Пісня 17-та
Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.
Бачачи життя оцього горе,
Що кипить, немов Червоне море,
Вихром туги, напастi, бiд,
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -
Горе сущим у нiм!
Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,
Щоб не втонуть з фараоном в морi [171] .
В пристань тиху бiжу я, мчу,
I криком плачевним кричу,
I здiймаю руки.
О Христе! Не дай згорiти в адi!
Дай в твоїм пожить небесному градi.
Хай у свiй не потягне слiд
Блудниця-свiт, цей темний свiт!
О милостi прiрва!
