— Я читав про це, але не звернув особливої уваги, — зізнався Валерій.

— Ото й видно, що ти журналіст, а не біолог, — промовив повчально Євг. (“Ніби встиг уже стати академіком Є. Косинчуком”, — подумав Валерій.) — Тебе більше цікавлять сенсації, ніж спосіб розмноження. А він має досить важливе значення для класифікації виду. Добре вже, слухай, тільки уважно. Процес розмноження восьминогів досить характерний. (“А все ж таки — він племінник свого дядька”, — глузливо подумав Валерій.) — Відомо, що чистьоха-самка прикріплює яйця в гнізді, печері чи іншому захищеному місці і рясно поливає їх водою з “лійки”, погладжує, струшує, щоб очистити від дрібного сміття. Адже навіть дорослі октопуси не терплять несвіжої води. Восьминожихи фанатично віддані своїм майбутнім дітям. Вони нічого не їдять, щоб часом не впала крихта та не забруднила яйця. В той же час вони пильно охороняють їх від будь-яких живих істот. На той час, коли вилуплюються малята, їхні матері так виснажуються, що в них не вистачає сил на власне життя… Я хотів глянути на яйця цього виду, але восьминоги спочатку прикидалися, що не розуміють мого прохання, а потім один з них повідомив, що яєчка знаходяться в особливих приміщеннях і туди нікого не впускають. Я просив показати мені один такий “інкубатор”, але вони як затялися. Мені навіть здалося, що моє прохання налякало їх. Домовилися, що відвідини “інкубатора” відкладемо до наступного разу. Боюся, що й тоді вони не будуть поступливіші, а тому…

Він глянув на двері й замовк. Поглядом показав на себе, на скафандр і підняв один палець. Валерій зрозумів, що іхтіолог хоче наступного разу піти сам, без Мудреця, і якимось чином зазирнути в “інкубатор”. Занепокоївся, одначе не міг як слід зважити майбутню ситуацію, бо не хотів її створювати в уяві.

їм обом треба було відпочити, і вони, вимкнувши світло, лягли спати. Валерія сон обминав. Його знову охопив задушливий дрімотний стан. Передчуття небезпеки примушувало піднімати обважнілі повіки, але сон усе-таки долав його й опускав їх, склеплював міцно, як стулки черепашки.

Невдовзі Валерій крізь дрімоту почув віддалений шум, плескіт. Потім долинули інші звуки — ніби спортсмен-новачок після довгої дистанції виліз із води і, відсапуючись, важко чалапає до лави. Звуки наближалися…

Валерій змусив себе розплющити очі. Він побачив, як ручка дверей повернулась. У вузьку, майже непомітну щілину, почав просуватись вогненний павук. Та частина його тулуба, що пролізла в щілину, спочатку була плеската, як млинець. Та ось вона роздулася, ніби павук переливав у неї решту свого тіла, що лишилася за дверима.

Чекання ставало нестерпним. Валерій напружився, схопився на ноги і ввімкнув світло в салоні.

Тільки-но засвітилися плафони, вогненний павук згас. Перед Валерієм був спрут. Очі його блищали, деякі щупальця були скручені, інші витягнуті, ніби він не вирішив, нападати чи захищатися.

— Що тобі треба? — запитав Валерій.

“Хотів подивитись, чи обидва ви тут”.

— А яка тобі в цьому потреба?

Спросоння Косинчук тер очі, ошелешено дивлячись на восьминога.

“Хотів перевірити”.

— Нащо?

“Щоб знати, що ви тут”.

— А коли б нас не було?

“Вас обох чи одного з вас?”

— Припустімо, обох.

“Знав би, що вас немає”.

— А коли б одного?

“Знав би, що немає одного”.

— Навіщо тобі це?

“Щоб знати”.

Валерій не знав, як примусити спрута розповісти про мету нічного візиту.

Євг дивився то на спрута, то на Валерія. Він сказав восьминогові:

— Ти не повинен приходити сюди, коли тебе не кличуть. Ти перебив нам сон.

“Не знав, — відповів спрут. — Більше не прийду, якщо мене не покличуть”.

— От і добре. А тепер іди.

Уже за дверима восьминіг промовив:

“Не повинен приходити, коли тебе не кличуть”.

Валерій з Євгом перезирнулися. В обох промайнула однакова думка.

Євг запитав:

— Хвилюєшся?

— Він світиться, — розгублено сказав Валерій, підходячи до дверей і замикаючи їх на засув.

— Багато глибоководних здатні світитися в темноті. Так вони підманюють здобич, — мовив іхтіолог, і за його фразою вчувався підтекст: “В цьому нема нічого особливого”.

— Я вже бачив одного разу вогненного павука. А після того загинули дельфіни, — роздратовано мовив Валерій.

Євг знизав плечима:

— “Після” ще не означає “від того”. Давай спати. Завтра буде видніше.

“Тим більше, що вранці він збирається… — подумав Валерій і обірвав думку, згадавши слова іхтіолога, повторені спрутом. — Чи було це просто повторення?..”

Він почув, як заскрипіло відкидне ліжко, і позаздрив витримці товариша. Але сам уже заснути не міг. Підійшов до настінної шафки, дістав пістолет. Це був не лазер, а старий пістолет Макарова, якого про всяк випадок дав йому Жербицький. Валерій засунув пістолет під подушку…

16

Косинчук не повертався. Уже минуло понад п’ять годин, і Валерій почав хвилюватися. Запасів повітря, враховуючи й “НЗ”, у Євга лишалося години на півтори.

Спрут одразу зчутив відсутність іхтіолога й запитав крізь двері:

“Де другий?”

— Пішов у своїх справах, — відповів Валерій.

Його дратувала докучлива цікавість восьминога.

“Хіба у вас не спільні справи? — знову питав спрут. — Він пішов у печери. Мене чому не взяв?.. Погано…”

— Люди знають, що роблять. Вони не потребують порад, — різко обірвав Валерій.

“Так думають усі люди? — цікавився восьминіг. А за секунду: — Мені можна увійти?”

“Відчепився б ти від мене!” — подумав, але двері відчинив.

Він відчув гострий біль у потилиці, ніби її свердлили, і міг думати тільки про Євга. Чому він затримується? Не скоїлося б чого… Валеріеві було тепер не до восьминогів з їхніми бажаннями та інтересами. Однак мусив пам’ятати про присутність Мудреця і ні на мить не малювати в уяві задумів Євга, особливо тих, що стосувалися “інкубатора”.

“Люди завжди втручаються в чужі справи, начебто це їх власні?” — раптом запитав октопус.

— Що ти маєш на увазі?

“Другий пішов до моїх родичів, а ти невдо-волений, коли я запитую про нього. Він пішов, не чекаючи, доки його покличуть. Він не радився ні зі мною, ні з ними тому, що люди не потребують порад? Так?”

— Але ж люди — це люди. Що б ти не думав про них, вони залишаються такими, якими є. На це треба зважати.

“І восьминоги — це восьминоги”.

— Ти хочеш сказати, що з вами теж треба рахуватись? Але ми так і робимо. Ми не завдаємо вам шкоди, а лише вивчаємо, щоб спілкуватися.

“І ми вас тільки вивчаємо… А ти сердишся… Чому?”

Валерій кинув погляд на годинник. У Євга залишилося кисню на тридцять п’ять, ні, на тридцять чотири хвилини. Що робити?

Виразно почулося:

“Він не прийде”.

— Що з ним сталося? — закричав Валерій.

“Він не прийде. Не чекай. Він не потребував поради. Восьминоги не вороги людям, але в них є свої таємниці. Ми не хочемо, щоб ви знали все. Інакше станете нашими ворогами”.

— Він живий?

“Не знаю. Може, ще живий. Може, ні. Він не прийде”.

Рішення виникло стихійно. Валерій добув з кишені пістолет, з яким тепер не розлучався, наказав восьминогові:

— Відійди!

“А що ти збираєшся робити?”,

— Це не твоє діло! Іди в басейні

“Він теж не послухався. Ти хочеш вирушити за ним?”

Валерій відтягнув назад затвор пістолета. Навмисне уявив, як кулі пронижуть тіло восьминога. Він так само відчував тиск у голові, але тепер уже міг упоратися з ним, бо знав його походження. Щезла невідомість, що посилювала страх. Це було схоже на сеанс гіпнозу, коли піддослідний вирішив не піддаватися, а гіпнотизер нічого не може з ним вдіяти.

“Варто лише зрозуміти причину явища, і ти стаєш сильніший. Розуміння причини дає силу”, — подумав.

Восьминіг простягнув до нього щупальце, але не дістав.

Клацнув запобіжник пістолета.

— Якщо не підеш, я тебе знищу!