Поиск по метке: Критика

В сборник вошли литературные работы и воспоминания наиболее известных представителей «детективного» жанра от Конан Дойла и Агаты Кристи до Буало-Нарсежака и Борхеса. Это отнюдь не академические труды, а, напротив, блестящие, острополемические сочинения, где прекрасное знание предмета, проникновение в его «тайны» сочетается с юмором, самоиронией, и читаются они столь же увлекательно, как и представляемый ими жанр. Книга рассчитана на широкого читателя.

Книга посвящена актуальным проблемам пушкинского историзма. В центре внимания автора вопрос о подлинном месте "Истории Петра" в творчестве поэта.

Книга Айн Рэнд «Искусство беллетристики» — это курс об искусстве беллетристики, прочитанный ею в собственной гостиной в 1958 году, когда она находилась на пике творческой активности и была уже широко известна. Слушателями Айн Рэнд были два типа «студентов» — честолюбивые молодые писатели, стремящиеся познать тайны ремесла, и читатели, желающие научиться глубже проникать в «писательскую кухню» и получать истинное наслаждение от чтения. Именно таким людям прежде всего и адресована эта книга, где в живой и доступной форме, но достаточно глубоко изложены основы беллетристики. Каждый, кто пробует себя в литературе или считает себя продвинутым читателем, раскрыв книгу, узнает о природе вдохновения, о роли воображения, о том, как вырабатывается авторский стиль, как появляется художественное произведение. Хотя книга прежде всего обращена к проблемам литературы, она тесно связана с философскими работами Айн Рэнд и развивает ее основные идеи об основополагающей роли разума в человеческой жизни, в том числе и в творчестве.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли таємні товариства малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в Лісовій пісні зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це селянська нація ? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний український проект і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках України, яку ми втратили . Ключем до неї стає розкритий О. Забужко код Лесі Українки . Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма прихованої війни, яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури… * * * Книга пані Оксани сама по собі годна свідчити, що та висока українська культура, якій вона присвячена, ще не є, дякувати Богові, тільки нашим спомином Леонід Ушкалов

У чому все-таки причина дотеперішньої загадкової абсолютности постаті Шевченка в українській духовній культурі? На який образ-себе запрограмував він Україну своїм міфом, у культурі Нового Часу типологічно найближчим до дантівського? Які метафізичні смисли земної історії чаяться зашифрованими в Шевченковому тексті, коли підходити до нього з ключем не тільки християнської філософії та європейського романтизму, а й традиційної української демонології? Чи існує в історії національна версія християнської есхатології — колективного гріха й колективної покути? На ці та інші питання шукає відповіді Оксана Забужко в своїй книжці, котра стала однією з найголосніших подій сучасної української гуманітаристики.

У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії. Автор з позицій патріота України всебічно розглядає історичне підґрунтя визвольних змагань свого народу за здобуття незалежності, створення української держави, пророкує їхнє переможне завершення. Ця книга є скороченим варіантом видання 1968 року, що здійснене в Торонто (Канада). Зокрема, вилучено ряд використаних автором матеріалів тогочасної радянської преси, які спростовані плином часу, втратили свою актуальність.Книга розрахована як на фахівців — істориків, політологів, так і на широкого масового читача.

До книжки увійшла вибрана філософська та літературна есеїстика Костянтина Москальця, одного з найяскравіших представників покоління «вісімдесятників», що здобув собі визнання як першорядний поет і прозаїк. * * * Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею. Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiac milowania ksiezycem», 1997) мовами. _______ На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)

Пропонована книга є цікавим, несподіваним поглядом на так званий «радянський» культурний процес 1910—1930-х років XX століття: крізь своєрідне «задзеркалля» офіційної епохи і зсередини — через листування, спогади, щоденникові нотатки. Зокрема, йдеться про взаємовідношення життя й мистецтва, влади й діячів культури, їх роль та місце в умовах радянської ідеології. Видання розраховане на широке коло читачів. Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.

Нова книга статей та есеїв відомого поета і прозаїка Костянтина Москальця присвячена в основному поетам і поезії. У наші дні, коли навіть поезія сприймається бігло та похапцем, наче в ритмі попси, автор нагадує про іншу музику, про інший підхід — неквапливе і вдумливе прочитання-переживання поетичного тексту. Поезія для Москальця є дивом, і передовсім — таємницею, яка потребує не розгадки, а причетності. Як на полотні майстра, тут для есеїста немає нічого випадкового чи другорядного — однаково інтенсивні та важливі і смислові, і музичні відтінки твору. На сторінках книги не знайдете жодних ієрархій, однак незаперечними екзистенційними орієнтирами авторові стали Улюблені — Микола Зеров і Володимир Свідзінський. А також — Грицько Чубай, про надзвичайне раннє обдарування якого Москалець веде мову, не обминаючи гіркого збігу обставин і життєвих перипетій у сутінках застою, піднесення і сум'яття духу. Пронизливо і глибоко написано про поетів-сучасників Наталку Білоцерківець та Людмилу Таран, Володимира Кашку та Василя Герасим'юка, Ігоря Римарука та Івана Малковича. Зацікавлять читачів і роздуми над романом Марка Роберта Стеха Голос та книгою прози Миколи Рябчука.

Це перша праця, в якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі автор досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (XIX — поч. XX ст.). Окремий розділ присвячено національно-екзистенційним пошукам І. Франка, в чиїй особі сконцентровано духовний досвід переломового для долі національної культури покоління української інтеліґенції.