Поиск по метке: юмористическая проза

Ця книжка - виключно чоловіча п'єса з використанням характерної військової риторики, написана відомим українським співаком Андрієм Кузьменком (Кузьми), лідером групи "Скрябін". Книга "Я, Паштєт і Армія" - розповідь про армійського друга Кузьми Паштєта (Сергія Павлова), який потрапив в армію із-за проблем з деканом в університеті, де Сергій був кандидатом біологічних наук. Книга проникнута армійськими буднями та гумором, який піднімає настрій кожному.Ця брошурка, бо книжкою назвати її я не ризикну, не має жодної художньої цінності. В ній зібрані дуже звичайні оповідання про дуже звичайного хлопця, яким я був і є. Тому, якщо маєш кілька годин вільного часу, і настрій, щоб позубоскалити на тему примітиву армійських буднів, ти - наш клієнт. Не шукай в ній високих ідей, завуальованих в написаному між стрічками.Жити треба так, щоб було з чого поржати! Так і живу!

Нищівна сила слова найпопулярнішого в післявоєнний час гумориста і сатирика спрямована проти фашизму, українського націоналізму, фальшивої буржуазної демократії. Поряд з цими гострополітичними творами — тут і високопоетичні усмішки про людей, що прикрашають нашу землю, славлять трудовими здобутками Батьківщину.Цикл «Самостійна дірка» написано під впливом вражень від поїздок у тільки-но звільнені від фашистських окупантів західні області України. Таких поїздок в Остапа Вишні було щонайменше дві. Одна з них описана в нарисі «Дуглас», опублікованому в газ. «Радянська Україна» 9 лютого 1945 р. В Галичині, а згодом і на Буковині Остап Вишня познайомився з багатьма людьми, відвідав чимало сіл і міст, побачив сліди кривавих злодіянь бандерівських головорізів. Тоді, очевидно, й був задуманий цикл сатиричних творів про фашистських найманців. «Розуміється, що, сидівши в Києві, не вивчивши всього цього матеріалу на місці, мені трудно було б щось про них уїдливе написати, — згадував пізніше памфлетист. — Треба, значить, було їхати в західні області, знайомитися з обстановкою каїнової роботи ворогів, говорити з місцевими людьми, що докладніше знали роботу цих запроданців, доводилося говорити і з самими «героями» темної ночі та густої хащі» («Отак і пишу»).

До нової книги відомого українського письменника увійшли два романи об'єднані спільними героями  — колгоспником із села Яблунівки Хомою Прищепою, його дружиною Мартохою, ладною позхичити односельчанам все, навіть власного чоловіка, Одаркою Дармограїхою та ін. У новому творі відомого українського письменника використаний матеріал сучасного українського села. Життя, характеристики, проблематика відображені своєрідними засобами так званої химерної прози, де органічно поєднуються елементи реалістичні й фантастичні, широко використовується багатство народної творчості.

Ця книжка — літературний дебют відомого українського співака Андрія Кузьменка (Кузьми), лідера групи «Скрябін». До збірки увійшли дві повісті, а також тексти відомих пісень групи. Перша повість — «Я, "Побєда" і Берлін» — проникнута яскравим почуттям гумору, веселим настроєм і, напевне, розсмішить навіть дуже серйозних читачів. Події відбуваються навколо старого і пошарпаного автомобіля марки «Побєда». на якому Андрій зі своїм другом Бардом подорожують до столиці Німеччини. Друга повість — «Місто, в якому не ходять гроші» — зовсім інша за жанром. Це невесела історія про дівчину Алісу, яка через збіг обставин опинилася в жахливому місті, де панують людиноненависництво, нечувана жорстокість і нелюдські порядки, — місті, з якого немає дороги назад…

Коли внаслідок необдуманого вчинку Ядзя потрапляє на танцювальний телеконкурс, усі переконані, що її остаточне падіння — це лише питання часу. Ні в кого немає сумніву, що в Ядзі від народження відсутнє почуття ритму. До всього, вона ніяк не може позбутися зайвої ваги. Але найбільшою проблемою виявляється її партнер, підстаркуватий плейбой, колишня зірка, а нині — другорядний танцюрист Ципріян. Проте несподівано життя набирає нових обертів…

Ірен Роздобудько (нар. 1962 р.) — українська журналістка, письменниця і поетеса. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна». У видавництві «Фоліо» вийшли друком багато її повістей та романів: «Гудзик», «Амулет Паскаля», «Все, що я хотіла сьогодні», «Дві хвилини правди», «Пастка для жар-птиці», «Дрібний бісер» та ін. Як зазначає сама авторка, «Оленіада» писалася «трьома заходами». Перші пару розділів написано ще в 2002-му, але книжку закінчено не було, адже настав 2004 рік. І вигадана країна «Лапландія», про яку в ній йдеться, в один день перетворилася на велику країну. З великим майбутнім. З людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед... Йшли, йшли, йшли... Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, — з тими, хто тягнув назад. Довелося вийняти з шухляди недописане і дописати — в 2006 році. І назвати те все «комедією абсурду». Так закінчилась перша частина «Оленіади». До другої Роздобудько приступила в січні 2013 року і написала її у вкрай короткий строк — останню крапку було поставлено в лютому того ж таки 2013-го. Авторка виходила з тієї давньої істини, що коли закінчуються гнів і сльози — останньою зброєю стає... сміх. І останнім сміється той, кому немає чого втрачати. І сміючись — перемагає. Може здатися неймовірним, але ще рік тому Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.

Перше запитання до авторів: яке вони мають право, проживаючи в Києві, писати про Чорнобиль? Відповідь: стовідсоткове. Бо Лапікуриха походить з поважаних в тих краях старих родів Пащенків і Зайченків. Питання друге: чому автори, українці з діда-прадіда, багато років вивчали і досліджували такий своєрідний пласт життя єврейської общини в Україні як гумор єврейських містечок у так званій «смузі осілості»? Знову ж таки, в першу чергу, завдяки Чорнобилю, де разом з українцями та росіянами-старовірами жила у мирі і злагоді чимала єврейська община. З’ясувалося, що історії, почуті в дитинстві малою Наталкою від сусідів або розказані дідом і бабусею, вже стерлися з пам’яті навіть у самих євреїв (приклад - «хоробрий Янкель»). І нарешті - суттєве попередження. Так звані «єврейські анекдоти», котрі часто-густо й досі розповідаються в п’яних компаніях, вивішуються в Інтернеті і навіть видаються окремими книжечками не мають нічого спільного зі справжнім, непідробним гумором древнього народу, котрий упродовж століть жив на українських землях і створив вищезгадану і, на превеликий жаль, вже не існуючу культуру єврейських містечок.

Введите сюда краткую аннотацию