Поки я обережно просувався вперед, крізь спогади мої почали пробиватися тисячі непевних чуток про жахи Толедо. Про темниці оповідали дивні речі — я завжди гадав, що то нісенітниці, — надто вже моторошні були ті розповіді, тож їх переказували пошепки. Мене залишили помирати з голоду в підземному царстві темряви, чи, може, на мене очікує гірша доля? У тому, що смерті не уникнути і буде вона жорстокіша, ніж зазвичай, я не сумнівався, бо добре знав своїх суддів.

Врешті простягнені руки зустріли тверду перепону. Це була стіна чи радше мурована кладка — дуже рівна, слизька й холодна. Я пішов уздовж неї, ступаючи обережно й недовірливо, під враженням давніх розповідей. Одначе таке заняття не давало можливості об’єктивно оцінити розміри темниці, оскільки я, вочевидь, обійшов її довкола і повернувся на місце, з якого почав дослідження, навіть цього не зауваживши, такою ідеально однаковою була стіна. Я став шукати ніж, що лежав у кишені, коли мене вели в палату інквізиції; він зник, до того ж мене перевдягли у балахон з грубого саржу. Я планував увігнати лезо в шпарину, аби позначити відправну точку. Хоча така дрібниця не мала виняткового значення, та, враховуючи розбурханість моєї уяви, вона спершу здалася непереборною. Я відірвав шматок підкладки з балахона і приклав його до стіни, розгладивши й притиснувши кути. Обходячи в’язницю навпомацки, я обов’язково наштовхнуся на ганчірку, коли закінчу коло. Так я принаймні гадав. Але не розрахував протяжності темниці та власної слабкості. Земля під ногами була вогка і слизька. Якусь хвилю я, похитуючись, плентав собі, потім перечепився і впав. Надмірна втома не дозволила підвестися, незабаром мене зморив сон.

Прокинувшись і простягнувши вперед руку, я виявив поруч буханець хліба і глечик води. Надто виснажений був я, щоб міркувати над тими знахідками, тож підкріпився ними та й годі. Незабаром я відновив обхід в’язниці; врешті не без значних зусиль я натрапив на шматок саржу. До моменту падіння я нарахував п’ятдесят два кроки; повернувшись до обходу, знайшов ганчірку на сорок восьмому. Разом виходило сто кроків, і якщо припустити, що в ярді два кроки, виходить, периметр темниці — п’ятдесят ярдів. Я намацав на стіні чимало кутів, тому не отримав чіткого уявлення про форму підземелля — складно було вважати це місце чимось іншим.

Дослідження мої не мали певної цілі й, безперечно, жодної надії, та невиразна цікавість підштовхувала продовжувати їх. Залишивши стіну у спокої, я твердо вирішив перетнути темницю впоперек. Спершу я рухався надзвичайно обережно, оскільки підлога, хоч і тверда, була вкрита багном. Втім, зрештою я посмілішав і без вагань ступав твердо, намагаючись пройти якомога рівніше. Я зробив десять чи дванадцять кроків, залишки розірваної підкладки з балахона заплуталися між ногами. Я наступив на неї і впав обличчям на підлогу.

У сум’ятті падіння я не відразу відмітив дивну обставину, котра заволоділа моєю увагою за кілька секунд по тому, коли я простягся долі. Річ у тім, що підборіддя моє лежало на підлозі темниці, але губи і верхня частина голови, які, я відчував, були нижче, не торкалися нічого твердого. В той сам час лоб, здається, купався у липких випарах — специфічний запах старої плісняви вдарив у ніс. Я виставив уперед руку і здригнувся, усвідомивши, що впав на самому краєчку круглого провалля, розмірів якого я наразі не міг визначити. Промацуючи скраю цеглу, я навмисно зачепив маленький фрагмент і дозволив йому впасти вниз. Довгі секунди я дослуховувався до перестуку, коли він падаючи бився об стіни провалля, тоді почулося глухе падіння у воду й гучне відлуння. Долинув звук, ніби вгорі похапцем відчинили двері й відразу їх зачинили. Слабкий проблиск світла зненацька прорізав пітьму, згаснувши за мить.

Я чітко побачив сплановану для мене загибель і привітав себе з рятівним падінням. Один зайвий крок — і я б загинув для цього світу. Смерть, якої я щойно уникнув, нагадувала розповіді про інквізицію, котрі я вважав перебільшеними й неправдоподібними. Жертви її тиранії мали вибір — або прийняти смерть у звичайних фізичних муках, або, перш ніж загинути, зазнати моральних знущань. На мене чекала доля останніх. Довгі страждання розхитали мої нерви, я тремтів од звуків власного голосу, ставши годящим об’єктом для тортур, які на мене очікували.

Тремтячи, я поплентався назад до стіни, бо вважав, що краще загинути там, ніж у колодязях, якими наразі моя уява наповнила темницю. В іншому розумовому стані я, можливо, набрався б сміливості відразу покінчити зі стражданнями, стрибнувши в одну з безодень, та тоді я був найбільшим боягузом. Не міг я викинути з пам’яті й те, що читав про такі провалля, — в них не давали померти швидко.

Душевне збудження не дозволяло мені заснути довгі години, та врешті я задрімав. Прокинувшись, я знову знайшов поруч буханець хліба та глечик води. Мене мучила пекуча спрага, тож я спорожнив глечик одним ковтком. Напевне, туди чогось додали, адже не встиг я допити, як відчув непереборне бажання заснути. Я спав як убитий. Хтозна, скільки я спав, та, розплющивши очі, побачив навколишні предмети. Неяскраве, але пекельне сяйво, природу якого я спершу не міг визначити, дало змогу побачити обшир і зовнішній вигляд темниці.

Я глибоко помилявся щодо її розміру. Повна протяжність стін не перевищувала двадцяти п’ятьох ярдів. На кілька хвилин цей факт завдав мені чимало марного клопоту, адже за жахливих обставин, у яких я перебував, хіба мали значення звичайні розміри темниці? Та в мені зародився безглуздий інтерес до дрібниць, і я постарався визначити причину помилки в розрахунках. Раптом мене як осяяло. За першої спроби дослідження я нарахував п’ятдесят два кроки до падіння, мабуть, я був за крок чи два від шматка саржу, майже повністю обійшовши підземелля. Потім я заснув, а прокинувшись, пішов у зворотний бік, таким чином подвоївши розміри темниці у своїх розрахунках. Плутанина в голові завадила помітити, що я почав обходити стіну по ліву руку, а закінчив по праву.

Помилявся я і стосовно форми підземелля. Виявивши чимало кутів, я дійшов висновку про неправильну форму — таким потужним був ефект цілковитої темряви на людину, що прокидається з летаргії чи сну! Кути ж належали кільком маленьким западинам, або нішам, що містилися на різній відстані одна від одної. В цілому в’язниця виявилася квадратною. Те, що я спочатку сприйняв за кам’яну кладку, тепер видавалося більш схожим на залізо чи інший метал — на величезні пластини, місця з’єднання яких утворювали ніші. Всю поверхню металевого каркаса вкривали мальовидла, жахливі й огидні картини, породжені хворобливою забобонною уявою монахів. Постаті демонів завмерли в погрозливих позах, скелети й моторошні створіння обсіли стіни, спотворюючи їх. Я зауважив, що обриси чудовиськ достатньо чіткі, а кольори здавалися бляклими й розмитими, ніби внаслідок постійної вологості. Тепер я помітив, що підлога теж кам’яна. В її центрі зяяло кругле провалля, від якого я випадково врятувався. Воно було єдине у підземеллі.

Все те я побачив нечітко і завдяки чималим зусиллям, оскільки моє становище кардинально змінилося, поки я спав. Я лежав на спині, простягнувшись у повний зріст на невисокій дерев’яній рамі, міцно прив’язаний до неї довгою попругою. Вона була безліч разів оповита навколо моїх ніг і тулуба, залишаючи вільною лише голову і ліву руку, щоб я ледве міг дотягнутися до їжі, яка лежала поруч на череп’яній таці. Глечика не було, а мене палила нестерпна спрага. Як виявилося, мучителі мали на меті ще й посилити її — на таці лежало гостро приправлене м’ясо.

Подивившись угору, я оглянув стелю в’язниці. Вона була сорок чи п’ятдесят футів заввишки. Незвичайне зображення на одній з її панелей прикувало мою увагу. То була Смерть, як її зазвичай зображають, але замість коси вона тримала предмет, що на перший погляд здався мені зображенням великого маятника, як на старовинних дзиґарях. Втім, щось у зображенні механізму змусило приглядітися до нього уважніше. Я пильно вдивлявся в нього (він був якраз наді мною), і мені примарилося, що я бачу, як він рухається. Наступної миті моє припущення підтвердилося. Амплітуда коливань була невелика, рухався він повільно. Кілька хвилин я розглядав маятник, трохи з жахом, а більше з подивом. Зрештою, стомившись, я спрямував зір на інші об’єкти на стінах.