! — скрикнув я здивовано. — Коли ж, у дідька, вона могла їх забрати?

— Звичайно, після смерті професора, коли вона зайшла в його кімнату, щоб зробити укол новокаїну.

— Цього не може бути, — заперечив я, — адже її ретельно обшукувала сержант Ройкова, — перед тим, як Стор увійшла в кімнату, і після того, як вона вийшла. Ви думаєте, що Ройкова…

— Ні. Ройкова нічого не пропустила. То як же це розуміти?

— Дуже просто. Банок у Галінки не було.

— Як так? Ви ж сказали, що вона винесла?

— Ні, друже, я сказав «забрала», а не «винесла». В цьому є деяка різниця… Ну, подумай, що вона могла зробити з цими банками, знаючи, що за дверима її одразу ж обшукають?

— Не знаю… мабуть, могла тільки викинути через вікно, за мур.

— Правильно. Вона викинула їх через вікно, за мур.

Деякий час я мовчав, вражений.

— Чи не забагато це було для неї роботи, — висловив я сумнів, — сполоснути склянку після вишнівки і налити в неї води, відчинити віконниці і вікна… зачинити їх…

— Ти забув, що треба було ще вийняти з професорового халата гумові рукавички, надіти їх на руки, потім зняти і знову сховати в кишеню… — додав Трепка. — Бо, як ти догадуєшся, вона все робила в рукавичках, адже відбитків пальців ніде не лишилося. Але ти забуваєш, що Стор була в кімнаті три хвилини, це ми перевірили точно. А я поб'юся з тобою об заклад, Павелеку, що ти, не дуже поспішаючи, зумієш зробити все це навіть швидше. А втім, вона не боялася часу. Минула вже година, як професор помер, це легко було встановити, і ніхто не міг підозрівати Галінку в тому, що вона його вбила. Там виникла інша трудність. Тоді якраз був вітер, а рукописи лежали в обкладинках не зшиті. Та й взагалі вони були дуже легкі. Галінка цілком слушно боялася, що рукописи не долетять, коли їх викинути. Раніше вона, мабуть, хотіла взяти з собою в кімнату Містраля якісь пакунки, щоб разом з ними винести рукописи. Але обшук зірвав ці плани. В будинку була міліція. Тому вона знайшла інший вихід. Сподіваюся, ти догадуєшся, який?

— Консервні банки… — видавив я.

— Ну, звичайно! Вона використала консервні банки, що були в кошику для сміття. Якби цих банок там не було, то хто знає, чи взагалі крадіжка здійснилася б. Але вони були. Галінка запакувала у кожну банку по рукопису. Банку з рукописом, який був в обкладинці «Епсилон», вона викинула за мур. Дві інші спустила вниз під стіну, де лежали різні старі речі, а наступного дня підкинула один з них — той, що в обкладинці «Дельта»— в купальний халат у ванній, а другий — в обкладинці «Дзета» — Мацьошековій у пекарню. Дивно, що ні ти, ні Журка не звернули уваги на те, що сталося з банками. Може, якби звернули, то я не був би змушений відриватися від садіння капусти, — нещиро зітхнув Трепка. — Отак, хлопче, рукописи помандрували собі з кімнати в банках. На жаль, як ти знаєш, професор поміняв їх місцями. В обкладинці «Дзета» був рукопис «Епсилон», а в обкладинці «Дельта» — твір «Дзета».

Дальші події з рукописом «Епсилон» були короткі і трагічні. За відомих тобі обставин злякана, збита з пантелику Мацьошекова спалила їх. Щождо рукопису «Дзета», то тут почалася гра в підкидання його. Йонаш знайшов твір «Дзета» у ванній, в кишені свого купального халата, і, злякавшись, всунув його в халат Заплона. Заплон у свою чергу не лишився перед ним у боргу і підкинув рукопис йому в чемодан.

— Свідком чого була доктор Протоклицька, — додав я.

— Не обов'язково, — посміхнувся Трепка. — Протоклицька зовсім не обов'язково мала бути свідком тієї сцени, щоб додуматись, хто підкинув рукопис/ Йонаш, безумовно, розповів їй про свою маніпуляцію, і Протоклицька знала, що в даний момент власником «Дзети» був Заплон. І вона влучно звинуватила Заплона. Тим часом Йонаш знаходить рукопис у своєму чемодані.

— Хоче його позбутись і ховає в шпаківні, звідки він потрапляє до дітей, — закінчив я.

Трепка допив каву і говорив далі:

— Але повернімося до трюку з вікном. Той трюк відкрив мені очі на роль, яку в усьому цьому відіграв Міхал Касіца. Якщо Галінка викинула твір Містраля через вікно за мур, то, значить, за муром мав бути її спільник, і він забрав рукопис. Хто міг бути цим спільником? Людина, яка того вечора була десь близько, але за межами «Пристані». Вже тоді я подумав про Міхала Касіцу, але одна річ викликала в мене сумніви. Міхал був легковажною людиною і мало підходив на роль партнера в усій цій історії. Партнером панни Стор мала бути певна людина, якій можна було довіряти. Тільки тоді, коли я довідався, що Міхал кохав Галінку, все стало зрозумілим, його самогубство тільки підтвердило моє припущення.

— Самогубство?! — викрикнув я.

— Звичайно, самогубство. Правда, все нібито вказувало на те, що Міхала могла отруїти Протоклицька, але в мене ні на мить не було сумніву. Я вже тоді знав, що Протоклицька зовсім не причетна до цієї справи і в неї немає ніякої причини зазіхати на життя Міхала. Причину міг мати тільки вбивця Містраля. Психічний стан Міхала був такий, що вбивця міг побоюватись провалу. Але ж вбивця — Галінка, а в неї тоді не було змоги вкинути ціаністий калій у пиво. Та й навряд чи вона могла б на це зважитися. Все-таки дівчина кохала цього хлопця. Кінець кінцем, психічний стан Міхала і становище, в яке він потрапив, цілком пояснюють цей одчайдушний крок. З моменту смерті Містраля Міхал втратив рівновагу. Він живе в панічному страху, в нього виникає думка про самогубство. Раптом з'являється міліція і везе його до «Пристані». Уяви собі, як він злякався. Правда, в «Пристані» начебто все з'ясовується, але стає відомо, що в суботу близько десятої години вечора Заплон бачив його під східним муром. Міхал наляканий. Він боїться, що ми піднімемо завісу над усією цією історією, тим самим викриємо і Галінку, і його. Молодий Касіца вирішує відмовитись од здобичі і рятувати власну шкуру. З цією метою він дістає із сховища мнимий рукопис «Епсилон» і підкидає його до кімнати Містраля в «Ізоляторі», щоб створити видимість, ніби рукопису взагалі звідти не брали і він весь час лежав під картонною папкою на письмовому столі. Але тоді ж Міхал дізнається, що сталася катастрофічна помилка — рукопис замінили.

— Як, невже тільки тоді!? — здивувався я.

— Тільки тоді, — буркнув Трепка. — У той суботній вечір Міхал, за планом, діставши консервну банку, одразу ж заховав її, мабуть, десь поблизу «Пристані Ескулапа», не перевіряючи. А втім, йому навіть на думку не спало, що в банці могло бути щось інше.

— Тепер я розумію, чому в четвер він раптом повернувся в «Пристань», — сказав я, — приїхав повідомити Галінку, з'ясувати, як стоїть справа, і одержати потрібний рукопис.

— Правильно, друже. Але рукопису «Епсилон» уже не було. В пекарні Касіца побачив тільки його обвуглені рештки. Міхал впадає в стан крайньої депресії…

— А до всього цього Журка хоче допитати його.

— Так. Журка хоче допитати його. Міхал боїться провалу. Він не хоче виказати Галінку. І не може примиритися з думкою, що його викриють як учасника злочину. І він покінчує з собою.

Розділ XXXII

Я довго мовчав, переварюючи всю цю історію. А в душі моїй вирували суперечливі почуття жалю, приниження і захоплення Трепкою.

— А проте, — сказав я, — все це було не так уже й просто. Ви надто скромні, капітане, — адже це пекельна історія.

— Ну звичайно, — відповів Трепка, — це вимагало вивчення і знання грецького алфавіту, — ущипливо пожартував він. — Але в мене, як тобі відомо, є свій філософський метод. Мій покровитель — високошановний мудрець Діоген, який ходив з ліхтариком по місту й белькотів: «hominem quaero»[6]. В даному разі цим homo був ти. Не дивися так на мене, друже, це правда, — ти мені найбільше допоміг.

вернуться

6

Hominem quaero (лат.) — шукаю людину,