18.11.1900
ТРАГЕДІЯ
Посвята товаришці
Л. Старицькій-Черняхівській
Чує лицар серед бою,
що смертельна рана в грудях,
стиснув панцира міцніше,
аби кров затамувати.
Бачить з вежі гарна дама,
що поблід її коханий,
що рукою стиснув груди, –
посила до нього джуру.
– Пане лицарю, вас просять
залишити бій кривавий
хоч на ту малу часину,
оки рану перев’яжуть.
Є у нас м’які завої
і бальзам на рану гойний,
там на вежі біла постіль
вже давно для вас готова.
«Любий джуро! щира дяка
тій, що шле тебе до мене,
але я прийти не можу
на запросини лагідні.
Якби я хоч на хвилину
скинув сей залізний панцир,
кров би ринулась потоком
і життя моє порвала б.
Бо й такі бувають рани,
що нема на них бальзаму,
що нема на них завоїв,
окрім панцира твердого».
– Ох, мій пане, ся відповідь
зранить серце ніжній дамі! –
«Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне».
Кімполунг, 6.06.1901
