Вони познайомилися, коли партнер Алли у бальних танцях несподівано виїхав за кордон після того, як протанцював із нею в парі кілька років і вони отримали найбільші, наразі у її кар’єрі, відзнаки конкурсів та фестивалів, у них була дуже хороша перспектива, а тепер він виїхав. Хоча несподіваним це було лише для неї — він сам довго готувався до виїзду й роками збирав необхідні папери, але сказати їй не наважувався, усвідомлюючи, що це стане для неї ударом. Знайти відповідного партнера в бальних танцях не менш складно, ніж у подружньому житті. І коли ти нарешті натрапляєш на людину, з якою можливе це порозуміння без зайвих пояснень, ця синхронність рухів і вміння підтримати в потрібний момент, то можна вважати, що досягнуто найважливішого. Її партнер виїхав саме тоді, коли роки наполегливої праці почали приносити заслужені перемоги. І вона добре розуміла, що навіть коли їй неймовірно пощастить і вона відразу ж знайде йому заміну, то все одно втратить час, надолужити який уже не вдасться. Кар’єра в бальних танцях суворо пов’язана з віком, а у її віці занадто пізно починати все з нуля.

Алла цілими днями безцільно блукала містом, а оскільки була пізня осінь, то листя розсипалося на порох ще до того, як опускалося їй на плечі, навіть ще у повітрі, і до землі доходив уже тільки прілий важкий запах і трохи силосоподібного порошку. Аби зігрітися, вона годинами просиджувала в кав’ярнях і переглядала незмінний вже багато років репертуар обшарпаних кінотеатрів, що їх не ремонтували вже понад десятиліття. Зігрітися на кіносеансах не вдавалося, і вона потроху роздумувала над тим, чи не брати з собою в ці подорожі коньяк у батьковій солдатській фляжці. Але фляжка неминуче викликала неприємні спогади про батьків алкоголізм, з яким була пов’язана відраза до спиртного навіть у гомеопатичних дозах.

Алла і Зенон зустрілися випадково, на одному з сеансів о 13.30, коли двоє глядачів у залі — це вже подія. Після фільму він підійшов до неї і запросив на каву. Ніби повторюючи сюжет посередньої мелодрами, яку вони дивилися перед знайомством, через півроку вони одружилися. Через рік народилася Софійка, і про те, як саме минули ці шість років, Алла небагато могла б розповісти. Окрім того, що кілька разів Зенон її зраджував, кілька разів вона зраджувала Зенона. І щоразу це ставало великою трагедією, супроводжувалося бурхливими розмовами, з’ясуваннями стосунків, сльозами і втішаннями. Одного разу після таких утішань вона завагітніла вдруге. Та коли сказала про це Зенону, помітила в його очах щось дивне, зовсім їй незнайоме і зовсім не те, чого вона чекала. Воно визирнуло і відразу ж зникло — вона навіть не встигла пересвідчитися, чи було воно насправді, чи просто примарилося її вразливій уяві, але чомусь це сильно її налякало, і вона прийняла рішення за них обох.

— Патологія, — бадьорим голосом повідомила зі слухавки медсестра, і Аллі захотілося зникнути в кілометрах дроту, що з’єднували її з цим відділенням, де працювала знайома лікарка, що згодилася допомогти, хотілося зав’язнути і так і не випорпатись із різнокольорових смужок телефонного кабелю, щоб отримати змогу не відповідати на це моторошне привітання.

На зупинку автобусу опускалося жовте кленове листя, перевертаючись жилавим боком догори. Вона по-дитячому загадала, що нікуди не поїде, якщо три наступних листки перевернуться догори іншим боком, але вони не перевернулися. Вона зітхнула й сіла в автобус. Чомусь усе важливе в їхньому житті відбувалося восени, ніби програмуючи їх на якусь млявість і невизначеність, на нерішучість і навіть боягузтво, з якими асоціювалася ця пора року.

У приймальному покої лікарні гуляли протяги й смерділо хлоркою, пообдряпувані стіни ще зберігали сліди масляної фарби кольору недостиглих буряків, але і без цієї фарби виглядали не набагато гірше. Вона чекала на свою лікарку, мерзлякувато поводячи плечима, ззаду гримнули двері, і впритул підійшла жінка невизначеного віку з синцями під обома очима, від неї сильно заносило алкоголем.

— Аборти тут роблять? — із наголосом на «тут» запитала жінка байдужим тоном, ніби збиралася стати в чергу за ковбасою, кинула на Аллу скептичний погляд і, не дочекавшись відповіді, пішла далі.

Аллі так і не вдалося позбутися відчуття, ніби вона спостерігає за всім, що відбувається збоку, ніби не має до всього цього ніякого відношення. Мабуть, це було пов’язано з нехарактерною для неї імпульсивністю, коли вона прийняла рішення і почала діяти ще до того, як встигла подумати над тим, що ж саме відбувається. Вона почувала себе, як у кінозалі, коли героїня не бачить, що за спиною до неї підкрадається смертельна небезпека, і так хочеться крикнути їй, попередити, нігті боляче втискаються в долоні, ламаються об поручні крісла, і доводиться переконувати себе, що все це лише вигадка, гра, імітація. Щось схоже хотілося їй сказати собі й тепер. Усі ці дні від часу, коли тест на вагітність виявився позитивним, вона прожила в атмосфері постійного чекання. Чекання на те, що ось зараз вона прокинеться і щось трапиться. Почнуться місячні, похід до лікаря виявить помилковість тесту, вагітність виявиться позаматковою, лікарка відрадить її народжувати через проблеми зі здоров’ям чи порадить ще зачекати з другою дитиною. Але нічого такого не трапилося, жодної, хоча б трохи переконливої причини не народжувати цієї дитини вона вигадати не змогла. Звичайно, їхня фінансова ситуація могла б бути кращою, звичайно, після других пологів вона може назавжди втратити форму і вже ніколи не повернутися до професійних танців, звичайно, Зенон її зраджує і рано чи пізно може покинути, залишивши з двома дітьми, звичайно, у цій країні важко наважитися заводити дітей, бо ніколи не відомо, що буде завтра. Але так само добре вона усвідомлювала і всю непереконливість цих і схожих аргументів. Адже грошей бракує всім і завжди, певності у завтрашньому дні не існує в жодній країні, як не існує і гарантій, що тебе не покинуть або що ти зустрінеш когось іншого, а форму для професійних танців вона рано чи пізно і так втратить.

Дуже несерйозно пояснювати таке відповідальне рішення самим лише неприємним лоскотанням у ямці, яке виникало в неї щоразу, коли вона думала про все це, але, здається, саме це лоскотання і було її єдиною поважною причиною прийняти таке рішення. Замість радості й схвильованого очікування, яке супроводжувало її з самого початку першої вагітності (хоча ідеальних умов для появи дитини в них не було і тоді), тепер вона відчувала тільки це занудне лоскотання, неприємне і надокучливе. І ще страшенну втому: її втомлювало й дратувало все — краєвид за вікном, розташування книг на полиці, те, як Зенон кожного ранку не може знайти свої капці біля ліжка, те, що від нього чути пивом вечорами, те, що вона не наважується зізнатися сама собі у тому, що вона просто не хоче народжувати цієї дитини. Егоїстично й тупо не хоче, усвідомлюючи всю неморальність відсутності такого бажання. І саме це дратує її найбільше. Навіть більше, ніж відсутність чітко вираженого ставлення до ситуації у Зенона. Вона все ще чекала, що він якось відреагує — зрадіє, що в них буде друга дитина, як зрадів першій, носитиме їй квіти й помаранчі, масуватиме ноги вечорами й дослухатиметься до биття серця у неї в животі. Або почне з нею розмову про невчасність цієї вагітності, про те, що він хотів би ще трохи почекати, і що у них немає навіть власного житла, і що вони вже Софійку повністю спихнули на мамині руки, чи варто народжувати ще й другу дитину, якщо вони все одно не займаються вихованням як слід. Така розмова дала б їй полегшення, вона відчувала, що про все це він думає так само, як і вона, але його мовчання перекладало весь тягар відповідальності на неї, і це дратувало і виснажувало її. У них було лише кілька тижнів, щоб прийняти рішення, але протягом цих тижнів вони майже не розмовляли одне з одним: Зенон кудись зникав вечорами, Алла теж намагалася поменше бувати вдома. Матері Зенона вона не наважилася сказати про вагітність.