— Так знайте ж: моє вiдкриття має для людства бiльше значення, анiж штучний супутник! — вiв далi незнайомий, i ранiше, нiж я встиг опам'ятатись, кинувся на колiна, i почав розгортати сувiй. За кiлька секунд пiдлога редакцiї була вкрита папером у клiтку, помережаним чудними значками. — Ви стоїте над картою свiту! — урочисто заявив вiдвiдувач. — Це план метеорологiчної вiйни! Погода може стати найдiйовiшою зброєю проти ворога… Хвилинку, я вам усе докладно поясню… Ворога ми затопимо дощами i зливами, зметемо бурями та ураганами…

Ще й зараз пригадую неприємне почуття, що охопило мене тодi. Я вiдчув, як кров приливає до голови, як у мене з неймовiрною силою наростає лють.

Од вибуху гнiву мене врятував телефон. Говорив доктор Пегас.

— Чи є у вас сьогоднi вiльна часинка? Можете завiтати до мене десь о п'ятiй годинi? Я маю надзвичайно цiкавий сюжет для фантастичного оповiдання.

— Так, зараз прийду! — сказав я скорiше не йому, а бiдолашному винахiдниковi, який усе ще стояв навколiшки i з нетерпiнням поглядав на мене.

— Нi, не зараз, бо я повернусь додому тiльки о пiв на п'яту. Запишiть мою адресу: Мала-Страна, Ностицева вулиця, п'ять.

— Дякую за запрошення! — вiдповiв я.

— Тож не забудьте! — сказав доктор Пегас на прощання.

"Метеорологiчного винахiдника" я послав на шию колегам з журналу-конкурента. Хай використають його винахiдницький талант для чогось бiльш розумного.