Відомий філософ Еммануїл Кант, глянувши на муху в янтарі, якось сказав: «О, якби ти, маленька мухо, могла говорити, на скільки змінилися б наші знання про минуле світу!»

А великий Ломоносов колись переклав вірші древньоримського поета Марціала:

І до сьогоднішнього дня янтар служить людям. Особливо великою популярністю користується продукція Калінінградського янтарного комбінату, який дає країні понад сто п'ятдесят видів різноманітних виробів з янтарю. Це прикраси і шахи, різні шкатулки, курильне начиння, чорнильне приладдя і багато інших чудових речей, що прикрашають побут радянської людини.

Історія світового мистецтва знає багато дорогоцінних зібрань предметів з янтарю. Але серед них, залишаючи далеко позад себе суперників, визначалася янтарна кімната Катерининського палацу-музею. Їй не було рівної в світі щодо майстерності опорядження, краси і кількості використаного янтарю.

У XVII столітті феодальні німецькі князівства об'єдналися в єдину державу — Пруссію, яка в середині століття досягла значного розквіту.

Перший прусський король Фрідріх І вважав себе поклонником і знавцем мистецтва. Прагнучи вразити Європу розкішшю свого палацу, він примушував вигадувати все нові і нові прикраси, наказував споруджувати усе нові монументи, розмальовувати небаченими візерунками зали, обставляти їх вишуканими меблями. Але все це здавалося королю недостатнім. Він прагнув чогось надприродного, незвичайного, такого, що могло приголомшити світ.

— Я хочу мати у своєму палаці те, чого не має жодний король світу! — вперто повторював Фрідріх своїм міністрам.

«Я хочу!» — гнівно наказував володар Пруссії. І десятки придворних сушили голови: як догодити своєму повелителю?

Важко сказати, кому спала на думку рятівна ідея, але вона з'явилася!

— Ваша величність, треба створити кімнату, повністю опоряджену янтарем. Тільки ваші володіння багаті на цей морський скарб, і ніхто не зможе порівнятися з вашою величністю у красі палацу, якщо стіни зали будуть оздоблені «сонячним каменем», — запропонував якось королю міністр двору.

— Так, це чудова думка! — підхопив Фрідріх.

І придворний архітектор Андреас Шлютер з'явився перед королем. Схиливши голову, він вислухав наказ: у палаці Монбіжу прикрасити кабінет. Янтар у придворному цейхгаузі. Витрат не боятися.

Робота почалася.

Шлютер запросив до себе у помічники майстра Гофріна (Готфріда) Туссо родом з Данціга, який служив у той час при датському королівському палаці. Туссо виділили майстерню у палаці, де шліфували янтар, а Шлютер тим часом готував малюнки-ескізи оформлення.

До 1709 року янтарний кабінет був готовий. По всіх його стінах і стелі йшли широкі панно з янтарю, подекуди прикрашені овальними медальйонами з опуклим візерунком і вензелем короля в центрі — «Фрідріх Рекс».[16]

На кожній стіні вмонтували у багатих рамах прямокутні дзеркала, а між ними — овальні, у більш легкому оформленні.

Щоб світлова гра янтарю була якомога ефектнішою, Шлютер підклав під прозорі янтарні пластинки аркушики срібної фольги.

Рами дзеркал і центральної частини вертикальних панно складалися з опуклих різноколірних янтарних композицій. На них були зображені плоди, листя, грона винограду, потворні морські чудовиська, епізоди з казок.

Крім того, повсюди були розміщені янтарні пластинки з майстерними гравюрами, зробленими так витончено, що ці малюсінькі малюнки, переважно з життя рибалок, важко було роздивитись навіть крізь збільшувальне скло.

Король Фрідріх, оглянувши янтарні панно, був у захваті. Він наказав розмістити кабінет у парадних кімнатах палацу королеви у місті Потсдамі.

Але через деякий час Шлютера і Туссо спіткала біда: янтарні панно несподівано порозпадалися.

Шлютера звинуватили у державній зраді і посадили в тюрму. Туссо вигнали з країни.

Деталі оформлення янтарного кабінету склали в ящики. Почалося слідство. Поки воно тривало, у 1713 році Фрідріх помер.

На престол вступив його син, Фрідріх-Вільгельм І.

Ощадливий і дріб'язковий, він не цікавився нічим, крім армійської муштри. На думку короля, відомий усьому світові філософ Лейбніц був нікчемною людиною, яка «не здатна навіть стояти на варті». Король заборонив іноземним вченим і художникам в'їзд у країну, багатьох професорів звільнив, решті знизив платню, прагнучи примусити їх відігравати принизливу роль блазнів при своєму дворі. Отож не дивно, що під час царювання Фрідріха-Вільгельма І деталі янтарного кабінету довгий час лежали сховані.

Початок XVIII століття був періодом бурхливих політичних подій в Європі. Тоді на міжнародній арені з'явився велетень, якого доводилося шанувати або принаймні рахуватися з ним, — висхідна Росія. У 1709 році Петро І під Полтавою розгромив «непереможну» шведську армію. Це не тільки принесло славу Росії, але й докорінно змінило розстановку сил в Європі.

В очах багатьох політичних діячів того часу Петро став героєм. Бранденбурзько-Прусське королівство, що його Маркс характеризує як «суміш деспотизму, бюрократії і феодалізму», шукало з ним спілки.

Велике посольство Петра, що прибуло у 1716 році в Берлін, було зустрінуте з пошаною. Фрідріх-Вільгельм, скупа, ощадлива людина, не знав, як дякувати російському імператорові за перемогу над Швецією, перемогу, що врятувала Пруссію від загибелі.

Під час огляду резиденції короля Пруссії у Потсдамі Петро звернув увагу на янтарну кімнату, яка незадовго перед цим була відновлена німецькими янтарних справ майстрами.

На знак поваги і вдячності Фрідріх-Вільгельм подарував Петру чудовий твір мистецтва. Це був політичний дипломатичний дарунок — платня за безпеку східних кордонів королівства, данина поваги подвигам російських солдатів, полководницькому генію Петра і російських генералів. Прусський уряд здобував в особі Росії могутнього союзника.

Петро високо оцінив подарунок. «Получив преизрядный презент…» — писав він дружині.

Так янтарний кабінет став надбанням російської держави.

Існує легенда про те, що нібито Петро купив у Фрідріха-Вільгельма янтарний кабінет, віддавши за нього п'ятдесят п'ять високих на зріст рекрутів.

Однак це припущення не підтверджується ніякими документами. Правда, відомо, що у 1718 році — через два роки після одержання кабінету! — Петро відправив Фрідріху-Вільгельму з камер-юнкером Толстим п'ятдесят п'ять солдатів, токарний верстат і бокал власної роботи. Але це слід розглядати тільки як подарунок у відповідь, а не як платню за янтарний скарб.

Наприкінці XIX століття російський архіваріус К. Щученко знайшов у архіві «Дело о присылке от Прусского короля в дар Государю Петру І Янтарного кабинета 1717 года января 13 дня». У справі є кілька цікавих документів.

Так, тут зберігається «Роспись янтарной каморы, которую Его Королевское Величество Прусское Его Царскому Величеству презентовать изволил».

Крім того, у справі є інструкція про те, як треба розпаковувати оздоблення. Цей документ називається:

«Не в пример данное обучение, каким образом потребно Янтарный кабинет вынимать и что при этом следует смотреть».

У ньому докладно описано, як треба розпаковувати кожну «штуку». Наприклад: «Все тюки подписанных «обен» или «вверху», когда все ящики из соломы или укладки вынутся, то надлежит смотреть, чтобы верхнюю сторону всегда поднимать». Або: «Все ящики крепкими трубами назади укрепить крепко, оные наперед раструбовать, и ящик положить на сторону, где были трубы, ибо сие есть нужнее дня».

Цю інструкцію підписали якісь І. Меєрман та І. Шванн. Внизу дописано: «Мастер, который сей Янтарный кабинет изготовил, называется Гофрин Туссо, а живет в Гданске».