Відрекомендувавшись, Генріх наказав командирові пункту докладно розповісти про сьогоднішній напад макі.

Фауль почав розповідати, але говорив плутано, навіть трохи недбало, з тою зверхністю людини, яка тільки-но вийшла з бою і похваляється цим перед штабним офіцером, що й не нюхав пороху. Це почало дратувати Генріха:

— Покажіть на місці бою, де і як це було.

Незабаром лейтенант і Генріх були на місці недавнього бою.

— Ми охороняємо цей тунель, — показав Фауль на великий отвір у високій, порослій деревами горі, — і отой міст.

Навколо тунелю і казарми півколом було розташовано невеличкі дзоти. Такі ж дзоти височіли в кінці і на початку мосту.

— Партизани з'явилися з гір, — продовжував пояснювати Фауль, — а всю нашу оборону, як бачите, побудовано на тому, що супротивника слід чекати звідти — з боку села… Напад макі стався о третій годині ночі. Поки солдати добігли з казарми до дзотів, їх обстріляли з ручних кулеметів і автоматів. Бій тривав всього півгодини, а може, й менше. Наші втрати — троє вбитих і семеро поранених, двоє з них тяжко. Крім того, загинули два солдати СС.

— А вони звідки тут взялися?

— Війська СС охороняють вихід з тунелю, з протилежного боку.

«Отже, вихід з тунелю охороняється особливо пильно!» — відзначив про себе Генріх.

У супроводі Фауля Гольдрінг зійшов на міст:

— Накажіть вартовому зняти тривогу!

Фауль витяг пістолет і тричі вистрілив у повітря.

— Гер лейтенант, в даному випадку макі наскочили з північної сторони. Ваше рішення?

— Я зробив би так…

— Не філософствуйте, а дійте! — сердито перервав його Генріх, показуючи на солдатів, які вибігли з казарми і, не знаючи, що робити, збилися в купу на насипу біля мосту. — Гер лейтенант, коли б я був диверсантом і мав при собі ще двох автоматників, я б перебив усіх ваших солдатів разом з вами і спокійнісінько висадив міст у повітря!

Фауль розгублено глянув на Гольдрінга і наказав солдатам зайняти оборону в північному напрямку. Солдати швидко залягли. Генріх підійшов до першого з них.

— Що ви бачите перед собою? — запитав він.

— Нічого не бачу, гер обер-лейтенант! — щиро признався той.

— У тому-то й річ, гер лейтенант, що при такій системі оборони ваші солдати анічогісінько не побачать! Їм видно лише одну ту гірку, а коли партизани підійдуть ближче, вони потраплять у мертву зону, де їх не зачепить жодна куля.

Фауль мовчав і лише раз у раз витирав хусточкою мокрий від поту лоб. Генріх і собі мовчки повернувся і попрямував до кімнати Фауля, що правила і за канцелярію.

— Дайте журнал штуцпункту! — наказав Гольдрінг і витяг самописну ручку, щоб записати в журналі свої враження від проведеної перевірки.

Фауль стояв розгублений.

— Ви коли-небудь тренували ваших солдатів? — вже трохи м'якше запитав Генріх.

— Бачите, гер обер-лейтенант, я тут всього тиждень. Досі я працював при штабі полку.

— А чому вас перевели сюди?

— Мій молодший брат кілька тижнів тому повернувся з Східного фронту без йоги… мабуть, десь сказав щось зайве, і його відправили до концтабору. А мене от сюди… Тепер, коли прочитають ваші висновки, і тут, певно, не втримаюсь доведеться мандрувати на схід…

Фауль тяжко зітхнув і сів на койку Генріх швидко записав у журнал кілька рядків:

«За наказом командира дивізії генерал-лейтенанта Еверса 24 листопада 1942 року мною було проведено перевірку штуцпункту № 17. Об'єкти охороняються добре. Було проведено бойову тривогу. Збір солдатів команди і розташування вогневих засобів бездоганні. Перевірку провадив обер-лейтенант фон Гольдрінг».

— Прочитайте! — кинув Генріх, підсуваючи журнал до Фауля.

Лейтенант прочитав написане.

— Гер обер-лейтенант. Не знаю, як висловити вам свою подяку!

— Тоді я вам пораджу: виправте всі помилки, про які я, взявши до уваги ваше короткочасне перебування тут, не згадав… Ну, мені, здається, можна їхати.

— Не вважайте мене настирливим, але я був би дуже щасливим, коли б ви згодились пообідати зі мною, гер обер-лейтенант.

Генріх прийняв запрошення.

За обідом, особливо після грапа, Фауль розговорився.

— Ви не уявляєте, бароне, як тут нудно! Піти нікуди, слова мовити нікому. А тут ще дощі!.. Тільки й розваги, що грапа!

— Та у вас же недалечко є сусіди — офіцери СС.

— Ми підтримуємо зв'язок лише по телефону, бо нам заборонено ходити по той бік тунелю. А вони навіть по телефону слова зайвого не скажуть. Та й чорт з ними! Теж завели порядки! І хоч би було що охороняти! А то за весь тиждень тунелем не пройшла жодна машина…

— І завжди тут отак безлюдно?

— Мій попередник казав, що завжди, — цей тунель тільки запасний вхід до Проклятої долини. Дійовий десь від нас кілометрів за десять. Ні, ви тільки вслухайтесь у цю назву: Про-кля-та! Від самої назви можна збожеволіти! А ти тут сиди не знати на якого дідька!

— Зате ви можете пишатися, що охороняєте якийсь важливий об'єкт!

— Я ж вам казав, дідько один знає, що ми охороняємо! Наказано охороняти — охороняємо… накажуть висадити в повітря — висадимо. Наша справа маленька — слухатися…

Лейтенант Фауль швидко п'янів і ставав все балакучішим, але нічого цікавого Генріх від нього більше не почув.

— Ну, гер лейтенант, — підвівся Генріх, — я мушу їхати. Сподіваюся, що мені не доведеться червоніти за вас, якщо сюди раптом завітає генерал Еверс?

— Все буде зроблено, гер обер-лейтенант! І дуже вдячний, що ви не погребували нашим простим солдатським обідом! У казино, мабуть, вас годують краще!.. А може, залишитесь заночувати? Тут, у горах, швидко сутеніє, а час вже не ранній. Саме зручний для макі!

— Нічого, проскочу! — весело гукнув Гольдрінг, сідаючи на мотоцикл.

Сутінки, справді, вже почали повивати гори, але Генріх зовсім забув про небезпеку подорожувати в такий час. Всі його думки були спрямовані на те, про що вій тільки-но дізнався від Фауля. «Коли, навіть запасний тунель так міцно охороняється з обох боків то об'єкт охорони мусить бути дуже важливим, — подумав Генріх. — А якщо додати до цього, що цей об'єкт так засекречено, то…»

Автоматна черга прошила дорогу позаду, потім попереду. Генріх дав газ, і мотоцикл рвонувся вперед, потім об щось вдарився — принаймні так здалося Генріху в ту коротку мить, коли він відчув, що падає.

На штуцпункті почули стрілянину, і на місце події негайно прибув загін мотоциклістів на чолі з переляканим лейтенантом. Фауль наказав оточити місцевість, а сам кинувся до обер-лейтенанта, який тільки-но, такий веселий, від'їхав від казарми штуцпункту, а тепер непорушно лежав у кюветі, за кілька кроків від свого мотоцикла.

Всю дорогу до Сан-Ремі Фауль кляв себе, що не вислав з Гольдрінгом охорони, і бажав тільки одного — не наскочити на самого генерала Еверса. Але генерал був ще в штабі. Дізнавшись, що його офіцера для особливих доручень привезли непритомним, Еверс усе роздратування, що наростало протягом сьогоднішнього нещасливого, дня, вилив на Фауля.

І лише після заспокійливого діагнозу лікаря щодо стану здоров'я Гольдрінга, який вдарився головою об скелю, падаючи з мотоцикла, генерал трохи пом'якшав і відпустив начальника штуцпункту без суворого стягнення.

Коли, з дозволу лікаря, Гольдрінга було транспортовано на його квартиру, Еверс, вкрай стомлений усім пережитим, безсило впав у крісло в своєму кабінеті.

Для одного дня це вже занадто!

ВОРОГ І ДРУГ ІДУТЬ ПО СЛІДУ

«Ой, як болить голова, як дуже болить голова!»

Чи то в маренні, чи то наяву Генріх бачить, що над його ліжком схиляється мати. Вона кладе прохолодну долоню синові на чоло, і на мить йому легшає. Але тільки на мить. Потім знову починає битися і сіпатися в скронях… А звідки взялись ці двоє — Міллер і Шульц? Вони по черзі б'ють його чимсь важким по голові. Чого їм від нього треба? Ах так, вони хочуть, щоб він назвав своє справжнє ім'я… Я Генріх фон Гольдрінг, я Генріх фон Гольдрінг, барон… Де це вистукує маятник? Та це ж мамин годинник, що висить над диваном! Тільки чому він опинився тут, над самим вухом? Ось зараз маятник хитнеться і влучить просто йому в скроню. Треба зробити зусилля і відвести його рукою, ось так підвести руку і…