Поиск по метке: Биографии и мемуары

Петро Дорофійович Дорошенко був гетьманом Правобережної України в 1665—1676 рр. Цей час зробив його одним з найпомітніших героїв української історії. З усіх українських лідерів тієї епохи він, мабуть, більше за всіх заслуговує на титул спадкоємця Богдана Хмельницького – і як дипломат, і як воєначальник. Дослідники незмінно відзначають, що Дорошенко робив усе для здійснення своєї мети – возз’єднання розірваної на дві частини України та визнання її іншими країнами. Але знайти спосіб здійснення цієї мрії, який влаштував би все населення країни і правителів країн-сусідок, та уникнути при цьому жорстокості і крові було неймовірно тяжко. Дорошенкові цього зробити не вдалося…

Усе, що виходить із-під пера Костянтина Москальця, — чи то вірші, чи проза, чи есеї та літературознавчі статті, — позначене печаттю справжнього таланту. Не стала винятком і «Келія Чайної Троянди», — твір, який, попри формальні ознаки щоденника, є високохудожнім текстом, гранично відвертим відбитком глибокого й інтенсивного внутрішнього життя, усвідомленням трагічности й — водночас — радости земного перебування Поета.

…я випускаю мої спогади в світ, бо вони не тільки не втратили своєї свіжости й актуальности, але й тепер допомагають зрозуміти тяжке, неможливе для українців життя під більшовицькою окупацією. Вони дають також відповідь, чому ми, тисячі нас, покинули свою Батьківщину, й пішли в бездоріжжа мандрівки, зберігаючи тільки незалежність наших душ та право чути, думати, говорити й діяти, як українці. Софія Парфанович

Один з найсильніших творів Софії Парфанович, лікаря, письменниці і громадської діячки, а заодно - один з найсильніших прикладів української мемуаристики. Історія кінця війни і післявоєнних років, побачена очима жінки, яку гірка емігрантська доля змусила покинути рідний край. Написана дуже живим і природним стилем, особливо її прикрашають напрочуд професійні описи природи. Український читач вже мав змогу познайомитися зі спогадами прибраного сина Софії, Романа Волчука, але він сам зізнається, що спогади Софії Парфанович значно детальніші й об'ємніші.

«…Історію Катерини II не можна читати при дамах», — сказав колись Олександр Герцен. Історія високопрестольної розпусти містить сторінки про «діяння» Катерини І, Анни Іоаннівни, Єлйзавети Петрівни та інших вінценосних, які перевершують усіляку уяву… Недаремно XVIII століття часто ж називають «бабським». Автор цієї книги доктор філологічних наук, професор В. Л. Микитась на основі маловідомих джерел висвітлює тіньове життя престолопосадниць, які через свою ненаситну хтивість розбазарювали державну казну, збагачуючи своїх численних фаворитів та коханців, доконували в імперській Росії трудовий народ, у тому числі — й український. *** «…Историю Екатерины II нельзя читать при дамах», — сказал когда-то Александр Герцен. История высокопрестольного разврата содержит страницы о «деянии» Екатерины І, Анны Иоанновны, Елизаветы Петровны и других венценосных, которые превосходят всяческое воображение… Недаром XVIII век часто называют «бабским». Автор этой книги доктор филологических наук, профессор В. Л. Микитась на основе малоизвестных источников освещает теневую жизнь престолопосадниц, которые через свою ненасытную похотливость разбазаривали государственную казну, обогащая своих многочисленных фаворитов и любовников, доканывали в имперской России трудовой народ, в том числе — и украинский.  

У книзі розповідається про отамана Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, боротьбу проти Красної армії та денікінців у 1919 — 1921 роках. Події відбуваються в Києві та на території сучасних Київської, Чернігівської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької та Львівської областей, а також у Росії. Видання друге, доповнене, виправлене Рекомендовано Історичним клубом “Холодний Яр” для вивчення у вищих і середніх навчальних закладах України.

Історія роду Хмельницьких містить у собі більше невідомого, ніж відомого. Ми маємо лише фрагментарні свідчення, та й ті часом є малодостовірними. Можемо з упевненістю твердити тільки про деякі факти з життя Михайла Хмельницького — батька гетьмана Богдана Хмельницького і діда Тимоша та Юрія Хмельницьких.

Леонід Кравчук – невід’ємна частина історії нашої країни. Не тільки тому що він – перший президент сучасної незалежної України, обраний українським народом. Не тільки тому що з його ім’ям нерозривно пов’язане прийняття Акта проголошення незалежності ношої держави. Його досі по праву вважають одним із найбільш професійних, гнучких та виважених політиків за всю історію сучасної України. Постать Леоніда Кравчука викликає неабиякий інтерес завдяки неоднозначності та непересічності цієї особистості. Але все ж пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що завжди величним для історії є той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в одному із своїх постпрезидентських інтерв’ю наголосив, що усі його наступники на президентській посаді лише продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише продовжуватимуть .

Вона була полонянкою, а стала султаншею. Була безправною рабинею, а стала вершителькою доль, могутньою правителькою, володаркою Сходу. Ім'я її – Роксолана. Історія цієї дивовижної жінки вражає: варто лише уявити, який шлях подолала юна українська дівчина від невільниці в гаремі турецького султана до його улюбленої дружини. Ще більш неймовірним здається її сходження на султанський трон. Чи тільки розум і врода були її зброєю? Звісно ж, ні. Воля і сила духу піднесли Роксолану на вершину, й вона залишилася там у всій своїй величі – надзвичайна жінка, частинка нашої історії.

Богдан Хмельницький був не першим, хто розпочав боротьбу за свободу України. Але саме йому вдалося створити боєздатну армію, сформувати систему гетьманської влади і почати розбудовувати державу. Завдяки діяльності Хмельницького майже все українство, незважаючи на станові інтереси, виступило єдиною як ніколи силою в боротьбі за національне визволення. І хоча Великому Гетьманові не все вдалося зробити для збереження державності, його діяльність не тільки визначила долю самої України, а й відчутно вплинула на тогочасне європейське політичне життя.

Іван Сірко (1605 (1610) — 1680) — один з найвидатніших політичних діячів і полководців України. Своєю ініціативою, енергією і воєнною вдачею Сірко здобув на Запоріжжі небувалу шану. Вісім разів Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько–турецьким нападам, що загрожували геноцидом українському народові. Узявши участь у 55 битвах, Сірко майже завжди виходив із них переможцем, що й уславило його серед нащадків навіки. Саме з його ім'ям пов'язують появу знаменитого листа запорожців турецькому султану.

Впродовж багатьох років ім'я Пилипа Орлика таврувалось як зрадника українського народу і пов'язувалось із постаттю І. Мазепи. В офіційній дореволюційній та радянській історичній літературі його згадували дуже мало. Ставши гетьманом, уклав зі старшиною і представниками запорожців угоду, яка дістала назву Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська, яку пізніше називали Конституція Пилипа Орлика та Бендерська Конституція . Документ складався зі вступу й 16 статей, у яких проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої. Проголосивши Україну фактично незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим досягненням тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й у Європі.