То коли ж тоті Розигри?

Гуцульский календар вказує: по Зеленому четвергови. Ще: “Розигри свєткуют гуцули, аби нявки ни взєли кого з собов, бо сей день — то свєто лісних; уни данцуют довкруг корчів, особливо ліщини, та не дают нічого робити”. І далі вже те, про що ми багато говорили: “Кажут, шо на Розигри ни можна робити, аби буря городами ни играла”. І це прояснено: за своє свято нечиста сила (хоть гріх таких файних дівчат обзивати так, але...) нашле пімсту тому, хто не дотримував — городи витовче.

Але мудрі гуцули і таке запримітили: на Розигри и звір усєка розигруєтци — най Бох боронит! Єк би у тот чєс між них упавси чоловік — роздерли би...

І далі: хто робит на Розигри, у того лакома звір маржину бити.

О! Це вже ближче до істини. У природи мусит бути такий день: Розигри.

І випадає він — день розигрів усеї дихані, надто лісової — у червні, тижнем по Зеленому четвергові.

Докладніше не сказати! Дивіться у календар, як маєте святешний, вичисляйте і святкуйте, хто як любить: можна іти на Скупову спати (не забудьте лиш узяти “лук-часник і оделен-зілля”), аби вздріти красних нявок у танцях; кому шкода городів, має вмерлих “ненароджених”, — краще нічого не робити; а хто має охоту здибати “розийграного” ведмедя — також прошу кудись у хащі!

Онуфрея припадає щороку 25. VI. До Онуфрья зазуля голосно кує. Ану, прослідкуймо, чи то так. Від Овуфрея і до Івана “затвердає” — давиться ячмінним колосом (вона, видно, звикла їсти зелене колосся, а тут воно вже стигле, з остюками). На Йвана перестає кувати цілком. Кажуть: від Онуфрея до Йвана днина стоїть на порі - “ні прибуває, ні менчєе”. Але то неправда, — сумніваються гуцули, — бо сонце так довго не годно стояти на однім місці; днина не стоїть на порі ані одної години; сонце щодня на инчим місци заходить; кождий це упантрує, як лиш схоче.

Не один гуцул не одне упантрував у природі. Нам важливо скористатися з усього, що полишено, передано предками. Воно добре виважене.

Сьомий місяць року — білень. Ще кажуть — бидзень. Згадуємо: тоді білять полотна; від спеки, мушні бицкаються корови.

7 липня (біленя) — Івана Купала, Різдво Йоанна Хрестителя. З цим днем пов’язано чи не найбільше обрядів; багато з них дійшли до нас. Але вже на початку XX століття бідкалися гуцули, що не розуміються на зіллях, котрі їх знаючі предки збирали на Йвана. А зілля було сильної лікувальної дії. “На Йвана идут в Чорногори брати усякі зілля. Старі люди с-нали докладно, ике зіллє до чого служит, ику маєт силу, єк си називає. Из теперішних людей мало хто це знає. А кожде зілля має силу, єк єго избирати до Ивана. Найбільше берут зіллє днем перед Ивана”.

Знали і уміло брали. І на лік, і на ворожбу. Особливо збирали оделен (Valeriana off), косатень (Iris), крівавник (Achilea millforium), хрещате зілля (Paris quadrifolia), прозірник (Hypericurn perforatum), підорву (Lysimachia nummularia). Тим зіллям лікуються гуцули без посвячення.

А оце зілля перед вживанням святять: біж-дерево (Artemisia campestris), васильки (Ocymum basilicum), живокіст (Symphytum off), звоздики (Dianfhus), чорнобривки (Tagetes patuSa), дівенну (Verbascum), арніку (Arnica montana), криве зіллє (Poligonium bistorta), девєцел (Carlina acaulis), підойму (Sanicula europaea), омелу (Viscumalbum).

He можу окремо не відділити матриган (Atropa belladona) — як видимо, це беладонна! Збираючи зілля Чорногорою, не раз наші діди надибували цю чародійну ростину. Її також святять. Але коли найдуть, мечуть, бувало, довкола него крейцарі, танцюють, обнімають, цілують його... Корінь матригану вважається у горах злюбним. Та й не лише до люби, а від різних тяжких недугів його звикли уживати. Розкажу про це далі...

Назбиране зілля несуть до церкви посвятити. Убирають ним великий хрест перед церквов. Як тільки священик посвятить зілля, розхапують його з хреста один з-перед одного. Тоді ліпше помагає проти уроків, до підкурювання, ліком.

День перед Іваном обкладають, обтикують хату зіллям, та й не лиш хату — городами тичуть ліщину; вона хоронить від черваків урожай.

Коли говоримо про цвітіння папороті, то маємо зауважити, що вона цвіте з 7-го на 8 липня, з Івана на Йвана Купала. Івана - сьомого, а Івана Купала восьмого липня-біленя.

Бувало, неня будить нас із сестрою до схід сонця на Йвана Купала і каже бігти голим скупатися у росі. А нам малим все рівно — голі чи в сорочечках, надворі літо. Правда, роса застудена — дрижаки виступають на шкірі. Лягаємо на горбі і одна за одною качєємоси росяними травами удолину — аж світ закрутиться. Але зато будемо здорові — абияка де висипка, бубка - все пропаде; ми вірили, бо так було.

Нагадалася співанка з тих часів:

То таки дівоцькі свята! Бо йде мама дівки на виданню або сама дівка у ліс шукати зілля тирлич. Скоро знайде, вимикає з корінням і так примовляє: “Тирлич, тирлич! Ти до мої дівки (до мене) дев’ять легінів приклич! З дев’ятьох — вісім, з восьми — сім, з семи -шість, з шести — п’ять, з п’яти — чотири, з чотирьох — три, із трьох два, з двох — одного; то її (мій) суджений, не розгуджений”.

Зілля тирлич приносять до хати, ховають до другого дня. Скоро лиш зазоріє, треба іти по воду, кажучи: “Єк вода борзо йде головицями, чуркалами, теплицями, так аби моя дівка (я) борзо віддаласи. Єк сонцем усі люди радуютси, так аби мойов доньков (мнов) радували си. Єк вітер шпарко біжит, так аби до мої доньки (до мене) свати їхали. Єк любит маціцька дитинка свою мамку і гине за нев, так аби легіні гинули за мойов доньков (за мнов)”.

Так промовляє три рази, за кожним разом зачерпаючи води; несе ту воду до хати і варить у ній тирлич-зілля. У тім виварі має дівка рано умитися, тоді вона певно сего року вийде заміж. Як заскоро — залежно від того, як віяв вітер, коли воду брала.

Не дивно, що дівки так люблять сильний вітер на Йвана!

Тепер я вам, дівчата, таке розказала, що будете мені дякувати, лиш дочекайтеся Купайла та зробіть усе, як треба. Шкодую, що молодою не скористалася з такої важливої ради, бо надто скоро заміж вийшла, не дочікуючи шпаркого Купайлового вітру...

Кому це вдалося, може ще й таку давну ворожку мати на увазі. Як зазоріє на Івана, іде дівка до чуркала (треба, аби вода з гір виринула чурком) — джерела; підкладає під воду сухарик і промовляє: “Добрий день, водичко, ярданичко, найстарша царичко! Обмиваєш гори, коріння, каміння, обмий і мене, породжену, хрещену (скажімо, Олену), від усякої мерзи, від пагуби, абих була така чесна та велична, як весна! Абих була така красна, як зоря ясна! Як си радують весні, так аби си радували мені! Абих була даровита, як осінь, багата, як земля!” Промовить так три рази; умиється. Сухар цілий час мокне під чуркалом. По цім іде до хати, аби ніхто не перейшов її. Той сухар покладе висушити і йде нової неділі (перша неділя по новю-новому місяцю) знову до чуркала — все так, як перше, повторює. Нового понеділка робить це саме третій раз. Як сухар по третім разі висохне, потовче його і дасть до страви легіневи. Він з нею одружиться.

Це все може і леґінь зробити та свою дівчину пригостити.

Є примівки лагідні, мирні. А є такі, що трохи боязко від них. От хоть би ця:

“До схід сонця на Івана іде дівка на дзвіницю — оббризкує щонайбільшому дзвонові серце і каже: “Єк серце тебе розбиває, аби серце (ім’я легіня) так за мнов розбивалоси. Єкий ти голосний, аби і я така голосна (славна) була. Єк люди йдуть до церкви, лиш ти задзвониш, так аби до мене старости йшли. Єк люди сонечкови радуютци, коли ти їх кличеш, аби си мнов так радували!” Бризкає і промовляє три рази, потім” обливає дзвін з верха, збираючи воду внизу у підставлену посудину. З тою посудиною спішить до хати, а як сонце зачне сходити — умивається дзвонковою водою з тими самими словами. Воду виливає на дах, аби ніхто по ній не ходив, бо вся ворожка би пропала. Дівка, котра так зробить, віддасться, за кого хоче.