— Ви називаєте його Президентом Гарварда, а ми — Лахмітником. — Том відставив тарілку вбік і відкрив свій рюкзак. Покопирсавшись у ньому, дістав малюнок, зроблений Клаєм у день вимушеного самогубства Директора. Очі Деніз стали круглими. Вона передала малюнок Рею, і той аж присвиснув.

Останнім малюнок взяв Ден, глянув і з повагою подивився на Тома.

— Це ви намалювали?

Том показав на Клая.

— Ви дуже талановитий, — сказав Ден.

— Колись учився, — відповів Клай. — Малював Пушка[40]. — Він повернувся до Тома, у якого в рюкзаку лежали карти. — Яка відстань між Ґейтеном та Нашуа?

— Максимум тридцять миль.

Клай кивнув і знову повернувся до Дена Гартвіка.

— Він говорив із вами? Той у червоному «кенгуру»?

Ден глянув на Деніз, і та відвела погляд. Рей повернувся до своєї плитки, вочевидь збираючись її вимкнути та спакувати. І Клай все зрозумів.

— Через кого з вас він говорив?

— Через мене, — сказав Ден. — Це було жахливо. Ви через це пройшли?

— Так. Цього можна не допустити, але тільки не тоді, коли хочеш дізнатися, що йому потрібно. Думаєте, він робить це, аби продемонструвати свою силу?

— Можливо, — сказав Ден, — але, по-моєму, це не все. Думаю, вони не вміють говорити. Вони можуть вимовляти звуки, і (я впевнений) думати — але не так, як вони це робили раніше; було б жахливою помилкою вважати, що в їхніх головах залишилися людські думки — але я не думаю, що вони можуть говорити зв'язно.

— Поки що, — сказав Джордан.

— Поки що, — погодився Ден. Він глянув на свого годинника, і це спонукало Клая подивитися на свій. Була вже за чверть третя.

— Він звелів нам іти на північ, — втрутився Рей. — Сказав «Кашвак=Без-Моб». Попередив, що нам більше не вдасться підпалити їхню зграю, бо вони виставляють вартових...

— Так, ми бачили кількох у Рочестері, — підтвердив Том.

— І ви бачили, що скрізь повно написів «Кашвак=Без-Моб»?

Вони кивнули.

— Як соціолог, я почав досліджувати ці знаки, — мовив Ден. — Не історію їхнього виникнення, бо впевнений, що перші знаки «Без-Моб» почали з'являтися одразу ж після Імпульсу, і їх створили вцілілі, які вирішили, що місце, де немає стільникового покриття, — найкраще на землі і там можна врятуватися. Мене передусім цікавило, як ця ідея і написи могли так швидко поширитися у катастрофічно роздробленому суспільстві, яке втратило всі звичні засоби комунікації — звичайно ж, за винятком безпосереднього спілкування. Відповідь стає очевидною, якщо прийняти гіпотезу, що з'явилася нова форма передачі інформації, доступна тільки для однієї групи соціуму.

— Телепатія, — майже прошепотів Джордан. — Вони. Фонери. Вони хочуть, щоб ми ішли на північ, у Кашвак. — Він повернувся до Клая, і той побачив, що в очах у хлопчика стоїть переляк. — Так це справді клятий жолоб на бійню. Клаю, вам не можна туди йти! Це все придумав Лахмітник!

Перш ніж Клай зміг щось відповісти, втрутився Ден Гартвік, залишаючи за собою прерогативу викладача: читати лекцію може тільки він, і перебивати теж.

— Боюся, мені доведеться припинити цю розмову, вибачайте. Ми хочемо вам дещо показати. Власне, цього від нас вимагав Президент Гарварда...

— У ваших снах чи особисто? — спитав Том.

— У снах, — тихо мовила Деніз. — Ми бачили його особисто тільки один раз: після того як спалили зграю в Нашуа, — та й то на відстані.

— Ми були піддослідними, — сказав Рей. — Я так думаю.

Ден втратив терпець, чекаючи, коли ж нарешті закінчиться цей обмін думками. А дочекавшись, продовжив.

— Ми погодилися, бо ми і так туди йшли...

— То ви йдете на північ? — Цього разу перебив Клай.

Дратуючись все більше, Ден знову зиркнув на свій годинник.

— Якщо ви придивитесь до цього знака, то побачите, що він пропонує вибір. Ми збираємося на захід, а не на північ.

— І це правильно, чорт забирай, — промимрив Рей. — Може, я й дурний, але не божевільний.

— Те, що я вам покажу, більше говорить на нашу користь, ніж на їхню, — продовжив Ден. — І до речі, щодо Президента Гарварда... чи Лахмітника, якщо вам це більше до вподоби... мабуть, він припустився помилки, коли показався нам особисто. І, можливо, серйозної помилки. Насправді він не більше ніж псевдопод-окозамилювач, якого колективний розум, надвелика зграя, висуває, як щит, для того, щоб він розбирався зі звичайними нормальними та з особливо небезпечними божевільними, наприклад, такими як ми. У мене є теорія, згідно з якою в усьому світі зараз є надвеликі зграї, і кожна з них, можливо, висуває такого псевдопода. А може, навіть декількох. Але не дозволяйте ввести себе в оману: розмовляючи з Лахмітником, ви бачите не конкретну людину, а зграю. Ви розмовляєте зі зграєю.

— Чому б вам не показати нам те, що, на його думку, ми повинні побачити? — Клай щосили намагався говорити спокійно, та в голові не вщухав ураган. Залишилася одна-єдина чітка думка: якщо він знайде сина, поки той не дістався до Кашвака, що б там не відбувалося, то, можливо, Джонні вдасться врятувати. Здоровий глузд підказував, що Джонні, напевно, вже давно в Кашваці, але інший голос (і навіть не зовсім ірраціональний) заперечував, кажучи, що його сина й ту групу людей, з якими він ішов, могло щось затримати в дорозі. Чи вони могли злякатися. Такий варіант розвитку подій був можливим. Імовірним було й те, що в ТР-90 усього лише створюють резервацію для нормальних, тому що фонолюди вирішили ізолювати їх від решти світу. По тому йому згадалися слова Директора Ардая, які процитував Джордан: розум може бути розважливим, але душа прагне.

— Ідіть за мною, — сказав Ден. — Це недалеко. Він дістав ліхтарика і пішов узбіччям траси-11 на північ, освітлюючи дорогу.

— Вибачайте, але я не піду, — сказала Деніз. — Я вже бачила. Одного разу з мене досить.

— Гадаю, задум був такий, що вас це мусить потішити, — почав пояснювати Ден. — Авжеж, крім цього, треба було ще нагадати... як вашій маленькій групі, так і моїй... що влада тепер належить фонерам і їх потрібно слухатися. — Він зупинився. — Ми на місці. У тій снограмі Президент Гарварда подбав про те, щоб ми обов'язково побачили собаку і не пропустили потрібний будинок. — Промінь ліхтаря освітив поштову скриньку на узбіччі з зображеною на ній вівчаркою-колі. — Шкода, що Джорданові доведеться це побачити, але, мабуть, цього не уникнути, якщо хочеш знати, з ким маєш справу. — Він підніс ліхтарика вище. Рей увімкнув свій ліхтар, і разом вони освітили фасад одноповерхового дерев'яного будиночка, до якого тулився крихітний газон.

Між вікном вітальні й вхідними дверима висів розіп'ятий Канонір. Окрім поплямованих кров'ю трусів, на ньому не було нічого. З рук, ніг, передпліч і колін стирчали гвіздки, що за розміром нагадували рейкові костилі. Може, це і є костилі, подумав Клай. Під Каноніром, незграбно вивернувши ноги, сидів Гарольд. На його грудях розпливалася величезна пляма крові, як у Аліси, коли вони вперше її побачили, але текла вона не з носа. В одній руці досі виблискував гострий шматок скла, яким він, після того як розіп'яв свого приятеля, перерізав собі горло.

З шиї Каноніра на мотузці звисав шматок картону, на якому великими темними літерами було надряпано три слова: JUSTITIA EST COMMODATUM.

9

— Якщо ви раптом не знаєте латини... — почав Ден Гартвік.

— Щоб прочитати це, мені вистачить того, що я пам'ятаю зі старших класів, — сказав Том. — «Справедливість відновлено». Це за вбивство Аліси. За те що наважилися торкнутися однієї з недоторканних.

— Точно, — кивнув Ден, вимикаючи ліхтарика. Рей зробив те саме. — А ще це попередження для інших. Вони їх не вбивали, хоча могли б це зробити з легкістю.

— Знаємо, — відповів Клай. — Вони влаштували показове масове вбивство в Ґейтені. Після того як ми спалили їхню зграю.

— Те саме було в Нашуа, — похмуро зазначив Рей. — Ті крики я пам'ятатиму до самої смерті. У біса страхітливі. Як і це лайно. — Він зробив жест рукою в напрямку темного обрису будинку. — Вони змусили малого розіп'яти великого, а великому наказали поводитися тихо. А коли справу було зроблено, примусили малого перерізати собі горлянку.

вернуться

[40]

Пушок — монстр із фільму «Калейдоскоп жаху» (1982 рік, режисер Джордж Ромеро, автор сценарію — Стівен Кінг).