Лишилося кілька великих свят восьмого місяця — копня. Бо про громові святки цего місяця уже сказали.

19. VIII велике урочисте свято Преображенія. Як до Івана Купала не можна купатися у ріці, так до Преображенія не можна їсти садовину. Почерез умерлих. Треба їх уперед дати бідним за померші душі, аби ті покушали, відтак можна і собі їсти. Тому приносять на Преображеніє до церкви огірки, помідори, качулки маку, яблука паперівки, груші-спасівки, сливи, варені кукурудзяні качани, завиваники з маком, яблуками, букети квітів, особливо васильки, Боже тіло, солом’янки (безсмертник), самнасію — усе це разом із глечиками з водою піп святить коло церкви. Варто побачити ці дивовижні натюрморти з квітів, овочів, фруктів у різнобарв’ї сонячного серпневого дня! Веселоликі ґазди і ґаздині навперехрест носять одні одним садові і городні дари за простибіг: “Най Бог прийме перед дєдевої душі”. — “Простибіг, най Бог прийме!” Обдаровані кушають книші, печені на капустянім листі, з бриндзою і кропом, молоду кукурудзу, винні жовті грушки, великі рум’яні і солодкі плоди білосливу, запивають водою. З ними попоїли і тоти душі, що їх згадали.

Це перше жниварське свято. Його разують (тільки раз їдять), аби сколосилося. “Єкби на це свєто убиу стрілец звірину, то сім років ни будетци єму вести стрілецтво. І сам мусит пострілитиси. У цес день ни можно давати ватри з хати, бо буде маржина шкідна та й може хибувати у молоці”..

28 копня — Перша Богородиця. Стрільці рвуть мак у це свято і ховають. Як робиться сильця на оріпки (куріпки), то довкола сильця обсипають тим маком землю — оріпка мусить упастися в сильце.

29-го — другого дня по Богородиці — Лукотворенного. Гуцули того дня роблять толоки на сінокоси. Кажуть діди наші, що то був чоловік, роджений без рук, без ніг, але жив і файні образи малював(?)...

Вересня у Карпатах не було, бо так природа дала, що по Першій Богородиці жовкне лист — робиться з лісів золото і смарагд. Настає жовтень. Це дев’ятий місяць у року./Або ще його називають по святах: “на Головосіка”, “на Михайла”, “на Здвижіннє”.

На Головосіки — 11.IX (Усікновеніє голови святого Івана) не вільно їсти всього, що головкасте — капусти, цибулі, часнику, маку, горіхи. Кажуть, що з кожної городини, садовини, що росте головками, почуріла би кров, якби його рвати або сікти. Люди говіють, а стрільці постять, бо це найбільше стрілецьке свято в року. Усі стрільці чистять свій стрій і йдуть на полювання того дня. Мої вуйки убивали, бувало, зайців, лисів на Головосіки щороку. Кажуть, що сам князь лісів — олень іде на пушку цього дня. Щоправда, оленів ніколи не можна було стріляти. В давнину була така велика кара за оленя, що стрільці убивали один одного, як котрий запримітив другого, що убив на ловах оленя... Це ще і мої батьки затямували. Тепер браконьєрам це якость минається; б’ють оленя через роги, та й м’ясо вважається делікатесом.

14.ІХ — день Бабиного літа, по-церковному — Семена Ставника. Це давний, старовіцький Новий рік; з ним зв’язано багато ворожінь і вірувань — про погоду на цілий рік. Яке Бабине літо, така буде осінь. Який закрасний цей день, такий заврожайний буде рік.

Михайлове Чудо — 19.IX — дуже пригікчливе свято; хто робить цего дня, того чудо-причка не мине. Ще бабка застерігала цього дня ні з ким не сваритися, уникати прокльонів, бо так станеться.

На Другу Богородицю — 21.IX — уже вся маржина повинна бути дома; полонини порожніють, смутніють, а села веселіють голосами, худібкою.

27. IX — Здвижіння — велике рокове свято. Від цього дня зачинають відлітати гуси та інші птахи до теплих країв. Як летять гуси восени, то за чотири тижні зима, а навесні — весна.

Уся диханя в цей день ховається у землю зимувати, а на Благовіщення вилазить. “Земня ни приймає лиш ту гадину, шо укусит чоловіка. Уна узимі издихає из студени на земни”. “На Здвижіння сходяться усі гадини до одної старшої; вона є ангел від Бога післаний, що на той день перекинувся у гадину. Старша гадина веде усіх зимувати у теплиці-головиці”.

Давно по Здвиженню розходилися опришки на зимівлю, а на Юрія збиралися на умовлених восени місцях. При розлученні і сході так стріляли верхами з пістолів, що аж дим гори укривав.

Третьої днини по Здвиженню — Осафата, “того, шо на єго (Осафатовій долині) буде Страшний Суд”. Осафата святкують, аби видітися на Осафатовій долині в часі Страшного Суду.

Пожовклий у жовтні лист зачинає опадати — надворі десятий місяць падолист.

Найбільшим осіннім святом є Покрова (14.Х), вона покриває усю весняну, літну і осінню роботу. На- Покрову уже повинна бути зібрана уся городина. Хто не вибере барабулі до Покрови, то дере її з ватрою з-під снігу. Покрова лакома покривати землю снігом. У горах часом зачинається від Покрови зима. На Покрови до схід сонця зрілі дівки моляться:

“Усім покриткам, шо си зведут дівками, покриває голови Свєта Покрова фустков, а для відданої чєлєди уна випросила у Бога біле покривало на голов — перемітку. Зведеницям ни можна николи си завивати у перемітку, бо перемітка є знаком відданиці, а фустка знаком зведениці. Донидауна у горах віддана чєлідь до церкви була би ни пишла завита инак, єк у перемітці. Шє май дауніше уся чєлідь віддана ходила завита у перемітки заусіди. А тепер то усі ходєт у фустках и ни пізнати, котре відданиця, а котре зведениця. Світ си перевертає ид горі дном — витєт покритки”, — скаржаться старі люди у горах.

На Луки — 31.Х — добре садити часник. Давно вірили, що якби іншого дня посадив, то умер би до року. А тепер кажуть м’якше: “Лука дуже файний родитци и ніколи ни зводитци”.

От уже Дмитрій замикає тепло, а як на землі почне утворюватися груда, покличе святого Ннколая, аби пускав зиму.

Настав грудень, одинадцятий місяць. Ще кажуть на сю пору: “у Дмитрія”, “у Пилипівку”. У Дмитрову — дідівну суботу перед святом кладуть на гробах хліби з притуленими запаленими свічками. Як священик відчитає парастаси, роздають подаваники на поману за померші душі.

Від Дмитрія (8.XI) дають маржині сіна досить.

І взагалі, за ґаздівськими радами, вівцям треба добре давати “нічліги” у ясла, аби їх заосенувати файно, а не заморити. Так усій маржині. За доброї години обварувати на зиму вулики у пасіці і передивитися, чи є доста поживи бджолам на зиму.

Уже йде Николай пускати зиму... Просить її. Надворі просинець.

На Введеніє — 4.ХІІ — мастять коровам вим’я маслом, аби сите молоко давали. Коло полудня обкурюють корови смеречиною з примівкою: “Єк ніхто не може цес дим у міх зибрати, так аби не міг ніхто корові манну видобрати!”

Увечір перед Андреєм — 13.XII — ходять чарівниці чередувати маржину, відбираючи добре молоко. Хто хоче проти того заборонитися, має принести рано, до схід сонця, в день перед св. Андреєм “на відлів” води. Увечері того дня робить живу ватру і розкладає андріївську ватру. До неї треба бечку з дев’ятьох бечкових неділь. З цеї ватри відгашує вогонь — кидає дев’ять раз по дев’ять вугликів у воду. Потім бере дев’ять зубків часнику з Святого вечора (тих, що на вуглах стола були при Вечері) і дев’ять шматків гною з-під корови; перетовкає це все. Водою кропить хлів, стайню, а гноєм робить хрест верх дверей, мастить корові перехрестя і між рогами з примівкою: “Єк цисе бридке і до цего ніхто не може навернутиси, так аби ніхто до мої худоби ни навертався!”

Кожна дівка варить дев’ять маленьких пирогів з бриндзою та маслом і кладе їх на праник. Пускає кота. Як має дівка віддатися скоро — кіт з’їсть пиріг, а як затне один та лишить — дівка зведеться; затне кілька — лишиться у зведеницях назавше.

По вечері, як усі полягають — у завлєги, як давно казали, виходить дівка надвір, скидає із себе сорочку і тягне її за собою по землі три рази довкола хати. Потім іде у дроворуб і сіє там сім’я, промовляючи: “Я маю доти бути дівкою, доки мають з сім’я вирости колопні; маю колопні брати не сама собов, але з свойов дружинов. Ци буде він у лісі, ци на поли, ци у місті, ци в дорозі, ци шє де, то аби нічо ни гадав, лиш мене на гадці мав. Аби єго ни бралося ні спанє, ні сижінє, ні стоєнє, лиш за мене аби гадку мав та до мене йшов. Аби ‘го ни сперла ні вода, ні скала, ні поле, ні ліс, ні полонина, ні буря — аби ішов у воду без броду, крізь люди, єк вода крізь сак, на другі аби си не дивив, лиш до мене спішив!”