Поэзия. Страница 60

В Окрусе он осознает, что возрастающие телесные муки - это возмездие, и что закон, столь жестокий, не может иметь божественного происхождения.

В сборник «Мои песенки», вошли как поэтические безделушки из репертуара «Кривого Джимми», так и многие старые стихотворения Агнивцева, печатавшиеся в дореволюционных петербургских журналах.«Мои песенки»… Они канули, растворились, словно искрящиеся блестки, в великом бурном море народной поэзии — трень-брень, мелодичный звон, отзвуки колокольцев и скрипок, не принадлежащие никому и отныне принадлежащие всем.Озорные, фривольные, фантазийные, милые эротические куплеты звенят беззаботно и весело — звенят о грезах, которым дано пережить низвержение правителей и тиранов, шелестят о беспечной романтической чепухе, о красочных, пестрых узорах, вытканных на чудесном ковре жизни, где даже смерть — лишь одна из ярких цветных горошин, рассыпанных по узорчатой ткани.Иллюстрации Светланы Носовой

Вірші, вміщені під цією обкладинкою, виникали упродовж доброго десятка років і знаменували собою не завжди поступове та плавне поринання ідеалістичного юнака в досвіди, маски і тексти, в мову, в усе на світі, включно з любов'ю. Між «Піснею мандрівного спудея» чи «Казкарем» (обидва — 1980) і останнім на сьогодні циклом «Індія» (1990) лежить страшенно велика відстань довжиною в молодість. Усе це пережите і прожите. Тому ця книжка, можливо, є шлях. Чи цей шлях завершений? Жоден шлях завершеним не буває. Даруйте нагадування. Я відібрав сюди вірші з усіх трьох своїх збірок, але найбільше з останньої. Напевно, не всі з віршів, які ще й тепер мені подобаються, можна тут знайти. Ясна справа, тут немає тих, які тепер уже мені не подобаються. Але навіть у цих, «фаворизованих», я намагався іноді щось і якось позмінювати. Це не було переписування, а швидше переживання наново. Я вдячний нагоді знову побувати  т а м. Залишаюся з любов'ю — до рослин, жаб, каменів і птахів, до трави і покручів, загалом до людей, до блазнів, астрологів і жонглерів, до ангелів, до Антонича, до Львова, до інших міст і країн, до вина поезії й поезії вина, до решти світу. До зустрічей — Автор * * * трава на камені вона вночі росте у ранах дому трава лунка немов луна рослинне тіло в кам'яному і ми так часто не спимо і наслухаємо допоки нічна трава зітхає мов нічні озера і затоки себе вганяючи мов клин у ці крихкі тріскучі плити запасти в усмішку щілин триматись каменя і жити хоча б між рейок і коліс між днями виникне і снами висока й чиста ніби ліс трава яка прийде за нами

Во второй половине 1937 г. С. Вургун создает свою бессмертную драму «Вагиф». В произведении поэт с любовью и мастерством воспроизвел трагическую судьбу М. П. Вагифа, его поэтическую возвышенность, человеческое совершенство. За драму «Вагиф» С. Вургун в 1941 г. удостаивается звания «Лауреата Сталинской премии».

Практически все стихи написаны за 3 месяца. «Озарение – как лава, взрывом огненным обдало...»