У Ядзі поступово зростала лють. Вона в жодному разі не сприймала цю поїздку як побачення, але попри все, хіба це чесно? Можна було попередити, що незабаром до них приєднається цей умираючий лебідь на рахітичних ніжках… Вона ж бо не мала нічого проти. Принаймні не розраховувала б на… Отож бо, вона й сама не знала, на що. Що ж, зараз вона могла мати претензії виключно до себе самої, бо як остання дурепа мордувалася в незручних шпильках і немилосердно тісному корсеті з ефектом схуднення, тоді як навіть кульгавий пес не звертав на неї найменшої уваги. Ну, коли так, то вона собі ні в чому не відмовлятиме:

— Будь ласка, номер шість у меню.

Офіціант іще раз перепитав, чи справді Ядзя замовляє саме це, і зник у кухні. Коли він з’явився вдруге, цього разу із заставленою тацею, минула ціла вічність, а ці двоє вуркотіли собі, наче двійко голубів, котрих оминув пташиний грип.

— Ви просто чудо! — Хлопець у білій службовій формі навіть насмілився висловити власну думку. — Минулого разу голяшку в пиві з горохом і вудженою грудинкою в нас замовляла жінка років п’ять тому! Це була Ангела Меркель, ще до того, як стала канцлером, — гордо проказав він, ставлячи перед Ядзею паруючу тарілку з велетенською порцією м’яса, по якому стікав золотавий жир.

— А-а-а-а-а-а!!!

І вечеря пішла коту під хвіст, бо вгледівши величезний шмат свинини, вкритий подекуди рум’яною хрусткою шкіркою, Верена мало не знепритомніла й довелося повертати її до тями.

Ранок виявився для Ядзі таким самим кошмарним, як і попередній вечір. Вона заснула лише на світанку. Спати заважала не лише нестравність після спожиття улюбленого делікатесу пані канцлер, але й голосні та непристойні вигуки й постогнування, що долітали з кімнати Ципріяна й спільної на два номери ванної. Не було жодних сумнівів, що саме він репетирував із Вереною, а одного разу (Ядзя голову б дала відрубати), вони примудрилися зробити це навіть під душем!

Перш ніж вони лягли в ліжко, Верена спрямувала на коханця акриловий кіготь і поставила найненависніше для всіх чоловіків запитання:

— Ти мене більше не кохаєш?

— Перестань дуріти, ти ж сама мене покинула.

Верена розлючено підвелася.

— Можна було хоч раз сказати щось хороше, перед тим, як ми почнемо кохатися! Чи зараз ти залишаєш компліменти для свого нового ідеалу жінки, га? Зізнайся, тепер тобі до вподоби гладухи?

Ципріян підійшов до неї й пригорнув. Зблизька Верена видалася йому постарілою й знищеною. Відчайдушно стирчали надміру худі лопатки. І взагалі вона вся була якась суха й гостра.

— Дай спокій, — лагідно мовив він. — У тебе ж є твій продюсер.

— Не змінюй тему! Ти біля неї скачеш, ніби в тебе яйця горять. Зрештою, я й сама можу в неї про це запитати.

І рушила до дверей, проте Ципріян виявився швидший. Обійняв її міцно, боячись, що та зараз влаштує скандал. Гарячково прикидав, як вийти із цієї ситуації так, щоб і вовки ситі, і вівці цілі. Аби було і вашим, і нашим. Якщо Верена зараз увірветься до Ядзі й влаштує сцену ревнощів, та покине програму, а Ципріян може замовляти собі труну. Що ж робити? Він зітхнув і з важкою душею втаємничив Верену в усе. Та довідалася, що завдання Ядзі — грати в програмі роль цапа-відбувайла, а він має стежити, щоб вона ні про що не здогадувалася й нормально виглядала.

А потім вони зайнялися зовсім іншими речима. На жаль, усе йшло якось важко, бо невідомо чому щоразу, як худі Веренині ребра впивалися Ципріянові в тіло, він думав, що із Ядзею це було б набагато краще. Бо вона ж значно… повніша, і повинна бути приємнішою на дотик.

Ядзя прокинулася зі спухлими повіками, проте встигла помітити, що годинник показує чверть на одинадцяту. Отже, вона проспала сніданок і, мабуть, не один оргазм за стіною. Казкове перебування в «Затишку» закінчувалося, треба було повертатися до власної казки. Миючись у ванній, вона дійшла висновку, що власне кажучи, нічого не сталося. Вони приїхали із Ципріяном як двоє чужих людей, яких об’єднує лише бізнес, і так само виїжджають. Нічого не змінилося і, зрештою, сальдо цих вихідних залишається додатнім. Могло бути й гірше.

Помахала рукою адміністратору і, тягнучи свою напхану сумку, швидко вибігла на ганок.

Хоча Ципріян уже розігрівав мотор, Ядзя зупинилася, як укопана, й не могла рушити з місця. Поруч із водієм сиділа Верена й змагалася з волоссям, силкуючись запхнути його під золоту, вигадливо накручену на голові, хустку. Помітивши Ядзю, вона нещиро посміхнулася до неї й повернулася до свого заняття. Тим часом водій з стурбованим виразом обличчя вийшов із машини.

— Дурного робота. Утрьох ми не помістимося…

Він стояв перед нею як побитий пес, і йому справді було прикро. Ядзя теж почувалася як остання дурепа, та ще й це бісове око знову почало сіпатися.

«Хоч би він не помітив, хоч би не помітив», — подумки благала вона. Ядзя не знала, що, власне кажучи, їй робити. Може, влаштувати йому сцену? Таку, щоб не було мало? Так, зараз вона йому тут влаштує справжню бойню!

Але замість того сказала:

— Нічого страшного.

Усе життя вона так казала. Нічого страшного, мамо, що ти підкинула мене на виховання тітці. Нічого страшного, дорогенький, що ти кидаєш мене й залишаєш саму з дитиною. Нічого страшного, що ви вкрали мій проект. Нічого, блін, страшного, що всі ви чхати на мене хотіли!

— Повернуся потягом… — закінчила вона, усміхаючись.

— Справді? — спитав задля годиться Ципріян і галантно цмокнув її в щічку.

Із полегшею повернувся до машини. Перш ніж він рушив, Верена опустила шибку й крикнула в її бік:

— Збережи квиток, телебачення поверне тобі гроші! Па-па!

Машина рвонула з місця, а Ядзя залишилася сама як палець, поволі усвідомлюючи гірку правду про те, що ця поїздка була всього лише маркетинговою ідеєю продюсера, профінансованою з бюджету програми.

Чекай, чекай… А на що ти, власне, розраховувала? На романтичну love story зі струнним квартетом і перстеником у келиху із шампанським? Звичайна робота, от і все. До того ж понаднормова. Можна було сердитися на себе лише з однієї причини: коли хтось поводився по-свинському, вона не говорила про це вголос, а навпаки, наче добра тітонька, швиденько надягала на свиню мереживо.

Навіщо, хай йому біс, вона сама зробила все, щоб вийти із цієї незручної ситуації, навіщо полегшила йому відступ? Треба було стояти й дивитися, як Ципріян безсило звивається й кумекає, що йому робити. Зрештою, це ж була його ідея.

Повернення до реального життя настало дуже швидко. Буденні проблеми поглинули Ядзю, як чорна діра. Проте та, що в космосі, була, мабуть, менш підступна, ніж ця відчутна, розташована просто над її ліжком. Листопадові дощі й мжички примусили Ядзю подзвонити, нарешті, до адміністрації й домовитися про термін появи чарівника, котрий займався дахами. Вона набрала номер, її з’єднали з потрібним кабінетом, і цієї миті Ядзя вперше усвідомила безсумнівні переваги, спричинені фактом кількаразової появи на телебаченні.

— Зараз, зараз подивимося, коли в нас є вільні майстри… — голос у слухавці був помітно збуджений… — третій квартал наступного року.

— Мені тече на голову зараз! — Ядзя була у відчаї.

— Ми не робимо жодних винятків, проте… — Чиновниця знала, як тримати напруження.

— Проте?

— Для пані ми щось зробимо. Ви ж розумієте, увесь наш житловий кооператив «Тисяча й одна ніч» палко за вас уболіває. Для нас це особиста справа, ми пані сприймаємо, як би це сказати… як представницю всіх мешканців нашого району!

— О Господи…

У Ядзі ноги підкосилися, і їй спало на думку, що якщо вона не потрапить до наступного туру (а не потрапить — це точно), то її запросто виселять.

Так чи сяк, а виходу не було. Вона вислухала обіцянку, що фахівці невдовзі до неї навідаються, і зайнялася наступною проблемою.

Уже тиждень, як Гуцьо ходив у мокрих, щойно куплених черевиках. Він не хотів зайве хвилювати маму і вдавав, що взуття, як і переконував виробник, водонепроникне. Через три дні хлопчик підхопив добрячий нежить, а ще через два — бронхіт. Тож зараз він лежав у ліжку, немилосердно нудьгував і випробовував на собі чергові фармацевтичні новинки, доводячи цим домашній бюджет мало не до катастрофи. Найбільш очікуваною подією дня для малого були пообідні відвідини Едзя з теплим обідом, іноді забігала Надя. Вона мала приносити йому уроки, але без підбадьорливої присутності Густава в її зошитах світилася порожнеча, яку де-не-де прикрашали зауваження вчительки. Зрештою, зараз Надя взагалі не зважала на шкільні обов’язки. Систематичні зусилля, яких протягом певного часу докладали Гуцьо з Едвардом, почали давати результати. Дівчинка навчилася читати! Спершу бубоніла по складах, зате невдовзі лише пробігала очима увесь рядок. Це заняття поглинуло її повністю, даючи невідоме досі задоволення.