Проте цікавість була дужча за страх перед незнайомим — оленятко ще кілька разів оглядалося на мене.

А де ж ділися лайки? Собаки не прибігли сюди, та й гавкоту не було чути. Я не знав, що вони дисциплінованіші за інших лайок, навіть карельських. Ті так швидко не припинили б переслідування великого звіра. А ці собаки прибігли на свист своїх хазяїв, щоправда, не дуже охоче: тихим скавулінням виявляли своє невдоволення й крутилися навколо нас, наче під ними земля горіла.

Я запитав у Єменки, чому він застерігав мене не стріляти. Він пояснив, що ці олені під охороною закону. Колись вони були майже винищені. Тепер кожен мисливець дотримується правил одстрілу, тому що знає, який скарб носять олені на головах: білі панти — м'які, молоді роги. Щороку, в час, коли роги оленів вкриваються шкіркою, в деяких районах тайги тварин заганяють у загородки. Тут оленів спутують і відрізають у них м'які роги. Роблять це дуже обережно, щоб не поранити виступів лобових кісток. Операція триває недовго, але вона дуже болісна. Молоді олені стогнуть і ревуть, але старі не хникають. Здебільшого вони навіть оком не моргнуть, щоб не принизити себе перед людиною. Потім оленів знову випускають на волю.

Роги плямистих оленів стерилізують кип'ятінням і висушують. У фармацевтичних лабораторіях з пантів виготовляють дуже ефективні й цінні ліки.

Єменка любив свою професію, своїх оленів і все, що було з ними пов'язано. Він не шкодував сил, щоб збільшити поголів'я тих рідкісних тварин, і невтомно переслідував їхніх ворогів. Він не щадив ні рисі, ні ведмедя, ні барса, кожного браконьєра передавав властям на покарання.

Колись зоотехнік Єменка вбив навіть тигра, який забрів сюди й роздер двох оленів. Єменка розповів нам про Тигрову гору, яку раніше обминали й евенки, і росіяни. Там були лігва тигрів. Тигри живуть завжди самотньо, але ця гора була винятком: на ній рік у рік кублилися дві, а то й більше тигриці, і весь той район евенки називали Чу адакосі амба — страшна місцевість тигрів.

— А чи далеко та небезпечна гора?

— Днів шість путі на південь від Вертловки, — відповів Чижов. — Двічі були ми там з Єменкою і тільки за другим разом пощастило нам вполювати незвичайну здобич…

Кам'яний хребет гори ажурний, наче мереживо, і за формою подібний до підкови. Гору назвали Тигровою в тисяча дев'ятсот тринадцятому році, коли біля її підніжжя застрелили тигра величезних розмірів; звір важив триста сорок кілограмів. Тепер таких тигрів уже не зустрінеш — небезпечних хижаків переслідують настільки енергійно, що вони рідко коли досягають свого фізичного розквіту. Більшість тигрів, які потрапляють під кулю мисливців, це, так би мовити, молодняк, п'ятнадцяти-двадцяти років і середньою вагою до сто п'ятдесяти — двохсот кілограмів.

Тигрова гора має тисяча двісті метрів заввишки, вона стрімка й мало доступна; на півночі до неї примикає ще кілька гір, що так само, як і вона, прямовисно здіймають в небо свої нерівні схили. Про Тигрову гору ходило багато легенд, зв'язаних з шануванням тигра. Відсталі сибірські народності вбачали в тигрові могутнього, злого духа. Неприступність гори і забобонний страх перед злим духом, який нібито жив на верхівці її у вигляді тигра, примушували мисливців-евенків обминати цю гору.

Нерівні скелі, глибокі улоговини, ущелини та кам'яні лабіринти цієї гори і справді були улюбленим місцем тигрів. Тепер ці хижаки трапляються там, головним чином, наприкінці зими, коли дикі кабани переходять з кедрових лісів у дубові, до підніжжя гори. Навесні, а іноді й влітку, тигри виховують там своїх дитинчат, а коли над осінь спокій лісів порушує шум електричних пил та гусеничних тракторів, хижаки переходять до спокійніших місць, у глиб тайги. Проте Чижову з Єменкою вдалося-таки перехитрити небезпечного хижака. Від старого гольда, котрий шукав біля Тигрової гори жень-шень, Єменка довідався, що в розколині скелі старик натрапив на тигрове лігво з малюком, не більшим за щеня. Єменка й оком не зморгнув, довідавшись про це, бо він знав, що традиційний культ забороняє старому гольдові посягати на лігво тигра. Єменка поїхав до Петра Андрійовича і переказав йому те, що почув. Мисливці вже якось були біля гори, але безрезультатно, і тому Чижов трохи повагався, але потім вирішив ще раз спробувати щастя.

До гори дісталися надвечір. Біля коней лишили племінника Єменки, а самі обережно подерлися по стрімких схилах. Просувались доти, доки було видно. Коли ж настала ніч і над горами засвітилися зірки, мисливці лягли спочивати в невеличкому видолинку понад гірським струмком. Вони знали, що тигриці звичайно вирушають на полювання аж наприкінці ночі. Тільки-но на обрії з'явилася сіра патина — подих ранку, що прокидається, мисливці рушили далі. Ішли в півтемряві, крок за кроком, з рушницями напоготові. В лабіринті каміння та рослин просувались дуже повільно; це почало непокоїти мисливців — адже вони повинні були прийти до лігва раніше, ніж тигриця повернеться з полювання. За описом, який Єменка чув від старого шукача кореня життя, мисливці вирішили, що тигрове лігво має бути вже близько. Вони йшли зіщулившись, часто зупинялись і шукали слідів. Нарешті знайшли їх на м'якому грунті вздовж гірської річки: округлі відбитки лап великої кішки. З усього було видно, що до лігва вже зовсім недалеко. Мисливці стали й прислухались. Жоден звук не порушував тиші невисокого лісу. Поблизу із сплетення трав та кущів стриміла величезна кам'яна брила, біля якої росла покручена, пошарпана вітром сосна.

Єменка видерся на брилу й роздивився навкруги.

З виразу обличчя товариша Чижов зрозумів: Єменка щось помітив, і сам теж виліз на брилу. Коли ж Петро Тимофійович опинився на горі, Єменка показав йому під прискалком лігво тигриці. Чижов був вражений: який гострий зір треба мати, щоб у вранішньому присмерку помітити серед кущів, трави та каміння отвір, що вів у глиб скелі.

Справді, там щось ворушилося, але що саме, не можна було розпізнати. Єменка шепотів, що це, очевидно, тигреня; Чижов у цьому сумнівався, бо знав з досвіду, що тигриця приводить здебільшого двох чи трьох нащадків.

Усе свідчило про те, що матуся досі не повернулася з полювання. Швидкий і рішучий тунгуський мисливець відклав убік рушницю, витяг ніж і обережно спустився з брили. Від самої думки, що настав вирішальний момент, у мисливців затремтіли руки, проте вони обидва самовіддано наближалися до лігва. Чижов з рушницею напоготові, Єменка з ножем та мішком.

А що коли грізний хижак раптом повернеться? Але ця думка промайнула в голові Чижова лише як слабкий сигнал неусипного інстинкту самозбереження. Опинившись перед лігвом, мисливці почули жалібне нявчання. Мале тигреня, побачивши їх, забилося у найдальший куток лігва й зіщулилось біля стіни. Шерсть на ньому настовбурчилась, тигреня сичало, пирхало, шкрябалось і тремтіло від страху. В диких очах прозирав невимовний жах: уперше в житті звіреня побачило незнайому істоту — людину й не знало, що робити.

Та на роздуми не було часу.

Єменка спритно кинув тигреня в мішок і зав'язав його ремінцем. Маля принишкло і не виявляло жодних ознак життя. Мабуть, від жаху воно позбулося всієї своєї сили та волі.

Чижов тим часом стояв при вході в лігво, тримаючи палець на курку рушниці. Вже зовсім розвиднілось, і кожної миті тигриця могла повернутися. Цієї зустрічі треба було уникнути. Єменка швидко перекинув через плече мішок з тигреням, схопив рушницю і мерщій подався від лігва. Чижов ішов за ним назирці. Щомиті він обертався, готовий прикрити відступ, який скидався скоріше на втечу. Обидва бігли з гори навпростець поміж терном, чортополохом та камінням, прагнучи тільки одного: якнайшвидше добігти до коней, де мисливців нетерпляче ждав третій супутник. Ловці одним стрибком скочили в сідла й щодуху помчали геть, начебто їх переслідував той самий дух у вигляді тигра, що, як розповідали легенди, живе на верхівці гори.