Ліс, нарешті, скінчився. От і затоку видно. Зарості “мангрових”. Тільки б дістатися до них… Кинулися бігти по відкритому місцю.

Зійшло сонце. Шестирукі, мабуть, прокинулися і побачили, що полонені зникли. Можливо, вже женуться по слідах…

— Скоріше, скоріше! — підганяє Пінч.

І раптом позаду почулося зловісне клацання кастаньєт і глухе “уррр… уррр”. Доганяють…

До коріння надводних дерев лишилося кілька десятків кроків. От і вони. Мандрівники полізли по корінню. Мабуть, земні мавпи не могли б рухатися швидше. Ось мандрівники вже посередині Тихої гавані. Добігли до “мангрових” і шестирукі; відчайдушно клацаючи, помчали вони по. корінню з такою навальністю, що всім стало ясно: встигнути добратися додому — значить врятуватися.

— Треба приймати бій, — сказав Ганс. — І головне — не підпускати їх близько. Інакше вони знову запирхають, ми знепритомніємо і впадемо у воду.

Затріскотіли постріли. Шестирукі почали падати, але ті, що вціліли, продовжували вперто наступати. Ось вони вже зашипіли своїми “носами-пульверизаторами”. На щастя, пішла дуже сильна злива. Вона збила газову хвилю. Постріли тріскотіли, шестирукі падали, і все-таки вони наближалися. В “таборі” вже почули постріли. На допомогу бігли Уеллер, Стормер, Жак і Мері. Вогонь посилився. Шестирукі не витримали і втекли.

— Хоч які смачні кокосові горіхи, — сказав Ганс, — а нам доведеться відмовитися од них і зруйнувати повітряний міст, щоб уникнути нападу шестируких.

Частину повітряного коріння було розрубано, міст через Тиху гавань знищено.

ІХ. РОЗПОВІДЬ ЗДИЧАВІЛОГО ЛОРДА

Коли Еллен побачила Блоттона, вона голосно скрикнула. І важко сказати, чого було більше в її крику — радості чи жаху.

— О Генрі!..

Здичавілий лорд, не звертаючи увагу на Еллен і леді Хінтон, кинувся до казанка з учорашньою рибою, вийняв її руками і почав жадібно їсти, мружачись і завиваючи.

— Невже це ви, Генрі?..

У відповідь почулося хрипке гарчання. Леді Хінтон шепотіла молитву…

Лікареві Текеру довелося чимало поморочитися з Блоттоном. Губи лорда страшенно опухли і почорніли. Нижня була розсічена надвоє і мала вигляд “заячої губи”. На опухлому язиці — кровоточива рана. Текер дивувався, як обійшлося без зараження крові. Лише через кілька днів, завдяки вмілому лікуванню, опух зійшов, рани затяглися, і Блоттон міг виразно говорити: Він розповів про свої пригоди.

Велетенський кажан, “якщо це тільки не була літаюча тигриця”, — схопив його кігтями і підняв у повітря. От сліди кігтів на плечах і спині… Так, він злякався! Але недарма він був пристрасним мисливцем і полював на диких звірів у всіх частинах світу. В такі хвилини не можна розгублюватись — це головне. “На льоту птах мене не з’їсть. А поки летить, є час обдумати становище”. Блоттон був усе-таки важкою здобиччю, і птах незабаром почав знижуватися, відокремившись од зграї.

— Ми це бачили…

Чорна стрічка птахів зникла за хмарами, рятуючись від негоди. Птах з Блоттоном летів ущелиною.

Лорд мав ножа. Але вийняти його з піхов було не легко: кігті птаха стискали плечі і руки.

Ціною нестерпного болю, — при кожному русі кігті все глибше впивалися в плечі й спину, — Блоттон звільнив праву руку, вийняв ніж і всадив його в черево птаха. Той несамовито закричав, але не випустив здобичі з кігтів. “І добре зробив, інакше я розбився б. Я вже приготувавсь до того, щоб, коли птах почне розтискати кігті, самому схопитися за його ногу”.

Птах намагався на льоту клюнути Блоттона, але, хоч у нього була довга шия, він усе-таки не міг дістати свою жертву дзьобом. А кровопускання робило свою справу. Блоттон з ніг до голови був облитий кров’ю птаха. Очі злипалися, і це було найгірше. Лорд заплющив їх і раптом відчув, як його ноги вдарилися об камінь. Птах упав на кам’янистий майданчик, накривши своїм тілом людину, заборсався і відкинув убік крило, що прикрило Блоттона. Злива змила кров з обличчя Блоттона, і він враз знову почав бачити. Птах, втрачаючи сили, розтиснув кігті. Блоттон рвонувся і, залишивши в кігтях чималий шматок м’яса з свого плеча, визволився. Птах вдарив людину ногою по обличчю. Один кіготь уп’явся в губу і поранив язик. Блоттон не переставав завдавати птахові ударів ножем. Птах збожеволів від болю, забувши про здобич, змахнув крильми, важко перевалився через скелю і там, мабуть, здох.

— Це найцікавіший випадок в моєму мисливському житті, — сказав Блоттон.

— Так, але мисливцем були не ви, — додав Стормер. — І що ж далі?

— Виявилося, що я лежу в кам’яному вибалку — як у ванні, до краю наповненій гарячою кров’ю. Я думав, що зварюся живцем. Температура цієї крові була, мабуть, градусів п’ятдесят. Навколо валялося пір’я.

— Я бачив це місце! — вигукнув Ганс. — Ми шукали, але не знайшли вас.

— Я надумав швидше заповзти в печеру, — відповів Блоттон. — Треба сказати, що крила в цього літаючого розбійника наче шкіряні, а хвіст з пір’я. Я зберігав кілька пір’їн — і шматочок шкіри з крила, але, коли блукав, загубив їх.

Блоттон відлежався під скелею. Він утратив багато крові. Голова паморочилась, Блоттон нічого не тямив. Замість того, щоб іти вгору по каньйону до ракети, він почвалав униз, дійшов до затоки, повернув праворуч і… заблудив у лісі.

Одяг його був пошматований. Пробиратися голому лісом нелегко, голки і колючки впивалися в тіло. Треба було захищатися від укусів різних отруйних комах. І Блоттон зробив собі “з лика, якого було вдосталь навколо”, щось на зразок одягу. Ходити в лісі було небезпечно. І Блоттон заліз на дерево. Харчувався “кокосами”, пив дощову воду, що наливалася на листя, в дупла, крони дерев. Дороги до ракети він так і не зміг знайти. Гукав, але ніхто не обзивався.

— Ми також кликали вас, але ви не відгукувались.

Яких тільки потвор подибував Блоттон, блукаючи в лісах, яких небезпек уникнув!..

Він бачив ліси такої неймовірної висоти, що вони здалися йому спочатку високими горами, вкритими лісом.

— Кожне дерево здіймається на кілька сот метрів. Знизу ростуть трави такі високі, як наші дерева. Над травою — павутиння ліан завтовшки з корабельну щоглу і білі капелюшки грибів, наче куполи собору. Ліс — мов величезний сплутаний клубок, до того він густий і щільно напакований рослинністю. Цей ліс багатоярусний. У кожному ярусі — своя рослинність, свій тваринний світ. У середні яруси не проникають ні дощ, ні сонце, ні навіть люті венеріанські вітри. Тут похмуро і тихо, як на морській глибині. Тільки зрідка лунає гуркіт, наче гірський обвал, — це падають старі, підгнилі велетенські дерева. Навіть птахи й тварини середніх поверхів мовчазні. А на горішніх ярусах світліше, більше життя і гомону. В чашечках квітів було б зручно спати, якби не запаморочливий, хоч і дуже приємний запах. Листя на найвищих деревах таке велике, що кожним листком можна було б накрити будинок. Я часто виходив на “дах-майданчик” цього зеленого хмарочоса і прогулювався по листу, милуючись околицями. Деяке листя було вкрите ворсинами з метр завдовжки і в палець завтовшки, і я ходив між цими ворсинами, мов серед степової ковили.

— А тварини, птахи, рослини, комахи? — спитав цікавий Пінч.

— Їх повно в лісі. Коли б я сам не бачив, важко повірити, що сила життя може бути така велика. Венера — молода планета з невичерпною родючістю. В ній так буяють життєві соки, що рослини вибиваються з ґрунту, як нафтові фонтани з свердловин. Народження і смерть змінюють одне одного з незвичайною швидкістю. Я сам досі дивуюся, що лишився живий серед усіх цих небезпек. Ґрунт, трави, ліси буквально кишать живими істотами. В напівтемряві, серед вічного туману, копошаться велетенські комахи, гади, безперервно пожираючи одне одного. Щелепи працюють без відпочинку. Це якась м’ясорубка, конвеєр життя і смерті. В цьому лісі доводиться забувати про земні масштаби. Наші удави — пітони не більші за тутешніх вужів. Наші комахи для Венери — справжні мікроскопічні істоти… Якось мені довелося рятуватися від мурашок, кожна з яких була більша за мене. Іншим разом я витримав справжній бій з мухою. І, правду кажучи, мені легше було б впоратися з найбільшим земним орлом. На таргані я міг би їздити верхи, мов на велетенській земній черепасі. А птахи! Коли б ви бачили бій птахів! Це схоже на боротьбу двох літаків-винищувачів. Зустрів я і своїх старих знайомих — “кажанів”. Вони живуть на верхів’ях дерев, заселяючи тисячі гектарів лісової площі.