— Касатка! — повторив старший механік. — Навіть кашалоти її бояться. Оце, справді, звір!

Я, проте, знав, що не касатка прогнала кашалота й захопила його здобич. Це зробив хтось інший — якийсь невідомий мешканець океану, мабуть, ще страшніший і сильніший. Там, у глибині, він почув запах крові й помчав угору…

Моряки ще довго згадували подробиці бою, а я відійшов убік і сів на кормі. У мене було таке почуття, ніби десь уже доводилося бачити це страхіття, та я не міг пригадати, де саме й коли. І ще мені здавалося, що чудовиську, яке промайнуло передо мною й зникло, чогось бракувало. Саме так, бракувало, і це особливо мучило й бентежило мене.

Нарешті, я зрозумів, чого йому не вистачало: роззявленої пащі з гострими зубами.

І вмить у моїй уяві виник розкритий підручник палеонтології, одна з його сторінок, де було намальовано іхтіозавра, що колись населяв моря й океани, а нині, як гадають учені, вимер.

Іхтіозавр! Ця думка буквально обпекла мене. Я спробував відігнати її, бо вона й мені самому здалася нісенітницею, проте нічого не вийшло. Я то сміявся із себе, як з останнього тупака, то почував себе героєм, що зробив надзвичайне наукове відкриття.

Я намагався пригадати все, що знав про іхтіозаврів, але ж знав я про них дуже мало: тільки й пам’ятав, що колись вони були, а потім вимерли, — як бачите, відомості не дуже багаті. Та це не спиняло моєї фантазії, і я вже уявляв собі, як будуть вражені моїм повідомленням біологи всього світу.

І раптом я зрозумів, що ніякого повідомлення не буде, що я не зможу написати навіть невеличкої замітки, бо наука не вірить побіжним спостереженням. Мені чудовисько здалося іхтіозавром, а старшому механікові, який стояв поруч, — касаткою… Хто ж із нас правий?.. Кожна розсудлива людина повірить, звичайно, не мені, а старшому механікові, бо касатки зустрічаються часто, вони всім відомі, — ми самі бачили їх зовсім недавно, — а іхтіозаври вимерли, і це вважають доведеним. А проти загальновизнаного в науці можна виступати тільки у всеозброєнні фактів, фактів точно встановлених.

Ось чому я не опублікував про цю пригоду ніякої замітки й не зробив жодного повідомлення.

І все ж я був певен, що бачив чудовисько, дуже схоже на іхтіозавра, — вимерлого рибоящера.

Повернувшись з експедиції в Москву, я першого ж вільного дня пішов до бібліотеки, узяв кілька книг із палеонтології й уважно перечитав усе, що стосувалося іхтіозаврів…

Життя, як вам, очевидно, відомо, виникло у водах океанів і морів, і дуже довго тварини та рослини населяли ці величезні водоймища, а суша, — та сама суша, де тепер так пишно буяють луки, зеленіють ліси, живуть тисячі й тисячі видів птахів, звірів, комах, — лишалася цілком пустою, позбавленою життя. Але поступово рослини, а далі й тварини почали вибиратися з води на вологі приморські низовини і заселили їх. Серед цих тварин були також якісь стародавні істоти, близькі до риб. Вони вийшли з моря на сушу, проте назавжди розлучитися з водним середовищем не змогли. Від них походять тварини, яких ми й називаємо земноводними: жаби, тритони, саламандри; личинки їхні розвиваються у воді, а в дорослому віці більшість їх живе на суші.

Від найдавніших земноводних, у свою чергу, пішли ті тварини, які найбільше мене цікавили, — плазуни. Їх і тепер багато — змії, черепахи, ящірки, крокодили, — а був час, коли плазуни неподільно панували на Землі. Період цей так і називають — “ера плазунів”. Серед них зустрічались і велетні, і малятка, і хижаки, і травоїдні. Вони бігали, стрибали, повзали, вони літали над землею і… плавали в морях.

До таких належать іхтіозаври, що були колись грізними володарями океанів. Вони з’явилися в той період історії нашої планети, який учені називають тріасовим, — приблизно 185 мільйонів років тому.

Погано кінчить хижак, нездатний наздогнати свою здобич, — він неминуче загине від голоду. Перші іхтіозаври формою тіла нагадували своїх наземних родичів і, мабуть, були не дуже вправні в плаванні. Вони загинули. Вижили тільки ті, які “підробилися під риб”, набули такої ж обтічної форми, озброїлися могутніми плавцями й хвостом. Справжніх іхтіозаврів за їх зовнішнім виглядом майже неможливо відрізнити од риб: вони чудово плавали, жили у відкритому океані, не відчуваючи ніякої потреби в суші. Пізніше щось подібне сталося з предками касаток, кашалотів, дельфінів, тюленів — теперішніх морських ссавців: вони походять від наземних тварин.

Але іхтіозаври вимерли ось уже майже 100 мільйонів років тому. Так одностайно твердили всі переглянуті мною книги. Іншого висновку я, зрозуміло, і не сподівався знайти в них. І все ж мені було якось прикро. Особливо бентежили колосальні цифри — 100 мільйонів років: адже вся писана історія людства налічує всього лише п’ять тисячоліть!

Після цього я надовго перестав цікавитись іхтіозаврами, і мені часом навіть здавалося, що мав рацію не я, а старший механік, який вважав чудовисько звичайною касаткою. Видовжена дзьобоподібна морда, вертикально поставлений хвіст, темне забарвлення всього тіла, — усе це, кінець кінцем, могло просто привидітися.

Про шукання живих іхтіозаврів мені в ті роки годі було й думати: жодний палеонтологічний чи зоологічний музей світу, жодне, навіть найкраще, книгосховище нічого не могли підказати. Я знову зайнявся фізико—географічними дослідженнями Чукотки й Камчатки, проте десь у глибині душі плекав надію повернутися колись до проблеми, що так мене захопила. У далеких плаваннях по Тихому океану я годинами простоював на палубі коло фальшборту, вдивляючись у зеленаву морську глибінь і марно сподіваючись, що мені ще раз пощастить побачити фантастичне страховисько, яке так нагадує іхтіозавра… І скільки разів заходилося в мене серце, коли десь поблизу вистрибував із води дельфін чи мелькав невиразний силует касатки!

Однак неповторне не повторювалося.

І коли в душі моїй майже стерлася гострота пережитого, коли трохи затьмарились образи минулого, я розповів про дивовижну подію своєму близькому другові й учителю, біологу й океанологу Триполіну. У мене була до нього справа, і, коли я приїхав на його дачу, ми спочатку працювали, а потім пішли подихати свіжим повітрям.

Минувши дачне селище, ми заглибилися в тихий осінній ліс. Шелестіло під ногами листя, шарудів дрібний дощ у вітах берез та осик. Не пам’ятаю вже чому, але мова зайшла про море, про його нерозкриті таємниці. І я розповів Триполіну все, що бачив і пам’ятав, не утаївши й думки старшого механіка. Я майже не сумнівався, що досвідчений біолог поставиться до моєї розповіді більш ніж скептично, і вже приготувався вислухати якесь ущипливе зауваження на мою адресу, але старий учений мовчав, і в темних очах його не спалахували лукаві іскорки — вірні провісники близької атаки.

Триполін зупинився й зняв капелюха. Осіння тиша, світла й трохи сумна, обступила нас; легкий шурхіт дощу майже не порушував її. Дрібні дощові краплини бісером осідали на сивому волоссі Триполіна. Сірий рябчик, випурхнувши з кущів, пролетів зовсім близько від нас і сів на високу березу.

— Скажіть, Багров, — Триполін часто називав мене на прізвище, — чи багато взнали б ми про життя лісу, коли б поїхали вивчати його мешканців на тракторі, волокли б за собою сіті, розмахували сачками й усякими ловильними апаратами — з брязкотом і гуркотом?..

На це запитання можна було не відповідати, і я тільки знизав плечима.

— А тимчасом життя морів та океанів ми вивчаємо так, — вів далі Триполін, — що це дуже нагадує трактор у лісі. І справді, вирушає в море отака собі сталева махина, стугонять мотори, вирує гвинт за кормою, шпурляють із неї у воду металеві дночерпалки, трали, сіті… Які вже тут спостереження за життям тварин! Адже перший-ліпший розумний морський звір волітиме забратись якнайдалі, не дасть упіймати себе таким примітивним способом. Нема навіть сумніву, що в наші ловильні апарати потрапило в десятки разів менше морських мешканців, — особливо глибоководних, таких, що вільно там плавають, — аніж існує їх у природі. Над таємницями піднято лише край завіси. От чому я не здивувався вашій розповіді про іхтіозавра, хоч ви й чекали, що я здивуюсь або почну сміятися з вас. Навряд чи й справді перед вами промайнув іхтіозавр, хоч він, цілком можливо, існує й дотепер. Річ не тільки в тім, що ми надто мало знаємо про життя морів та океанів. Є ще й інша, на мій погляд, істотна причина, яка дає підставу чекати дуже й дуже несподіваних відкриттів.