Становище Герствуда було таке, що в усьому цьому не було нічого неприродного. Його дружина розуміла, що службові інтереси примушують його часом бувати в товаристві і без неї. Але останнім часом він уже кілька разів, посилаючись на службові обов’язки, відмовився піти з нею кудись увечері. Так було і минулого ранку.
— А мені здавалось, ти казав, що будеш зайнятий увечері,— обережно зауважила вона.
— Я й був зайнятий! — вигукнув він. — Довелося одірватись і піти, а потім сидіти до другої години ночі.
На цьому розмова скінчилась, лишивши однак після себе неприємне почуття. Саме тоді чоловік почав ставитись до бажань дружини особливо неуважно. Уже кілька років його почуття до неї все згасало, і він нудьгував у її товаристві. А тепер, коли над його обрієм сходила нова зоря, старе світило зовсім погасло. Йому б хотілося забути про минуле, і кожне нагадування його дратувало.
Місіс Герствуд, навпаки, не хотіла нічим поступатися і вимагала від чоловіка суворого додержання шлюбної угоди, дарма що ця угода вже давно стала мертвою буквою.
— Сьогодні ми збираємось у гості,— сказала вона через кілька днів. — Я б хотіла, щоб ти пішов з нами. Ми йдемо до Кінслі, там буде містер Філліпс з дружиною. Вони спинилися в готелі «Тремонт», і ми хочемо їм показати місто.
ІІісля того, що сталось у вівторок, Герствуд не міг відмовитись хоч Філліпси були зовсім нецікаві із своїм порожнім гонором і неуцтвом. Він погодився, але неохоче, і вийшов з дому в поганому настрої.
«Треба покласти цьому край, — подумав він. — Я не збираюсь морочити собі голову всілякими приїжджими, коли в мене є робота».
Незабаром місіс Герствуд придумала нову розвагу — цього разу вона збиралась на денну виставу в театр.
— Люба моя, — відповів він, — у мене нема часу. Я дуже зайнятий.
— Для інших у тебе знаходиться час, — кинула вона, дуже роздратована.
— Нічого подібного! — обурився він. — Я просто не можу нехтувати діловими знайомствами, от і все!
— Ну добре, добре! — вигукнула вона і міцно стиснула губи.
Між ними запанувала ще більша незлагода.
Водночас інтерес Герствуда до маленької фабричної робітниці, з якою його познайомив Друе, зростав, можна сказати, майже прямо пропорційно. А ця юна особа швидко розвивалась під впливом свого становища і науки, яку вона діставала від нової приятельки. У неї були всі задатки, щоб вибороти собі те, чого вона прагнула, — краще становище в житті. Блиск розкошів, що вабив її здалека, не давав їй спокою. Не можна сказати, щоб її обізнаність з життям дуже збільшилась, зате бажання пробуджувались і множилися. Нескінченні теревені місіс Гейл про багатство, про становище в світі навчали її розбиратися в різних ступенях заможності.
Місіс Гейл любила прокататися в добру погоду, надвечір, щоб помилуватися неприступними для неї розкішними віллами і газонами навколо них. На Північній стороні в той час виросло чимало гарних будинків, що простяглися вздовж нинішньої Північної набережної. Стіна з каменю і штучного граніту, яка нині оточує берег озера, тоді ще не існувала, але вже була прокладена чудова дорога; зелені газони поміж будинками тішили зір, а самі будинки були новісінькі і дуже гарні. Коли минула зима і настали перші погожі весняні дні, місіс Гейл найняла якось екіпаж і запросила Керрі покататись. Вони проїхали спершу до Лінкольн-парку, потім далі, в напрямі до Івенстона, повернули назад о четвертій годині і десь близько п’ятої досягли північного кінця набережної. В цю пору року дні ще досить короткі, і величезне місто вже почали огортати сутінки. Ліхтарі спалахували, розливаючи те м’яке світло, що здається ріденьким і прозорим. Повітря пестило тією невимовно ніжною свіжістю, що пробуджує і тіло і душу. Керрі відчувала красу цієї днини. В її душі визрівали нові глибокі пориви. Екіпаж мчав уперед по гладенькій бруківці. Час від часу вони зустрічали інші екіпажі. Керрі бачила, як один з них зупинився, лакей зіскочив і розчинив дверцята перед джентльменом, який, певно, повертався з вечірньої прогулянки. За широкими газонами, що ледве починали зеленіти, м’яко сяяли лампи, неясно освітлюючи розкішні кімнати. Тут впадало в око тільки одне крісло, там стіл, там затишний куточок, але все це приваблювало її з нездоланною силою. Ніби зринали з дитячих спогадів омріяні колись казкові палаци й королівські замки. Керрі здавалося, що за цими розкішними, оздобленими різьбленням ганками, за дверима з кольоровими, блискучими шибками, заллятими світлом з кришталевих гранчастих і круглих ліхтарів, не може бути ні турбот, ні нездійсненних бажань. Вона була певна, що щастя повинно бути саме там. Якби вона тільки могла пройти по цій широкій алеї, піднятися на цей розкішний ганок, що здавався їй таким прекрасним, ввійти в ці двері граціозною і багатою, — о, як швидко зник би смуток і в одну мить ущух біль в серці І Вона дивилась, дивилась, і захоплювалась, і мріяла, і вся віддавалася тоскному бажанню, а неспокійний, солодкий голос спокуси без упину нашіптував їй щось,
— Якби мені отакий дім, — промовила місіс Гейл сумно. — От було б чудової
— А кажуть, ніби немає на світі щасливих людей, — озвалась Керрі.
Вона стільки чула лицемірних балачок лисиці про зелений виноград!
— А проте я помічаю, що люди в розкішних будинках якось миряться зі своїм нещасливим становищем! — іронічно зауважила місіс Гейл.
Повернувшись до своєї квартири, Керрі була вражена її убогістю в порівнянні з тим, що вона тільки що бачила. Вона добре розуміла, що це лише три невеличкі, більш-менш пристойно мебльовані наймані кімнатки. Вона тепер порівнювала їх не з тим, що мала колись, а з тим, чим щойно милувалася. Блискучі ганки пишних будинків ще сяяли перед її очима, стукіт коліс розкішних екіпажів ще бринів у вухах. Хто такий, зрештою, Друе? А вона, що таке вона? Сидячи в кріслі-гойдалці коло вікна, вона все думала над цим, втупивши погляд поза освітлений ліхтарями парк, туди, де мерехтіли вогні будинків на авеню Уоррен і авеню Ешланд. Керрі була надто збуджена, щоб піти вниз попоїсти. Вона не могла нічого робити, гойдалася в задумі у кріслі й наспівувала. Пригадувалися старі, забуті мелодії, і від цих звуків ще болючіше стискалося серце. Тоскний неспокій, сповнений бажань, мучив її. Їй ввижалася то кімната в старенькому будиночку в Колумбія-Сіті, то пишні палаци на набережній, то гарне убрання якоїсь дами, то ще якесь вишукане видовище. Нестерпний смуток все дужче огортав її, але до нього домішувались невиразні прагнення, мрії. Їй уже здавалось, що вона безнадійно самотня, всіма покинута й забута, і вона ледве стримувала тремтіння губ. Час минав, а вона все наспівувала й наспівувала, сидячи в темряві коло вікна, не розуміючи того, що вона в цю мить така щаслива, як тільки можна побажати.
Керрі все ще була в такому настрої, коли раптом увійшла покоївка й сказала, що у вітальні містер Герствуд і що він хоче бачити містера і місіс Друе.
«Він, мабуть, не знає, що Чарлі поїхав», — подумала Керрі.
Вона всю зиму майже не бачила управителя бару, але ніколи не забувала про нього. То те, то інше нагадувало їй про цього чоловіка, який справив на неї таке сильне враження. Вона одразу кинулася до дзеркала, стурбована думкою про свій вигляд, але, подивившись на себе, заспокоїлась і спустилась у вітальню.
Герствуд, як завжди, був чарівний. Ні, він не знав, що Друе немає в Чікаго, сказав він. Втім, ця новина не справила на нього особливого враження, і він звернув розмову на загальні теми, які могли цікавити Керрі. А він умів підтримувати розмову так невимушено! Чималий досвід допомагав йому в цьому, до того ж він знав, що йому симпатизують. Керрі слухала його залюбки, він це бачив і дуже скоро цілком заволодів її уявою. Він присунув свій стілець трохи ближче і навмисне притишив голос, щоб його розмова з нею здавалась інтимнішою. Він описував різні розваги і людей, з якими йому доводилось зустрічатись. Він побував там і там, бачив те і те. Керрі мимоволі проймалася бажанням теж побачити все це, і водночас він не давав їй ні на мить забувати про нього самого. Вона весь час відчувала його присутність, його чари. Іноді він, усміхаючись, повільно підводив очі, щоб підкреслити якесь слово, і його погляд заворожував її. їй уже подобалося все в ньому. Один раз, для більшої переконливості, він торкнувся її руки, і вона тільки усміхнулась. Він ніби оточував її якоюсь особливою атмосферою, що поглинали всю її істоту. Вона ні на хвилину не відчула з ним нудьги, сама ніби стаючи розумнішою. Під його впливом вона повеселішала; прокинулося все, що було в ній кращого. Вона почувала себе з ним такою, як ні з ким, — недарма він без кінця вихваляв її. І притому в його поводженні з нею не було і сліду тієї вищості, яка була властива Друе.
