* * *
люба
ми обоє
ще жовтодзюбі
бо що
ми знаєм
у голові
лиш вітер
отакі ми всевіди
а що
ми маєм
ложе
із трав
нескошених
отакі ми
розкошичі
а що
ми вмієм
написане
закреслити
отакі ми
рукомесники
люба
ми обоє
з тобою
ще жотодзюбі
ми не із світу
сього
ми
з неба
сьомого
* * *
панно
з очима
більшими
за айстри
вже й наче
осінь
осінній настрій
вже я
лагідний
мов щойно
з ікони
кучері з позолітки
елегійно
дзвонять
щодня
ходжу
з козубом
на прощу
у лісовика
що з ратицями
грибів
випрошую
та думаю
як квітку
з городця
вашого
вкрасти
панно
з очима
більшими
за айстри
* * *
чи не останній
я
зі шляхетного родоводу
мандрівних дяків
позаяк віршу різдв'яну
колядникам
укладаю
оковиту
з пиворізами
по застіллю кружляю
дай господи
в городі зело
в хаті весело
в городі зілля,
в хаті весілля
ще й діалектом
міщан дратую
чи не останній
я
зі шляхетного родоводу
з гербом
де на щиті блакиту
осінній листок калини
Дійство третє
Світильник
А. Бокотеєві
Осей світильник, прожертий червенню міді,
ще пращурам перед хрещенням щадив мед годин.
Опівночі на долівці оживали шкури ведмедів,
допивали з медуш, з’їдали воску бурштин.
Осей світильник забув свого горшколіпа,
що попелом у горщику на священнім горбі зотлів,
та й сам він не одно літописне літо
свічкою марив під згарищем у землі.
Осей світильник, старий непотріб музейний,
бокотей незугарний з огарком в зубах
якось вночі осіяв мені пращурів землю:
танцювала на кінчику полум’я наша журба.
Заклинання
Ось ще один бокатий бокотей,
що всі боки у блищиках поблеклих.
Якась ботвина в ньому чи будяк зблудив
і бовванів на 'дній нозі мов би лелека.
Не ялася мені на боканя божба,
загнув я в біса, а ж воно образа —
І буцім то уже боклаг чи жбан
по берег повен белені чи браги.
Боюсь того питва: небавом збуде блуд.
І буде як було і зверху і зі споду.
Чи вернеться будяк, що був отут
і перед хвилею шаснув у бовдур?
Корови
І. Марчукові
Чорні твої корови, як буй-тури, Іване,
несуть на рогах первісну ніч величаво.
Кривавого місяця жорновий камінь
нашу землю загірню поганством розчавив.
Похилилася жінка у ніч, як печалі коругва.
Дійницю їй, щоб таїнство молока вершити.
Очі тварин сумом в сутіні фосфорують,
спрозорюють нас крізь тисячоліття ширми.
Спить земля прабатьків під цвинтарним плотом,
застигли корови біля тирла на чатах.
Завойовуєм місто, Іване, на квадратах полотен,
а самі тягнемось до нашого первопочатку.
Знайомлення
Не тільки дивогляду, що борода —
річ набута у мандрах до Іваня-Золотого.
Іноді перо заглядає на дно каламаря
за алкоголем атраменту.
Тоді вигулькують як русалки слова,
ведуть доісторичну ягілку мови,
що мені милосердний білодід
залишив ласкаво на хатні потреби.
Не всіх я нині долічився побратимів,
на недругів не вистачає мені пальців,
пальців дружини і пальців дочки,
пальців друзів моїх і їхніх друзів.
