Автор Франко Иван Яковлевич

Збірка казок Івана Франка під назвою «Коли ще звірі говорили» перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: «Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро… Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.» В своїй збірці «Коли ще звірі говорили» Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

  Сказки выдающегося украинского писателя И. Я. Франко (1856–1016 гг.) беспощадно высмеивают ограниченность и высокомерие, скупость и подхалимство. В этой сказке малыши познакомятся с интересными приключениями хитрого лиса, который сумел обмануть всех зверей.  

"Украденное счастье" - одна из лучших драм Ивана Франко. Украденное счастье - социально-психологическая драма. Любовь к драматургии И. Франко пронес через всю свою жизнь. В условиях тогдашней отсталой Галичины писатель боролся за народность и реализм театрального искусства. Он был убежден, что театр должен быть не местом для развлечения беззаботных панычей-дармоедов, а школой жизни, проводником мыслей и чувств, мечт трудового народа. Иван Яковлевич Франко написал несколько пьес, что стали украшением украинской литературы и театрального репертуару. Его драматичное наследство состоит из четырех больших и пяти одноактных пьес, самой известной из которых является социально-психологическая драма "Украденное счастье", в какой писатель глубоко раскрил социально-психологические причини конфликта героев.

Іскра бориславського полум'я жевріла в душі Івана Франка ще з дитинства. У батьковій кузні малий Івась чув розповіді селян, які приходили до батька-коваля, про лиходійство бориславських фабрикантів, про страшні події на нафтових промислах. Згодом Франко прийшов до читачів із своїм тематично новаторським «робітничим» епосом — малою (цикл оповідань) і великою («Boa constrictor», «Борислав сміється») «бориславською» прозою. Борислав — західноукраїнський центр нафтової промисловості. Голодна смерть гнала на тяжку фабричну роботу спролетаризованих селян. Тут за нужденне животіння вони добровільно продавали свою силу і здоров'я, ставали злиденними, голодними, обшарпаними ріпниками. Отже, в центрі повісті — непримиренна боротьба двох ворожих світів, яка відбувається в Бориславі. Сам Борислав також можна вважати головним героєм повісті. Це місто гноблених і нещадно експлуатованих, але нескорених і могутніх.