Сильвестров перевзувся в капці, постелив собі, поцьомав мене в щічку і ліг подрімати до Варшави. Еротичної напруги, нестерпного пожадання самця у цій сцені було так само мало, як сексуальної привабливості в його позашиваних спортивних штанах. Я спостерігала за його обличчям, яке уві сні мало змінило вираз, і здавалося, ніби він за мить прокинеться й почне з того місця, на якому зупинився.

— Так вот, о налоговой…

Цікаво, чи справді все це для нього так буденно, як він намагається продемонструвати, і чому тоді у нього постійно пітніють долоні. Чи від проблем із судинами, чи таки від хвилювання. Хоча, з іншого боку, не так уже й погано, що він не став домагатися мене просто у купе, на брудній полиці з вологою постіллю. Можливо, у готелі після вечері при свічках усе виглядатиме хоча б трохи романтичніше.

Він лише на два роки молодший за батька. Цікаво, чи батько так само похропує на нижній полиці, коли возить за кордон своїх на двадцять років молодших коханок. Цікаво, що сказав би батько, якби побачив цю сцену. Ні, нецікаво, що він сказав би, — що тут вже скажеш, цікаво було б відчути те, що він відчуває, хоча б раз проникнути глибше у цю загадкову чоловічу психіку, яка не бачить ні найменшої суперечливості в намаганні спокусити молоду дівчину і полатаними на колінах старими спортивними. Можливо, варто було б запитати його, чи не заважають йому ці спортивні, але швидше за все в його очах тільки знову погасне вогник і з’явиться та сама погано прихована знудьгованість, яка з’являється завжди, коли йому доводиться переходити від ролі оповідача до ролі слухача. Весь його вигляд ніби говорить, що він усвідомлює неминучість такої зміни ролями і готовий трохи постраждати, але дуже просить не зловживати і висловлюватися якомога лаконічніше, бо у нього є ще стільки цікавих нерозказаних історій про боротьбу з податковою.

Він не приховує своєї гордості за проплачений наперед студентський готель з найдешевших, розповідає, що завжди зупиняється тут, і його справді впізнає жіночка на рецепції. Чи принаймні робить вигляд, що впізнає: мабуть, заможні гості трапляються тут рідко, і вона сама дивується, що привабило такого солідного клієнта в їхніх скромних апартаментах. При погляді на мене вона навіть стримується від поблажливої масної посмішки й мовчки реєструє нас в одному номері. Мене трохи зачіпає така відсутність вибору і те, що мене взагалі ніхто ні про що не питає, я збираюся з силами, аби запротестувати і повимагати окремого номера, але в момент, коли я збираюся сказати про це, Сильвестров раптом кладе свою долоню на мою і зазирає мені в очі. У його погляді немає відстороненої байдужості, до якої я вже встигла звикнути, натомість з’являється щось тепле, майже батьківське, від чого я почуваюся захищеною і втрачаю бажання протестувати. І ще його долоня суха і тепла. Цього виявляється досить, аби зламати мій слабкий опір, і ми підіймаємося нагору.

Сильвестров ретельно зачиняє за собою двері, ставить на підлогу сумки й підходить до мене. Його погляд знову втрачає звичну відсутність, очі стають вологуватими, він запитально дивиться на мене і цілує мою долоню зсередини, не зводячи з мене очей.

Потім повільно роздягає мене і швидко роздягається сам, я заплющую очі, аби не бачити його спортивних штанів, а коли розплющую, виявляється, що без одягу він виглядає далеко не так погано, як можна було б припустити. Він дуже швидко стискає мене в обіймах і впевнено входить у мене, — його член дуже напружений і з першої спроби вдирається в глибину. Я знову заплющую очі й намагаюся прислухатися до відчуттів у себе всередині, але відчуваю лише терпке поколювання й легкий біль.

— Я недолго, — винуватим тоном говорить він і справді майже відразу кінчає, випустивши з себе щось схоже на зітхання.

Потім витягує з сумки пляшку червоного вина і наливає до склянок на столі. Він зовсім не соромиться своєї оголеності, його член виглядає трохи задовгим, а сам він худорлявий, із ледь помітним черевцем. Погано пошитий костюм сильно спотворює його фігуру. На шкірі його члена, ще трохи збудженого, сліди крові.

— Я не знал, извини, — каже він, а мені здається, що переді мною якась зовсім інша людина. Можливо, тому, що він уже дуже давно мовчить і відтоді, як ми познайомилися, це найдовша пауза в його монологах. — Расскажи, — просить він, і я знову не розумію цієї фрази, як і попередньої. Але питати не хочеться: у всьому тілі відчуваю якусь приємну напругу.

Ми проводимо кілька хвилин у мовчанці, і мені подобається цей новий Сильвестров. Коли він мовчить, я дізнаюся про нього набагато більше, бо тоді у його рухах з’являється якась невластива йому повільність, а його обличчя стає цікавим і хочеться уявляти собі, що насправді він закоханий у мене і не наважується сказати про своє почуття. А я насправді також закохана в нього, і тепер ми довго-довго будемо коханцями, і він навчить мене багатьох приємних речей, я буду сміливішою і зможу не лише пасивно віддаватися йому, а й прагнути його тіла, пестити його так, як йому цього хочеться, але він не наважується сказати. А він також вгадуватиме мої потаємні бажання. І все буде романтично, у найкращих традиціях любовного кічу. Бо це тільки так здається, що любовний кіч потрібно зневажати і в цьому немає нічого цікавого, а насправді всі потай прагнуть саме такої романтики в рожево-голубих стрічках, із закочуванням очей і зітханнями у місячному світлі.

— У тебя месячные, да? — недоречно перериває він мої романтичні мрії, я раптом отямлююся й усвідомлюю, що він так нічого й не збагнув, а кінчив у мене зовсім не тому, що не міг більше стримуватися, а тому, що був переконаний у безпечності сексу.

Усе раптом утрачає романтичні барви, і я знову бачу перед собою того самого Сильвестрова, який зараз або почне розповідати про свою податкову, або витягне з сумки домашні капці. І невідомо, що з цього гірше. Але найжахливіше в цьому всьому те, що більше мені не вдасться забутись і вимріяти собі старшого, досвідченого й ніжного коханця, а доведеться постійно бачити перед собою цілеспрямованого чоловіка дії, для якого інтенсивність любощів вимірюється тривалістю акту, якомога більшою кількістю механічних рухів, зосередженим совганням у мені й коротким зітханням у кінці. І ще він чомусь пощипував пиптики моїх грудей, — це було не дуже боляче, але неприємно. Мабуть, груди його дружини, що вигодували двох дітей, більш загартовані. А можливо, їй це навіть подобається.

Його розповіді про сім’ю дуже фрагментарні та неохочі. Не можу збагнути чому: соромиться своєї зради чи справді так мало думає про сім’ю, що навіть розповідати не хочеться. А можливо, це його спроба захистити від мене свій світ, поставити чітку межу в наших стосунках.

Його дружина має красиве слов’янське ім’я Леда, хоча, можливо, мені просто почулося і насправді вона Ліда, дружина схожа на мене «внешностью», хоча і не відомо, що саме це означає, бо про деталі її зовнішності мені так і не вдалося довідатися нічого конкретного, вона категорично проти впровадження у побут сім’ї української мови. На питання «чому» Сильвестров тільки невизначено знизує плечима. Їхні діти вже ходять до школи, але їхнім вихованням займається переважно дружина; обов’язком Сильвестрова є наповнення сімейного бюджету. Йому подобається, що я швидко збуджуюся і що секс мені цікавий: із дружиною в них це відбувається у кращому випадку раз на місяць, бо «устаем оба». На питання про те, чи вистачає йому такої частотності, він лише знову знизує плечима. Довідавшись про причину моєї кровотечі після першого стосунку, він реагує досить несподівано:

— Ти знаешь, если что, я готов помочь материально, но оставить семью не могу.

Цікаво, чи бувають у нього моменти, коли він керується самими лише емоціями і забуває про обов’язки, плани й боротьбу за виживання на ринку.

Але найбільше мене дратує моя власна поведінка, те, що я ведуся на все це і намагаюся викликати емоції у цього чоловіка, психіка якого надійно захищена від будь-яких емоцій, як негативних, так і позитивних. Мабуть, це вже ближче до спортивної цікавості і спроб позбутися комплексу меншовартості. Зрештою, сама собі винна, адже моя теорія про те, що втрата цноти не повинна ставати жодною травматичною чи, навпаки, романтичною подією, що це просто механічний акт і потрібно його пережити, не прив’язуючи надто сильної емоційної ваги до особи людини, яка позбавляє тебе цноти. Тільки тоді можна подолати психологічний бар’єр залежності й дозволити партнерові зробити необхідне замість того, аби змиритися з його наполегливістю. Чомусь мені здавалося, що саме така пригода, фактично з першим-ліпшим чоловіком, дозволить мені пережити цей процес без традиційного в таких випадках психологічного дискомфорту. І позбавлена емоцій натура Сильвестрова ідеально вписується у вимоги моєї концепції. Але і в цьому випадку, як і в багатьох інших, теорія виявилася набагато більш далекою від практики, ніж я сподівалася.