Від мерехтливих полисків вогню тіні людей тремтіли, видовжувались і зникали. На другому березі річки в далині завили шакали. У відповідь загавкали собаки на базарі. Шакали давно вже замовкли, а собаки не переставали валувати.

Праворуч стояли два ряди бляшаних навісів. Ідучи поміж ними, Бхомбол побачив крамницю, де продавали ласощі. Перед нею стояв ослін. На ослоні сидів добродій Мухурі, поруч, спираючись на бамбукову палицю, закляк Шучі.

Двері в крамницю були відчинені. В крамниці Бхомбол побачив чоловіка, котрий на великій дошці викачував тісто. На плиті стояв казан, з якого йшла пара. Бхомбол відчув смачний запах смаженого сиру. Біля котла сидів ще один чоловік; груди в нього заросли чорним волоссям. Він брав копистку і мішав нею в казані, його вуса й патли вилискували рід олії. Він позирав довкола великими банькатими очима. Бхомбол вирішив, що це і е кондитер Лоті- Хлопець зрозумів, що він готує лучі.[53]

Десь праворуч лунала музика. Кілька чоловік співали священний гімн — очевидно, актори з мандрівної трупи.

Бхомбол вирішив повернутися назад до човна. Тим часом базар і дорога спорожніли, ніде не видно було ані душі. З протилежного берега з храму долинув урочистий дзвін. Місяць виплив з-за хмар, стало видно, бляшані дахи заблищали од вечірньої роси.

йдучи вздовж берега, Бхомбол побачив, що під деревом веслярі готують собі вечерю. До нього долинув запах цибулі. Веслярі їли рис з приправою. Це була їхня вечеря.

співав один з веслярів.

Бхомбол подумав, що скільки він не чув пісень, усі вони були журливі. Чому це так? Невже людям не подобається бути веселими?

Біля пристані стояло кілька човнів. Човен добродія Мухурі був крайній. Тільки-но Бхомбол поставив на борт ногу, як човен загойдався.

— Хто там? — пролунав голос дружини добродія Мухурі.

— Це я, — сказав Бхомбол і почав роззувати брудні, запорошені черевики.

— Заходь, ще ніхто не повернувся, — сказала жінка. Бхомбол ввійшов і сів поруч з нею. Молоті спала, поклавши голову матері на коліна.

— Ти знайшов його? — Пані Мухурі мала на увазі свого чоловіка. — Чого ти мовчиш? Незадоволений чимось? Ось моя донька, Молоті, теж любить зникати з дому. Скільки не бурчу я, скільки не лаю, вона ніколи не слухає. Приїдемо до нас, погостюєш трохи і поїдеш додому. Добре?.. Ну, чого ти мовчиш? Думаєш, добродій Мухурі теж сваритиме тебе? — Жінка взяла тацю, що стояла поруч, і почала готувати бетель. — Хочеш? Бери, — запропонувала вона Бхомболові. — Молоті дуже любить жувати бетель. А ти?

Бхомбол нічого не відповів.

— Чому ти весь час мовчиш? Соромишся? — Дружина добродія Мухурі зітхнула й ніжно подивилася на хлопчика.

Бхомбол глянув на берег і побачив, що хтось з ліхтарем у руці наближається до причалу. «Мабуть, повертаються добродій Мухурі й Шучі», — подумав хлопець і пішов їм назустріч.

За хвилину добродій Мухурі й Шучі були вже в човні. Шучі ніс у руках великий, загорнутий у бананове листя пакунок. Усі заходилися біля вечері, тільки Молоті не їла: її не можна було добудитися.

Один за одним на базарі гасли вогні.

Веслярі повкладалися спати — хто на березі, хто під навісом на базарі. Шучі примостився на носі човна, а Бхомбол і родина добродія Мухурі полягали в човні під навісом.

Десь далеко на протилежному березі завили шакали, незабаром їм відповіла інша зграя. Зненацька пролунав голосний сплеск: це випірнув дельфін. В місячному світлі плесо води злегка взялося брижами. На березі біля самої води квакали жаби, цвірчали цикади. Десь на дереві залопотів крильми птах. Човен злегка погойдувало. Це погойдування заколисало Бхомбола. Він зовсім був заснув, але тут налетіли москіти — ціла хмара! Варто було десь близько задзижчати москітові, як Бхомбол одразу ж просинався. Усі спали, тільки Бхомболові заважали москіти. Нарешті він укрився з головою, і йому сяк-так пощастило заснути. Вранці він прокинувся од холоду. Не хотілося розплющувати очі і вставати.

Та ось на дереві, біля самої води, закаркала ворона, і Бхомбол таки розплющив очі. Розвиднялося.

Молоті, її батьки і веслярі вже повставали.

Бхомбол вийшов з-під навісу і озирнувся довкола. Місяць уже зайшов, лиш кілька зірок ще блимало на заході. Тихо плинула річка. В далині прокричав яструб; на другому березі до води підійшла чапля і раптом завмерла на одній нозі. З води біля самої корми вистромила голову велетенська черепаха. Побачивши Бхомбола, вона одразу пірнула назад. Бхомбол вийшов на палубу.

Вони знов пливли посеред річки. Тепер до домівки добродія Мухурі лишалося плисти півдня. Вітру не було, веслярі самі гнали човен. Бхомбол примостився на носі.

Човен повільно плив по річці, лишаючи позаду дітвору, що бавилася на березі, корів, телят, кіз. Над річкою кружляли якісь птахи. Вряди-годи з'являлися села. З човна добре було видно могутнє коріння велетенського баньяна. На корінні сиділа чайка.

Берегом ішов чоловік, несучи щось на коромислі. Очевидно, це був молочар: він ніс у село масло й молоко. Іноді Бхомбол бачив великі нори, з яких виглядали чорні гадюки. Він знав, що ці гадюки ловлять мишей і птахів.

— Пане Мухурі, — сказав стерновий, — скоро вже полудень, зараз буде село Кіштопур. Давайте зробимо зупинку і пообідаємо. Все одно, поки дістанемось до Джуроботтола, настане вечір. Скоро почнеться відплив, і тоді доведеться десь зупинитися.

— Ну гаразд, тримай до берега, — погодився добродій Мухурі.

Невдовзі човен причалив до пристані. Стерновий добре знав це село: там був дім його дядька. Сам дядько давно помер, і там жив двоюрідний брат стернового. Взявши з собою Бхомбола, стерновий рушив у село. Виявилося, що брата нема дома — він пішов на базар. Дома лишився єдиний мужчина — його десятилітній син Абу. Абу дуже зрадів стерновому. Він дав дядькові кальян, а коли той закінчив палити, взяв кальян і, на превеликий подив Бхомбола, затягнувся сам.

— Сходи принеси оберемок дров! — наказав стерновий.

— Цей хлопчик палить? — спитав Бхомбол. — Адже він малий.

Відповідь стернового страшенно здивувала Бхомбола:

— Ну то й що? Хай палить — адже він хлопець, а не дівчисько!

Трохи згодом повернувся Абу з оберемком дров. Стерновий узяв у нього великого ножа й пішов за хату — зрізати кілька листків з банана.

Тим часом Бхомбол розглядів, що на подвір'ї стоять дві хижки: одна трохи більша, а друга менша. Обидві були під стріхою, а стіни мали сплетені з джутових стебел. Хлопчик знав, що в таких халупах живуть дуже бідні люди.

Під манговим деревом, перед хатиною, ходила квочка з курчатами. По стінах халупи до самого даху плелося огудиння гарбузів. Поряд ріс якийсь чагарник і алое.

Стерновий повернувся, несучи кілька бананових листків.

— Ну, ходімо! — сказав він і поклав Абу на голову в'язку дров. — Однеси дрова на берег річки під хлібне дерево.

Повернувшись на берег, Бхомбол побачив, що добродій Мухурі вже купив у рибалок велику рибину з вусами. Вони нагадували вуса судді Кумуда з Дургапура. Його вуса були такі самі великі й довгі й завжди закручені вгору. Бхомбол спробував закрутити вуса риби, але з цього нічого не вийшло; однак це його трохи розвеселило. Дружина добродія Мухурі розвела вогонь і почала готувати обід.

— Рибу чиститиму я, — сказав Бхомбол. — Дайте мені ножа.

— У нас немає ножа на рибу, — відповів стерновий, — є тільки ось такий — зрізати траву, тростину тощо.

Лезо в ножа було довге і від постійного вживання посередині з'їдене.

— Нащо вам чистити рибу? Хай це робить Шучі.

Шучі взяв ножа в стернового і підійшов до рибини. З того, як він тримав ножа, було видно, що він ніколи не чистив риби.

— Одійди, одійди! Бачу, що незугарний, — не витримав добродій Мухурі.

— Ми самі почистимо рибину, — сказав стерновий. — Гей, Фазоре!