Троль втомився від наших балачок, позіхнув і почав розглядати свої коротенькі лапки. Я так само дивилася на свої коліна, мені було цікаво, чи не погладшали вони, який їхній рельєф, чи не дуже стирчать, чи не забагато м’яса над ними нависає, чи шкіра на них не засмагліша за шкіру на нозі. Мої коліна завжди виглядають чорнішими, мов наліпки у гравців у бейсбол.

«Ви можете чинити так, як вважаєте за потрібне, – зрештою розпочала я. – Я не хочу тиснути на вас. Але попереджаю, що буду шукати, досліджувати, збирати всю можливу інформацію». – «Марто, не треба витягувати це…» – почав батько втомлено. «З хасидського капелюха! Ти не ілюзіоніст», – радо продовжив Манфред. «Звичайно, я не ілюзіоніст, це ви ілюзіоністи, бо не хочете дізнатися правду, вас влаштовують ваші ілюзії».

«Марто, а що поганого в тому, що нас влаштовує наше життя? І ми не хочемо ніяких змін?» – розпочала мати. Ну, звичайно. «Якщо тобі подобається жити на грані, це не значить, що це має подобатися всім, моя люба». – «Не треба розхитувати дерево, на гілці якого сидиш», – додав батько. «А якщо це не дерево, а шибениця?» – «Марто!» Два голоси. Манфред криво усміхнувся. Бріг перелякано блимнула очима. «Я так розумію, що зважати на нас ти не збираєшся», – промовив до мене батько з докором. Спина його вже не виглядала такою неприродно прямою, як на початку розмови, вона виглядала наче гумовий матрац після того, як на ньому полежав товстун. «Я принаймні відкрита до спілкування. Навіть можу оголосити вам план моїх подальших дій». – «О, яка щедрість, сестро», – зауважив Манфред.

«Доню, хочу тобі сказати, що ти дуже засмучуєш цим мене та батька. Невиправдана жорстокість, невиправдана впертість. Коли я спостерігаю подібну поведінку, мені дуже хочеться, щоб ти якомога швидше знайшла собі чоловіка і розчинилася в ньому», – мати не змогла стриматися. Я глипнула на неї недобрим оком. Не часто батьки бажають тобі розчинитися, особливо ті з них, хто не є хіміками. Я подивилася на їх пару. Вони зараз нагадували одне фото, зроблене в ті часи, коли Агнес та Йохан тільки почали зустрічатися. Мати тоді звала його Ханні, а він її – Найсі. Думаю, що це був вплив тодішньої моди на англійське. Зараз вони так одне одного не називають. Її рука на одному його плечі, її підборіддя – на іншому. І очі примружені, незважаючи на те що задоволення від цієї розмови і від мене вона не отримує. Натомість вона отримує задоволення від того, що торкається свого чоловіка.

Я згадала, як вони познайомилися. Це відбулося в кав’ярні, зазвичай батько призначав там побачення дівчатам і жінкам, бо колись кохався з дружиною господаря цього закладу і вона досі готувала для нього суміш молока з корицею, а також його улюблений ванільний крем. У той день він також поспішав на побачення, але в Лізи, його вагітної заміжньої подружки, цілий день паморочилася голова, тому на побачення вона не прийшла. Мати ж зустрічалася в кав’ярні зі своїм одруженим коханцем Гельмутом. У нього також щось запаморочилося, а може, в його дружини, а може, його дружину і звали Ліза, і вона була вагітною – цього ніхто вже не розповість. Манфред недарма звав наших батьків соромітниками. Агнес сиділа сама, зітхала і пила третю філіжанку кави. Йохан смакував спеціально для нього приготоване молоко і гортав сторінки книжки.

Загалом, батькова Ліза була мамцею двох гладких близнюків і зараз розмірковувала, народжувати їм родича чи ні. До Лізи батько зустрічався з розлученою красунею Марією, в якої був син. Син звав батька «У-гугу-ууу» і махав руками, з чого той зробив висновок, що Марія розповіла малюку про Йохана як про льотчика або як птаха. А до Марії в нього була Аніка-Антонія, що сама виховувала доньку. Колишнім чоловіком Аніки був відомий порноактор, а сама вона займалася класичною музикою. Батько жартував: «Він любив класичні пози, а вона – класичну музику, тому вони й не зійшлися характерами». Ще батько любив розповідати, що найбільш естетським враженням і задоволенням тих часів для нього було спостерігати, як Аніке-Антонія підсувала доньці цицьку і розспівувала кантати Дітриха Букстехуде[6]. Мені здавалося, що після цього ритуалу і дотепер донька Аніки-Антонії обов’язково починає наспівувати класичну музику, як тільки бачить молоко або цицьки. «Дурненька! Немає нічого прекраснішого за оголених жінок, що годують немовлят, у поєднанні з північнонімецьким музичним бароко!»

Оскільки з самого дитинства мене цікавили міжстатеві стосунки, я часто запитувала батька, чому він зустрічався з жінками, що мали дітей, чи не тому, що йому подобалися жінки, старші за нього? Або він дуже любив дітей? Він у відповідь жартував і сказав якось, що ці жінки були молодшими за нього, просто мали дітей. І тільки тоді, коли він примусив себе дивитися на мене не як на його маленьку дівчинку, а як на чиюсь дорослу жінку, він сказав мені, що зустрічався з жінками, що мають дітей, тому що з ними йому було приємніше кохатися. «Фізіологія жінки, що народжувала, дозволяла мені заходити в неї глибше. Розумієш, у мене змалку був тугий і великий пеніс. Це – щастя, що в результаті він підійшов твоїй мамі».

На батькові в той день були модні вельветові штани, а мама красувалася в вельветовому сарафані того ж кольору паленої карамелі. Ще на них були однакові білі водолазки, насправді вони виглядали наче змовники або учні однієї школи. Батько читав «Живий приклад» Зігфрида Ленца, вірніше – перечитував уже втретє. Ця книжка хвилювала майже всіх його однокурсників, правники люблять порпатися в чужих прикладах, живих чи мертвих.

Зігфрид Ленц одного разу написав, що письменник мусить бути моральною інстанцією, священики це якось проковтнули, зрештою, в Східній Німеччині вони скорялися правилам тодішнього побуту та глузду, а от правників це обурило. Батько дотримувався такої думки, що кожна людина може бути і є живим прикладом, але ніхто не може бути універсальним живим прикладом, навіть Ісус. Тут на нього накинулися ті з його приятелів, котрі були релігійними, їх обурювала недовіра батька до Ісуса як до живого прикладу, а також ті з його приятелів, які були атеїстами. Їх обурювало те, що батько визнає існування Ісуса. Батько розповідав, що це були ледь не перші тренінги для нього як для майбутнього судді. На мою думку, бути суддею дуже легко, варто просто плювати на думку інших, але беззастережно вірити собі.

Зовні письменник Ленц не дуже нагадував морального авторитета, значно більше він був схожий на комедійного актора, що грає детектива-невдаху. Багато хто з людей ним захоплювався, багато хто його терпіти не міг. Навіть Ісус зазнав такого полярного ставлення, що вже казати про письменників?

Моя мати ніколи не була завзятою читачкою, але завжди любила бути обізнаною. Батько посміювався з того, що в мами не розвинуте читацьке лібідо, книжки її не збуджують, але теоретично вона усвідомлює їх користь. Для того, щоб бути обізнаною, вона слухала радіопрограми, читала газети, а також уважно слухала людей, котрі були завзятими читачами. Тому вона знала, що «Живий приклад» Ленца зараз є доречним, як ніколи.

Молодик з книжкою мамі сподобався, тому вона його гіпнотизувала. Але першою цей гіпноз відчула дружина власника кав’ярні, яка і вказала батьку на дівчину в вельветовому сарафані, коли принесла йому чергову порцію молока. Батько запросив матір приєднатися до нього, що вона і зробила. Матір ніколи не потрібно було довго вмовляти (схиляти) до близькості, навіть якщо це стосувалося того, щоб скласти компанію за сусіднім столиком. Ханне називала це «правилом першої цицьки» – та, що першою тицьне цицьку немовляті, і є його мамою, так і з чоловіками.

Вони трохи поговорили про «Живий приклад», у результаті чого у батька не виникло жодних сумнівів щодо того, що мати роман не читала. Я думаю, це через те, що батько її відразу захотів. Живий приклад завжди програє живій жінці, особливо коли вона така спокуслива, волога та цицькоспрямована. А вона хотіла йому дати. Коханці, що не приходять на побачення, особливо одружені, є непоганими афродизіаками. В мене таке враження, що того дня вони вперше покохалися, кілька разів це закріпили, а на другий відчули себе парою. Звичайно, свою роль зіграв і батьків подив – вперше його член підійшов жінці, котра ще не народжувала. Всі ми готові вірити в дива.